Раді Вас бачити!

  Кейрі

Прокинулась я від сліпучого сонця та бурчання в животі. Не знаю скільки було часу, але з вулиці вже долинав гул міського життя, а сонячне світло заливало кімнату.

Швидко вмившись у тазі з прохолодною водою, я постаралася хоч трохи привести себе до ладу і вийшла з кімнати. Мені б, звісно, прийняти ванну, але понад усе зараз хотілось ЇСТИ. І все ж була ще одна справа, з якою треба було розібратися одразу.

Перед моїми дверима, як завжди, стояв Ровейн.

- О, чудово, ти тут, - зраділа я, наче довгоочікуваному подарунку під новорічною ялинкою. Ровейн аж отетерів від мого радісного оскалу. – Слухай, а де кімната Тайлена?

Він мовчки вказав пальцем на двері трохи далі по коридору.

- Дяка.

Насправді я вчора обдумала ситуацію з Тайленом і вирішила першою піти на примирення. Хоча його вчинок мене й образив, але все ж він не раз мене рятував та захищав... і так, визнаю, він мені подобався, тому ті слова так сильно й зачепили!

Не встигла я підняти руку, щоб постукати, як двері кімнати відчинилися, і з них вийшла надзвичайно задоволена пишногруда білявка. На прощання вона кокетливо посміхнулася Таю та потопала коридором, виляючи стегнами з боку в бік. Тай же стояв у самих штанах, босоніж і з розпатланою шевелюрою. Його обличчя було трохи пом’ятим, але ну дууже задоволеним.

У грудях стиснулося, до горла підкотився ком. Гарний настрій зник, наче його й не було. Прокашлявшись, я відвела погляд і пробурмотіла:

- Ой, вибач. Я, здається, не вчасно, - я постаралася запхати свої ревнощі якомога далі та, натягнуто усміхнувшись, розвернулася в сторону сходів. – Потім поговоримо!

Я не встигла зробити й кроку, як він схопив мене за руку, розвертаючи до себе обличчям.

- Стій, Кейрі, ти чого?

- Я тут... миритися прийшла, - забурмотіла я, боячись подивитися йому в очі, оскільки й без того ледь стримувала сльози. – Але я, здається, не вчасно, тому краще піду...

Я спробувала вирватися, але Тай знову розвернув мене до себе.

- Йди сюди, треба поговорити, - він потягнув мене в кімнату, захлопнув двері перед носом обуреного Ровейна та зафіксував замок. Той відразу ж забарабанив у двері, на що Тай тільки відмахнувся.

«Сам винен, нічого постійно перед чужими дверима товктися», - зловтішно подумала я, намагаючись відігнати думки про Тая і не розплакатися.  

Чорт, чому я така плакса? І чому так боляче? Він же мені ніхто, та має повне право спати з ким захоче! І чому я прийшла саме зараз? Чому не почекала кілька хвилин? Було б легше, якби взагалі не знала цього!

- Кейрі, подивись на мене, - наполегливо сказав Тайлен, присівши, щоб зазирнути мені в очі.

Зібравши всю волю в кулак і закусивши губу, я кілька секунд витримала його погляд та знову відвернулася. Відступила на крок назад, бажаючи опинитися якомога далі від вампіра, але вперлася спиною в стіну.

- Кейрі, квіточко, та що сталося? – він підійшов до мене ще ближче і пальцями зачепив підборіддя, так само намагаючись зловити мій погляд.

- Все добре. Правда, все добре, - натягнуто усміхнулася я. – Я просто хотіла сказати, що розумію, що ти не хотів мене образити. Ось і все. Вибач, що завадила, - шмигнула я носом, відвертаючись та прикриваючи волоссям обличчя. – Пусти мене, будь ласка.

- Не пущу, поки не зрозумію в чому справа, - цього разу Тайлен вже рішуче взяв мене за плечі й розвернув до себе. – Хоч я і не емпат, але ж бачу, що щось не так!

- В чому справа? – я все ж не витримала, і сльози хлинули бурхливою рікою. – А ти не розумієш? Ти ж знаєш, що подобаєшся мені! Так, ти можеш спати з ким хочеш, особливо враховуючи, що я заручена й нас нічого не пов’язує, але… чорт, чому? Чому мені не все одно?

