Раді Вас бачити!

Таверна «Золота лілія» стояла осторонь тракту, за кілька миль від дороги на Морвен. Над нею повільно вився дим, у вікнах мерехтіли свічки, а зсередини долинали гомін і дзенькіт келихів. Надворі мрячило — осінній вечір був холодний, і кожен подорожній, переступивши поріг, із полегшенням вітав тепло каміна.

Арман де Валерон, молодий дворянин у доброму плащі, змахнув із чобіт дорожній бруд і приязно кивнув господареві.

— Для мене й мого конюха — кімната й вечеря, — мовив він, скинувши рукавички. — І пляшку червоного. Дорога сьогодні немилосердна.

Господар уклонився, і вже за мить Арман сидів за дубовим столом, над яким підіймалася пара від гарячої страви. Він виглядав задоволеним і водночас зосередженим — думки його линуло до майбутньої нареченої, тієї, що ще ніколи не бачила його очей.

Коли двері знову відчинилися, до зали ввійшов чоловік у темно-сірому плащі з пером на капелюсі. Його постать мала ту спокійну впевненість, властиву людям, які звикли, щоб їм поступалися дорогою. Він швидко окинув поглядом таверну — і зупинився біля столу Армана.

— Якщо месьє дозволить, я складу йому компанію, — промовив він із чемною усмішкою.

— Звісно, — Арман підвівся. — У дорозі завжди приємно знайти співрозмовника.

Вони вклонилися одне одному.

— Герцог Льєсар де Морен, — сказав незнайомець, знімаючи капелюх. — Арман де Валерон.

— Ах… де Валерон, — герцог примружився. — Знаю це ім’я. Ходять чутки, ви прямуєте на схід. До Морвену.

— Саме так. Там моя наречена, мадемуазель Евіана де Лавран, — відповів Арман з легкою, майже юнацькою гордістю. — Ми заручені ще з дитинства.

— Мадемуазель де Лавран, — тихо повторив Льєсар, наче зважуючи ім’я на смак. — Кажуть, вона вродлива. І дуже шляхетного походження.

Арман кивнув.

— Я бачив лише її портрет. Але серце моє давно належить їй.

Герцог усміхнувся. Погляд його був теплий, майже дружній, та в самих кутиках очей майнула холодна, уважна тінь. Він наповнив келихи й підняв свій.

— За кохання, месьє де Валерон. Нехай воно буде вашим щитом… — він зробив коротку паузу, — або вашою згубою, якщо ви самі того забажаєте.

Арман засміявся, не вловивши інтонації.

— Ви говорите, як поет, — мовив він, і ковток вина здався солодким, мов обіцянка.

У каміні потріскував вогонь. Десь у глибині зали герцог ледь нахилив голову, приховуючи задумливу усмішку.

— Месьє де Валерон, — озвався він, коли келихи спорожніли, — я маю нерозумну звичку не відпускати цікавих людей одразу. Мій маєток усього за дві години звідси, дорогою до Морвену. Чи не відмовите мені в честі бути моїм гостем бодай на день?

Арман, розчервонілий від вина й щирих слів, усміхнувся.

— Боюся, моє поспіхом складене товариство не гідне ваших покоїв, герцогу.

— Ах! — Льєсар розвів руками. — Ви образите мене. Та й що поганого в тому, щоб перепочити перед дорогою до майбутньої нареченої? До того ж моя сестра, мадам де Шарлевіль, уже рік як овдовіла й смертельно нудиться. Вона буде в захваті від такого молодого гостя.

Арман зніяковіло розсміявся.

— Якщо мадам не буде проти…

— Вона буде вдячна, — запевнив герцог, і в голосі його прозвучала ледь помітна нотка лукавства. — Вона любить слухати про чужі серця. Особливо ті, що ще б’ються від кохання.

Арман підвівся.

— Тоді я приймаю ваше запрошення, месьє.

— Прекрасно, — задоволено мовив Льєсар і, легко торкнувшись його плеча, додав тихіше: — Дороги тепер неспокійні. Краще мати супутника. Ви не уявляєте, скільки дивних людей тиняється поблизу королівського тракту.

Вони вийшли з таверни під тьмяне світло ліхтарів. Коні били копитами по вологій бруківці, ніч пахла виноградом і димом. Арман відчував, як світ перед ним ніби розкривається — шляхетний друг, високий покровитель, маєток, де на нього чекають.

Герцог же, сидячи в сідлі поруч, кидав на нього поблажливі, уважні погляди.

— Молодість… — прошепотів він сам до себе. — Така довірлива. Така беззахисна.

Їхні постаті розчинилися в тумані дороги, і над шляхом ще довго лунав відгомін сміху — дзвінкого, безтурботного й приреченого.

✨✨✨

Світанок застав вершників біля воріт маєтку. Перед ними виріс палац — світлі стіни, гострі шпилі, тонкий д

им із камінів. Сад довкола був бездоганний навіть восени: темно-зелені живоплоти, підстрижені з холодною точністю королівського двору.

— Ось дім, який ніколи не спить, — мовив герцог, обертаючись до Армана. — Хто має справу з двором, тому не дозволено засинати навіть уві сні.

Арман усміхнувся — слова прозвучали як жарт. Його більше вразила розкіш: мармурові сходи, слуги в лівреях, що мовчки схилили голови.

У головній залі, залитій ранковим світлом, стояла мадам де Шарлевіль. У вдови була дивна краса — сумна, стримана, з відблиском прожитих років. Темне волосся з легким сріблом спадало на плечі, а погляд був уважний і теплий.

— Ах, мій брат нарешті не сам, — мовила вона, роблячи реверанс. — Месьє де Валерон, честь мати вас у нашому домі.

— Честь для мене, мадам, — відповів Арман.

— Ви, мабуть, стомилися з дороги. Ми подбаємо, щоб вам спочатку подали сніданок, а потім ви змогли відпочити.

— Моя сестра — янгол гостинності, — втрутився герцог. — Та остерігайтесь, месьє: вона вміє зачаровувати не гірше за найвправнішого мага.

Мадам усміхнулася братові — лагідно, трохи втомлено.

— Не слухайте його. Він завжди жартує на мій рахунок.

— І на мій також, — додав Арман.

Вони засміялися. Атмосфера була легкою, майже домашньою. Герцог залишився задоволений: гість довіряє, сестра грає свою роль бездоганно.

За сніданком говорили про Веларію, про нові королівські укази, про моди, що змінюються швидше, ніж пори року. Арман розповідав про своє графство, про весілля, що має відбутися, про дівчину, яку ще не бачив, але сподівається полюбити.

— Моя наречена родом із Морвену, — мовив він із гордістю. — Її рід старовинний, хоч і збіднілий. Кажуть, вона ніжна й вихована.

— Я певна, — лагідно відповіла мадам, — що така наречена зробить щасливим будь-якого чоловіка.

Герцог підняв келих, приховуючи усмішку за рубіновим блиском вина.

— За щастя, месьє де Валерон, — сказав він тихо. — Нехай воно триває довше, ніж весна у Морвенії.

Арман відповів тим самим жестом, не помічаючи легкої тіні в словах господаря.