Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років


Олеся зрозуміла, що помилилася, щойно переступила поріг університету.

Тут нічого не змінилося.

Ті самі високі вікна, відполірована підлога, запах кави з автомата біля сходів, голоси студентів, що змішувалися в один нескінченний гул. Хтось поспішав на пару, хтось стояв біля розкладу, хтось сміявся так голосно, що його було чути аж із кінця коридору.

Звичайний ранок.

Тільки для неї він більше не був звичайним.

Олеся зробила ще кілька кроків і відчула на собі перший погляд.

Потім другий.

Третій.

Вона не піднімала очей, але чудово знала, що на неї дивляться.

За останні тижні вона навчилася розрізняти ці погляди.

Цікавість.

Жалість.

Заздрість.

Осуд.

І той особливий, коли людина дивиться на тебе так, ніби вже придумала про тебе цілу історію і тепер просто перевіряє, чи ти відповідаєш її версії.

Олеся міцніше стиснула ремінець сумки.

Не звертай уваги.

Вона повторила це собі подумки вже вдруге.

На третьому кроці почула знайомий голос:

— О, дивіться, хто прийшов.

Олеся навіть не одразу зрозуміла, що це сказали їй.

А потім побачила Кіру.

Та стояла біля кафедри разом із двома дівчатами. В руках тримала стаканчик кави й виглядала так, ніби саме чекала на цю зустріч.

— Ректорша, — протягнула Кіра з усмішкою. — Ой, вибачте. Уже ж колишня.

Дівчата поруч тихо засміялися.

Олеся зупинилася.

Усього на секунду.

Їй дуже хотілося відповісти. Не красиво. Не стримано. Просто сказати щось таке, після чого Кіра нарешті замовкне.

Але вона подивилася на неї і раптом зрозуміла, що Кіра саме цього й чекає.

Реакції.

Скандалу.

Ще одного приводу поговорити про неї.

Тому Олеся лише ледь усміхнулася.

— Доброго ранку.

І пішла далі.

За спиною знову почувся сміх.

Цього разу вона не обернулася.

Тільки коли звернула за ріг, дозволила собі видихнути.

— Ненавиджу це, — тихо сказала сама собі.

— Що саме?

Олеся здригнулася.

Перед нею стояла Марина.

— Нічого, — швидко відповіла вона.

Марина кілька секунд дивилася на неї, а потім кивнула.

— Ти знаєш, що можеш не робити вигляд, ніби тобі байдуже?

— А що мені робити?

— Не знаю. Послати їх куди подалі.

Олеся засміялася, хоча сміх вийшов коротким.

— Дуже педагогічно.

— Я не педагог. Мені можна.

Вони разом зайшли до аудиторії.

Олеся сіла ближче до вікна. Там було спокійніше. Можна було дивитися назовні, коли ставало нестерпно слухати чужі голоси.

Пара почалася.

Викладачка відкрила журнал, назвала тему, почала пояснювати матеріал.

Олеся намагалася слухати.

Справді намагалася.

Але телефон у кишені раз у раз нагадував про себе. Не повідомленнями — просто вагою. Наче там лежала не маленька річ, а ціла її теперішня проблема.

Вона дістала його під столом.

Жодного нового повідомлення.

Останнє було від Ярослава.

«Як ти?»

Він написав ще вранці.

Олеся відповіла:

«Нормально».

Тепер це слово здавалося їй майже смішним.

Нормально.

Ніби вона справді просто прийшла на навчання.

Ніби її життя не розлетілося на шматки за останні тижні.

Ніби чоловік, якого вона кохала, не втратив посаду через їхні стосунки.

Ніби весь університет не знав про це.

Ніби кожен другий студент не мав власної версії того, що між ними відбувалося.

Олеся заблокувала телефон і поклала його на стіл.

— Гончар, ви з нами? — раптом запитала викладачка.

Кілька людей повернули голови.

Олеся випросталася.

— Так.

— Тоді скажіть, як ви розумієте вчинок головного героя?

Вона глянула на текст перед собою.

Питання було простим.

Навіть смішно простим.

Але відповідь чомусь прийшла зовсім не про героя.

— Іноді людина робить те, що вважає правильним, навіть якщо знає, що через це втратить щось важливе, — сказала вона після короткої паузи.