Відштовхнувши його, я тремтячими руками відкрила замок і вискочила за двері, ледь не збивши обуреного Ровейна, та кинулася вниз сходами. На першому поверсі, врізавшись в ту саму офіціантку, розридалася ще більше й вибігла на вулицю.

Не знаю, скільки я бігла і куди, але, наткнувшись на стіну між будинками, зрозуміла, що заблукала. Упавши на бордюр, я завила пораненою білугою. Добре, що навколо нікого не було. Провулок, у який я забігла, виявився абсолютно порожнім, тож я не могла нікого налякати своїми завиваннями.

Нарешті, коли плакати вже не було чим, а натертий ніс нагадував переспілу сливу, я потихеньку заспокоїлася. Провулок, що мене прихистив, був невеликим, доріжка вигиналася літерою «зю» і упиралася в стіну. По обидва боки дороги стояли двоповерхові дерев’яні будиночки, біля кожного з яких був невеликий садок, де росли квіти й фруктові дерева.

Побачивши їжу, мій шлунок відразу забурчав, нагадуючи недбайливій господині, що ми зі своїми стражданнями так нічого й не поїли. Озираючись крадькома, я потяглася до найближчого знайомого плоду (ним виявилося яблуко) і з насолодою вгризлася в ще кислу м’якоть.

Про те, як буду шукати дорогу назад, я намагалася не думати. Я ж гадки не мала навіть як називається той заїжджий двір, де ми зупинилися.

- Зголодніла? – почула я чийсь голос і одразу сховала яблуко за спину, намагаючись зробити найневинніший вигляд.

Голос розсміявся, а з-за рогу показався Рей.

- Тьху, блін, налякав, - я полегшено зітхнула та зі спокійною совістю продовжила гризти яблуко.

- Пробач, не хотів, - Рей присів на бордюр поруч зі мною й простягнув згорток. – Тримай, ти й справді зголодніла.

У згортку були два варених яйця і шматок пирога з капустою.

- Рейчику, ти просто диво! – я радісно схопила пиріг і почала жадібно жувати. – Плюну на тих двох придурків і вийду за тебе заміж, їй-богу!

Бард тільки хмикнув у своїй звичайній манері, дістав гітару та почав награвати якусь просту мелодію. Деякий час ми сиділи мовчки, оскільки один із нас був зайнятий поїданням їжі, а другий задумливо перебирав струни гітари.

Нарешті наївшись, я розслаблено поклала голову йому на плече та прикрила очі, насолоджуючись мелодією.

- Гарно, - зітхнула я, коли він перестав грати.

- Тобі легше? - усміхнувся Рейтан.

- Так, трохи, - я почала задумливо перебирати вибиту з хвоста барда пасму волосся. - Рей, чому все так складно?

- Я сам часто ставлю собі це питання. Але, з іншого боку, якби все було просто, то було б не цікаво.

- Я б дуже хотіла, щоб зараз все було просто і нецікаво. А ще я б дуже хотіла всього цього не відчувати.

- Пройде. Був час, коли я ненавидів свій дар емпатії. Думав, що це прокляття. А потім зрозумів, як ним керувати, навчився змінювати емоції людей, комбінуючи музику та свій дар.

- Значить, ти відчуваєш те ж, що відчувають інші?

- Так. Перший час було складно, я не розумів, де закінчуються мої емоції та починаються чужі. Потім навчився їх розділяти. Тому я знаю, як ти себе почуваєш.

- Пробач, не хотіла б, щоб комусь довелося відчувати те ж саме.

Бард розсміявся:

- Я думав, ти злякаєшся! А ти почала переживати, що мені теж буде погано?

- І чому я повинна була злякатися?

- Людям не подобається, коли хтось знає про те, що відбувається в них на душі й тим паче в голові, - Рей знизав плечима. - Але у тебе і так душа навстіж. Навіть без емпатії, на твоєму обличчі завжди відображаються емоції. Справжні.

- А ще я плакса жахлива, - хмикнула я. - Вже багато разів обіцяла собі не плакати, але кожного разу, коли щось трапляється, не можу стриматися.

