Гадаю, багато хто знайомий із тим особливим почуттям, яке виникає на самому початку написання нової історії.

Спочатку є лише задум. Кілька думок, уривок сцени, образ героя чи просто запитання: «А що, як?..»

Потім починають народжуватися події. Вигадуються персонажі, підбираються імена, створюється світ, у якому вони житимуть. Поступово окремі шматочки складаються в одну історію, і ти вже не просто пишеш її — ти починаєш у ній жити.

А потім приходить той особливий момент, коли написана половина. Ти озираєшся назад і розумієш: я справді це зробила. І попереду ще стільки подій, стільки невідомого, стільки сторінок, які тільки чекають свого часу.

Але разом із радістю поступово з'являється й інше відчуття.

Ти наближаєшся до фіналу.

Ось і в мене сталося саме так.

Епілог дописано. Остання крапка поставлена.

І начебто історія завершена. Усі події залишилися позаду, герої отримали своє завершення, а сюжет дійшов до тієї точки, до якої я його так довго вела.

Але десь усередині все одно залишається дивне відчуття, ніби щось ще залишилося за межами сюжету.

Ніби не про все я написала.

Ніби десь там, за останньою сторінкою, життя героїв продовжується. Вони ще щось говорять, кудись ідуть, щось планують, про щось мріють. Просто читач уже цього не бачить.

Мабуть, саме в цьому й полягає особливість завершення історії. Автор ставить останню крапку, але його світ не зникає в ту ж мить.

Для мене ця історія особлива ще й тому, що я вперше спробувала себе в новому для мене жанрі — соціальній фантастиці.

Це був цікавий досвід, трохи незвичний і водночас дуже захопливий. Хотілося не просто розповісти фантастичну історію, а поговорити про самотність, свободу, людські почуття, страх змін і про те, як іноді далеко від дому людина вперше знаходить саму себе.

Тепер залишається відпустити цю історію.

І дуже сподіваюся, що вона знайде свого читача.

Можливо, когось зацікавить її загадка.

Можливо, хтось упізнає в героях частинку себе.

А можливо, комусь просто захочеться ненадовго опинитися в тому світі, який я створювала сторінка за сторінкою.

А я тим часом залишу останню крапку.

Хоча, якщо чесно, мені все ще трохи складно повірити, що ця історія справді завершена.