Спочатку:
На сторінку книги
— Я за вином! — Ксенія вихопила картку і ключі, ніби то був останнім рятувальний круг у шторм. Принаймні, вино порятує хоч на цей вечір.
Холодне повітря вліпило по щоках: «Прокинься, дурненька». Ксенія йшла, як солдат на марші, але думки її були не в ногах, а в телефоні, що пік у кишені, наче граната. Назар Федінчик. Викладач. Подкастер. Самозакоханий мудак із голосом, від якого її внутрішній термостат глючить. Вона вже годину переконувала себе, що повідомлення про вагінальну емболію — це не кінець світу. І ще годину — що перевіряти месенджер не варто. Але пальці, як зрадники, уже тяглися до екрана. Перехожі наче знали про її ганьбу — витріщалися.
Ногам було холодно, погода стала гіршою.
Вже розглядаючи полиці з чипсами у «Сільпо», вона завмерла, ніби вдарилася об невидиму стіну. Поглянула вниз. Чорні колготки, на п’ятці — дірка. Не мала інших на заміну, другу добу в гостях. Капці з єдинорогами, що Тіна подарувала доньці, та Марті вони здалися милими, і вона безсовісно поцупила їх у дитини.
Це й усе. Вона обмацала талію — сподівалась, що там знайдеться спідниця, яка заскочила у колготи після походу в туалет. Ні, нема. А! То перехожі не знали нічого про її повідомлення, лише знали, що вона якась чокнута в новому тренді бомж-стайлу.
Ксенія зняла куртку, обгорнула сідниці, спереду зробила вузол з довгими рукавами, що звисали донизу. У футболці серед зими і натомість — в спідниці з пуховика вона виглядала не менш чокнутою, але рефлекси змусили все ж прикрити пікантну ділянку. Добре, що не вдягла куртку просто на ліфчик. Погано, що була без ліфчика, і соски від холоду мало не дірявили тоненький трикотаж майки.
Та вже ж стояла в магазині, в кошику вино обіцяло забуття, то довела справу до кінця.
— Ксю, тепер у тебе точно не поверхневий стиль! — пирснула Марта з порогу.
Тіна, сидячи на килимі в позі лотоса, ледь не вдавилася чипсами, коли Ксенія влетіла до кімнати. — Ти ж не дійшла до магазину в цьому?
Ксенія лише дістала пляшку і взялася злісно колупати корок виделкою: штопору не було.
— Дай мені колготки без дірки, — звернулася до Марти. — Щоб наступного разу хоч діркою не світила.
— Звучить як тост! — сказала Настя, яка щойно продерла очі. Вона вхопила чашку і проголосила, — дівчата, за те, щоб не світити діркою!
Всі випили, випльовуючи крихти корку, що посипалися у вино від такого методу відкоркування.
***
— Я офіційно в пеклі.
— Спокійно, Данте, — Тіна, загорнута в плед, як буріто, простягнула їй чашку з свинкою Пепою з залишками вина. — У пеклі принаймні тепло.
Ксенія впала на диван, ніби її щойно вигнали з раю. Вона довго тримала телефон, як бомбу, що може вибухнути від одного дотику. Нарешті зважилася. Відкрила месенджер. Назар Федінчик. Дві сині галочки. І відповідь, від якої її серце зробило сальто, а мозок — фейспалм.
«Так, емболія теоретично можлива. Не раджу проводити такі експерименти. Хоча вірогідність низька. Як і вірогідність того, що я забуду цю розмову.»
І наступне:
«Можливо, ваш стиль не такий вже й поверхневий».
Ксенія видихнула так, ніби щойно пробігла марафон у тих клятих капцях. Її щоки палали, але в куточках губ зрадницьки тремтіла посмішка.
— Що там? — Марта, уже з новою пляшкою, вигнула брову, як детектив у поганому серіалі. — Сподіваюсь, прислав дікпік?
— Він професор чи стендап-комік? — спитала, прочитавши.
— Подкастер. Популярний.
— Я хочу дивитися його подкаст! — заявила Тіна.
Ксенія зазирнула у нагадування в телефоні. «Не пропустіть. Сьогодні о 19.00 новий епізод подкасту «Розпаковка»: Епізод 47: На що здатна жіноча енергія?»
Ксенія застогнала, ніби їй запропонували дивитися тригодинний вебінар про податки.
— О, це буде легендарно, — Марта розвалилася на подушках, тримаючи тарілку з пельменями, як трофей. — Якщо він скаже щось про емболію, я стану фанаткою. Його і твоєю.
Вирішено — увечері вони дивитимуться розпаковку життя від Назара Федінчика.
Далі буде...