- Якщо є емоція, її потрібно прожити. Потім стає легше. Не тримай у собі. Якщо є злість - покричи, посварись, побий посуд, друга чи ворога, але не терпи. Якщо сумно - поплач. Якщо радісно - смійся, танцюй. Ці емоції, вони твої друзі, не важливо, сум це чи радість, злість чи ревнощі.

- Мабуть, ти правий, - я задумливо кивнула. - Але проблема не в моїх емоціях, а в тому, як на них реагують інші. І що подумають. Зараз, у випадку з Тайленом, я б не хотіла, щоб він знав, що я відчуваю. Було б простіше, якби він не знав. Не хочу ставити його в незручне становище, це ж я сама собі щось надумала, сама образилася, сама розплакалася. Він вільний вампір і не повинен рахуватися зі мною.

- Кейрі, не варто соромитися своїх почуттів. Нехай соромиться той, хто не може зрозуміти почуття інших.

- Кейрі. Це ім'я, яке він мені дав, - я знову шмигнула носом.

- Це хороше ім'я. Воно тобі пасує.

- Дякую тобі велике за підтримку, Рей. Нам, мабуть, потрібно повертатися. Ти ж знаєш зворотний шлях?

- Звісно, - Рей піднявся на ноги, закинув гітару за спину, простягнув мені руку та усміхнувся. – Ходімо, принцесо.

- Не називай мене так, - фиркнула я, приймаючи його руку та піднімаючись з бордюру. – До речі, як ти мене взагалі знайшов? Я сама не знала, куди йду.

- Я бачив, як ти вибігла з трактиру. Вирішив простежити, щоб все було добре.

- Дякую, - я з вдячністю йому усміхнулася. – І дякую, що вчора врятував життя.

- Ми з Тайленом це зробили разом. Сам би я не впорався.

Згадавши про Тая, я знову засумувала.

- Кейрі, послухай, - Рей, зовсім як Тайлен нещодавно, заглянув мені в очі. – Тайлен, звісно, не  найдалекоглядніший вампір. Він дуже імпульсивний і часто сам не бачить своїх помилок. Але він щиро переживає за тебе та піклується, як може. Як його давній друг, я можу з упевненістю сказати, що його дії та слова щирі. Він дійсно не знав, що може тебе цим образити.

- Рей, не потрібно його виправдовувати, - я важко зітхнула. – Я ж сама знаю, що він ні в чому не винен. Я йому ніхто, він не повинен переді мною виправдовуватися. Ну, розумом я це розумію, але думки про це все одно завдають болю.

На деякий час я замовкла, намагаючись вгамувати відчуття в грудях що з’явилось знову – ніби хтось із ноги зарядив у сонячне сплетіння та разом перекрив весь кисень.

- У будь-якому разі, це не його проблема, - нарешті продовжила я, з трудом вгамувавши почуття що нахлинули. - І не твоя. Ти сам сказав, я повинна сама пережити свої емоції й впоратися з ними. Але поки, щоб не турбувати інших, я спробую їх сховати.

Рейтан підбадьорливо погладив мене по волоссю.

- Ти впораєшся, Кейрі. Не дарма ж Тайлен назвав тебе так.

- До речі, хоч ти скажи, що це ім'я означає!

- Кейрі – назва квітки. Гарна і тендітна на вигляд, синього кольору, ця квітка дуже сильна та стійка, пристосовується та виживає навіть у найнесприятливіших умовах і має невеликі, але гострі шипи.

- Він і справді думає, що я схожа на цю квітку? – я недовірливо хмикнула.

- У цьому я з ним згоден, хоча ти так не думаєш, - засміявся Рей.

Ми підійшли до нашого заїжджого двору. Вивіска повідомляла: «Притулок мандрівника - найкращий притулок для втомленого подорожнього». М-да, а господар прям майстер лозунгів!

- Він унизу, чекає на тебе. Ти готова?

Зробивши глибокий вдих і видих, намагаючись заспокоїти шалено стукаюче серце та сховати справжні емоції в затишний куточок душі, я рішуче кивнула і першою зайшла всередину.

Тайлен сидів у далекому кутку трактиру і пив щось із величезного дерев'яного кухля, кидаючи стурбовані погляди в бік входу. Як тільки він побачив мене, миттєво підскочив з місця, але підійти не наважився.

