Час. Він існує всюди. Де б ми не були й що б не робили, його незрима постать завжди стоїть поруч і невпинно відраховує миті життя — від першого подиху й до останнього. Він народився разом із цим світом, і зовсім не факт, що помре разом із ним. Ми починаємо помічати, як швидко він плине, лише тоді, коли настає точка неповернення — критична межа, після якої неможливо повернутися до початкового стану, змінити хід подій або відновити те, що було втрачено.

Я не чула про жодну чародійку чи мага, які могли б суттєво вплинути на час. Навіть стародавні боги не мали над ним тієї влади, яку приписували їм у міфах мислителі. Мабуть, це єдина субстанція, що досі нікому не підкорилася.

Та бувають моменти, коли старі методи більше не працюють, і необхідно пройти ту саму межу — розірвати невидимий ланцюг рокових подій, щоб бодай щось змінити. Зазвичай це важко й вимагає неабиякої сили волі або навіть жертви. Я зробила це легко й без вагань: зробила хід та принесла в жертву тінь свого минулого задля життя іншого.

Новий розділ "Їх розлучила Смерть" за посиланням.

https://booktons.com/read/b_03022026_yikh_rozluchyla_smert?c=c3551261904045