В аудиторії стало тихіше.

Викладачка дивилася на неї кілька секунд.

— Саме так.

Олеся опустила очі.

Вона більше не слухала.

Бо раптом подумала про Ярослава.

Він теж зробив вибір.

І тепер жив із його наслідками.

Після третьої пари Олеся вийшла у двір.

Повітря було прохолодним. Вересень тільки починав втрачати літнє тепло, але дерева вже натякали, що скоро все зміниться. На асфальті лежало кілька жовтих листків, які вітер ганяв від однієї лавки до іншої.

Олеся сіла під старим деревом.

Тут було тихіше.

Вона дістала телефон.

Знову відкрила їхню переписку.

«Як ти?»

«Нормально».

Два слова.

І між ними — ціла прірва.

Олеся стерла своє старе повідомлення.

Почала друкувати:

«Мені важко».

Подивилася.

Стерла.

Написала:

«Я втомилася від цих поглядів».

Знову стерла.

Потім просто заблокувала екран.

Вона не хотіла бути для Ярослава людиною, яку треба постійно рятувати.

Особливо тепер.

Він і так утратив достатньо.

— Привіт.

Олеся підняла голову.

Марта.

Вона поставила біля себе велику сумку й сіла на край лавки.

— Можна?

— Звичайно.

Марта кілька секунд мовчала.

— Ти сьогодні якась…

— Яка?

— Втомлена.

Олеся усміхнулася.

— Я завжди така на третій парі.

— Ні. Раніше ти хоча б робила вигляд, що не хочеш убити всіх навколо.

— Може, я стала кращою людиною.

— Не вірю.

Олеся тихо засміялася.

Марта подивилася на неї серйозніше.

— Не слухай Кіру.

— Я не слухаю.

— Ти слухаєш. Просто мовчиш.

Олеся відвела погляд.

Марта зітхнула.

— Вони поговорять ще тиждень. Може, два. Потім знайдуть собі іншу тему.

— Ти справді так думаєш?

— Так.

— А якщо ні?

— Тоді будемо разом їх ігнорувати.

Олеся подивилася на неї.

— Дякую.

— За що?

— Не знаю.

Марта знизала плечима.

— Просто іноді людині треба, щоб хтось посидів поруч. Без порад.

Олеся кивнула.

Саме цього їй зараз і хотілося.

Не пояснень.

Не «все буде добре».

Не запитань про Ярослава.

Просто тиші.

Вони посиділи ще кілька хвилин.

Потім Марта піднялася.

— У мене ще пара.

— У мене теж.

— Тоді побачимося.

— Побачимося.

Марта пішла.

Олеся залишилася сама.

Вона подивилася на університет.

Раніше ці стіни здавалися їй місцем, де почалося нове життя.

Тепер вони нагадували про все одразу.

Перший день.

Перший погляд Ярослава.

Ту ніч, про яку вони обоє намагалися забути.

Їхні зустрічі.

Погляди в коридорах.

Страх, що хтось дізнається.

А потім — усі дізналися.

І тепер вона сиділа тут одна.

Без нього.

Хоча він був живий, зовсім поруч, у тому самому місті.

Це було найгірше.

Не відстань.

А можливість бути поруч і все одно не мати права просто підійти до нього посеред університетського двору.

Телефон завібрував.

Олеся здригнулася.

Ярослав.

Вона відкрила повідомлення.

«Можу заїхати за тобою після пар. Якщо хочеш».

Олеся усміхнулася.

Цього разу — по-справжньому.

Пальці самі набрали:

«Хочу. Чекай біля головного входу».

Відповідь прийшла майже одразу.

«Добре».

Олеся притиснула телефон до долоні.

У грудях стало трохи легше.

Хоча б сьогодні.

Хоча б на кілька годин.

Вона підвелася й повернулася до корпусу.

Кіра знову стояла в коридорі.

Їхні погляди зустрілися.

Кіра вже відкрила рот, очевидно, готуючи чергову шпильку.

Але Олеся просто пройшла повз.

Не зупинилася.

Не виправдовувалася.

Не пояснювала.

І цього разу їй було майже байдуже, що подумають інші.

Бо після пар на неї чекатиме людина, заради якої вона витримала набагато більше, ніж думала, що зможе.