Спокійно усміхнувшись, я попрямувала в його сторону, обережно обходячи столи та намагаючись не робити метушливих рухів. Рей тактовно залишив нас наодинці й попрямував кудись нагору. Я сіла навпроти вампіра, не наважуючись почати розмову першою. Тай теж не наважувався, тож деякий час ми сиділи мовчки, насторожено дивлячись один на одного.

- Що це у тебе? – намагаючись розрядити напруження, я сунула носа у його кухоль.

- Ель...

- Гидота, звісно, але піде, - я прицмокнула, пробуючи новий для мене напій. – Схоже на наше пиво, тільки не таке гірке.

- Кейрі, я... – нерішуче почав Тай, але я його перебила.

- Слухай, вибач за ранкову істерику. Це не моя справа, як ти проводиш свій вільний час. І весь інший теж. Не переймайся за мене та мої почуття, я впораюся з ними сама, - я знову відсьорбнула елю з його кухля, роблячи паузу та підбираючи підходящі слова. – І ще, дякую тобі велике, що весь цей час піклувався про мене і врятував моє життя. Тричі.

- Будемо чесні, перший раз це швидше ти врятувала мене, - невпевнено посміхнувся Тай. – Тож вважай, що ми квити.

- Домовилися, - я захихотіла, ель уже встиг вдарити в голову. – То що, друзі?

Я простягнула йому руку. Тайлен задумливо подивився на неї, потім перевів погляд на мене. В його очах промайнув сумнів, але він все ж невпевнено її потиснув.

- От і добре, - я задоволено потягнулася до кухля, але Тай рішуче відсунув його від мене.

- Досить з тебе, і так вже п’яна. Не хочу отримати від твого нареченого за споювання його дорогоцінної нареченої.

- І нічого не п’яна, - я підперла підборіддя рукою, намагаючись сфокусувати погляд на вампірі. – Ну гаразд, трооошки п’яна. – Я звела великий і вказівний пальці разом, показуючи, наскільки трошки я п’яна. Правда, язик що заплітався говорив про прямо протилежне. - А взагалі, хочеш, відкрию тобі таємницю? Вони мене ненавидять! Всі ельфи, поголовно! Тож чекає мене там зграя тарантулів упереміш з пацюками! І, попри це, все одно тягнуть до себе! – на хмільну голову одкровення про наболіле полилися рікою. – А взагалі, ти мого нареченого бачив? Там одного елю мало буде, доведеться щось міцніше приймати.

- Я радий, що ви такої високої думки про мене, дорога наречена, - почувся за спиною знайомий холодний голос. Принц із Ровейном і Реєм підійшли до нашого столу й сіли поруч.

Весь хміль випарувався, як не бувало.

- Витверезник, блін, ходячий, - я знову потягнулася до кухля, але цього разу вже Ровейн відсунув його якомога далі від мене.

- А ти жлоб, - не залишилася в боргу я.

- Вважатиму це за комплімент.

- І не мрій.

- Досить, - принц, як завжди, перервав нашу з Ро перепалку. – Отже, ми затримаємося тут ще на кілька днів - дочекаємося решту загону. Наріанн, тобі за цей час треба купити коня. Панове, ми вам вдячні за допомогу, але більше не потребуємо ваших послуг. Нам сьогодні вже однієї її істерики вистачило.

- Еее, - я обурено засопіла.

- З вашого дозволу, ми все ж залишимося з Кейрі, - ввічливо кивнув Рей, заспокійливо поклавши руку на плече друга, який збирався щось сказати. - Обіцяю, істерик більше не буде.

- Що ж, ваше право, - розчаровано зітхнув Аллірен. - Але ви повинні розуміти, що можете супроводжувати її тільки до кордону Сонерії.

- Ми розуміємо.

- До речі, - принц темних простягнув мені невеликий згорток, у якому чітко простежувалась форма лука. - Постарайся його більше не залишати та практикуватися на дозвіллі.

- Гаразд, - я встала і схопила зі столу згорток. - Якщо це все, то я піду до себе. За конем завтра підемо, сьогодні я відпочиваю.

Ніхто мене не став зупиняти, тому я схопила служницю що проходила повз (не ту злощасну білявку, на щастя для неї), замовила собі в номер їжу та гарячу ванну, і пішла відпочивати.