І, можливо, вперше за останні тижні Олеся дозволила собі подумати не про скандал.

Не про університет.

Не про чужі язики.

А про те, як сильно вона хоче побачити його.

Вона ще не знала, що цього вечора Ярослав скаже їй:

— Олеся, нам треба поговорити.

І ця розмова стане початком зовсім іншої історії.

Гончарчик Мілана
Хтось знає. Його темрява

Зміст книги: 65 розділів

Спочатку:
1. Після звільнення
1789489093
68 дн. тому
2. Просто Ярослав
1789491729
68 дн. тому
3. Не думайте, що все закінчилося
1789490883
68 дн. тому
4. Старий конверт
1789565293
67 дн. тому
5. Перше питання
1789565554
67 дн. тому
6. Його мовчання
1789566033
67 дн. тому
7. Минуле повертається
1789651520
66 дн. тому
8. Другий конверт
1789651591
66 дн. тому
9. Розмова на межі
1789720559
65 дн. тому
10. Перша справжня сварка
1789968961
62 дн. тому
11. Самотній вечір
1790187163
60 дн. тому
12. Він приходить
1790057818
61 дн. тому
13. Після правди
1790057835
61 дн. тому
14. Знову разом
1790057862
61 дн. тому
15. Вона не втекла
1790138856
60 дн. тому
16. Орися
1790139007
60 дн. тому
17. Зникнення
1790139131
60 дн. тому
18. Не кохання
1790140340
60 дн. тому
19. Чужа квартира
1790140358
60 дн. тому
20. Людина, яка пам’ятає
1790140395
60 дн. тому
21. Ярослав сердиться
1790226766
59 дн. тому
22. «Я хотів тебе захистити»
1790226818
59 дн. тому
23. Старий друг
1790226842
59 дн. тому
24. Фотографія
1790226874
59 дн. тому
25. Хтось із університету
1790226894
59 дн. тому
26. Небезпечна зустріч
1790313884
58 дн. тому
27. Ярослав знаходить її
1790313895
58 дн. тому
28. Велика сварка
1790313907
58 дн. тому
29. Зізнання
1790313928
58 дн. тому
30. Вибір Олесі
1790313941
58 дн. тому
31. «Тепер ти знаєш»
1790394942
57 дн. тому
32. Вона не йде
1790395074
57 дн. тому
33. Тільки ми
1790395266
57 дн. тому
34. Новий доказ
1790395458
57 дн. тому
35. Він повернувся
1790396836
57 дн. тому
36. Тінь із реєстру
1790489200
56 дн. тому
37. Стеження
1790489297
56 дн. тому
38. Погроза
1790489420
56 дн. тому
39. Не тікати
1790489535
56 дн. тому
40. Разом
1790489648
56 дн. тому
41. Орися жива?
1790575116
55 дн. тому
42. Пастка
1790575129
55 дн. тому
43. Пастка
1790575144
55 дн. тому
44. Зустріч
1790575156
55 дн. тому
45. «Ти все ще думаєш, що переміг?»
1790575180
55 дн. тому
46. Олеся дізнається все
1790667633
54 дн. тому
47. Наслідки
1790667674
54 дн. тому
48. Вона йде
1790667729
54 дн. тому
49. Ярослав один
1790667775
54 дн. тому
50. Олеся розуміє
1790667870
54 дн. тому
51. Останній доказ
1790752580
53 дн. тому
52. Розплата
1790752690
53 дн. тому
53. Ярослав втрачає останній страх
1790752810
53 дн. тому
54. Олеся повертається
1790753306
53 дн. тому
55. Я не хочу тебе втрачати
1790753459
53 дн. тому
56. Тільки ми
1790853600
52 дн. тому
57. Новий початок
1790853639
52 дн. тому
58. Олеся змінюється
1790853666
52 дн. тому
59. Повернення до університету
1790853718
52 дн. тому
60. Весілля чи, ні?
1790853739
52 дн. тому
61р. Відповідь
1790853809
52 дн. тому
62. Через рік
1790853871
52 дн. тому
63. Маленька сварка
1790853905
52 дн. тому
64. Пропозиція
1790853923
52 дн. тому
Епілог. Після пар
1790853949
52 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!