Пообідавши та вдосталь розслабившись у ванні, я задоволена загорнулася у великий махровий рушник. Одного я не врахувала - змінного одягу у мене з собою не було, а цей похідний костюм не знімався вже кілька днів. Виправши його і повісивши на балконі сушитися, я з насолодою розтягнулася на м'якому ліжку.

Нарешті з'явилася спокійна хвилинка для роздумів. Тільки ось думати не хотілося категорично. Думки текли повільно і ліниво, ніби продираючись крізь густий кисіль. Про що ж я хотіла подумати?..

Прийшла до тями я від різкого стуку у двері. Друге сонце вже сідало за горизонт. Схоже, я сама не помітила, як задрімала.

- Ааа… тотаааам? - намагаючись придушити позіхання, пробурмотіла я.

- Кейрі, це я, - почувся голос Тая. - Мене твій охоронець пускати не хоче.

- Ро, не будь занозою в філейній частині, пусти лю… тьфу, вампіра, а то він там постаріє перед цими дверима, - дозволила я, знову загортаючись у сповзаючий рушник.

- Ти спала? - здивовано запитав Тай, побачивши моє заспане і розпатлане обличчя.

- Агаааа, - я знову звіряче позіхнула. - Розморило після ванни, сама не помітила, як заснула.

- Пробач, що розбудив, - чомусь у його голосі не було і краплі каяття.

- Не пробачу, - хмикнула я. - Хіба що за смачну вечерю та приємну компанію.

- Домовилися, - Тай широко посміхнувся.

Ех, привабливий, зараза така! Я поплескала себе по щоці, намагаючись про це не думати. Ми друзі, просто друзі! Не потрібно знову все ускладнювати!

Тайлен підійшов до залишеного мною на столі згортка і задумливо почав розглядати подарований мені принцом лук.

- Хороший лук, якраз тобі підходить, - нарешті він схвально кивнув. - Стріляти вмієш?

- Не дуже. Ти ж пам'ятаєш мої екзерсиси під час нашої втечі. Тоді тільки кмітливість врятувала та чиста удача.

- А я думав, це у тебе так від страху руки тряслися, - посміхнувся він. - Тоді стрільбу теж включимо в нашу програму. І ось ще, - він дістав піхви з парними кинжалами. – Будеш вчитися ними користуватися. Завтра починаємо тренування.

Я обережно витягла один з кинджалів і заворожено подивилася на зброю. Трохи вигнуте лезо здавалося дуже гострим, ручка була простою, але вздовж усього леза знаходився вишуканий візерунок, а сам кинжал виявився зовсім невеликим.

- Спеціально підбирав під твою руку, щоб зручно було, - Тайлен обережно вклав зброю мені в долоню, стиснувши пальці на рукояті.

- Начебто зручно, - я невпевнено знизала плечима.

- Гаразд, - Тай кивнув, обіймаючи мене за плечі. – Не знаю, чому твій наречений дав тобі зброю, але при цьому не подбав про навчання. Особисто я хочу, щоб ти дійсно могла постояти за себе. Кейрі, я не зможу бути поруч із тобою завжди, не зможу завжди захищати. Тому послаблень на тренуваннях не буде.

Я кивнула й сховала кинжал назад у піхви.

- Я розумію. Дякую, Тай.

- Ну що, що ти там говорила про вечерю і приємну компанію? – весело посміхнувся він.

- Не я, а ти обіцяв забезпечити мене цими двома компонентами, - я вперла руки в боки та зробила грізний вигляд. – До того ж не впевнена, що мій одяг висох. Та й немає особливого бажання виходити, так що з кімнати я ні ногою. Не ходити ж мені в рушнику.

Тайлен з цікавістю оглянув мій вигляд, ніби тільки побачив, що я, як би, не зовсім одягнена.

- Іди вже, - махнула я. – І Рея поклич.

- Він унизу, виступає, тому не скоро звільниться.

- Ех, накрилася моя приємна компанія кришкою від унітаза, - я показово тяжко зітхнула.

- Ей, а як же я? – тут же обурився вампір.

- Та жартую я, жартую! Іди вже!

Ми разом весело розсміялися. Незручність у спілкуванні, що з’явилась після сварки,  зійшла нанівець.