Раді Вас бачити!

***

Довгий шторм закінчився. Вітер затихнув. Хвилі більше не здіймалися над горизонтом бурхливими гірськими хребтами, воліючи змити місто в пучину. Неочікуваний буревій прийшов з півдня два дня тому. Ранкове чисте небо швидко потемніло. Крижаний вітер пригнав важкі свинцеві хмари, які пролилися стіною дощу. Іноді було не зрозуміло, де закінчується море та починається небо. Горизонт злився в одну суцільну стіну води, яку розрізали яскраві спалахи блискавок. Довгих два дні море без зупину підіймало пінні хвилі, раз за разом атакуючи ним порт. Воно не вперше таке робило і не в останнє, але, як завжди, безуспішно. Пенефоріс, не те місто, яке може здатися без бою. Тим паче морський стихії.

Говорять, що десь тут, багато сторічь тому, жила морська відьма на ім’я Мелізанда. Міста, звичайно, в ті часи ще не було. Лише пара піратських поселень на довгі милі узбережжя, аж до бухти, яку потім назвуть на честь Трьох смертників, імена яких засипали собою піски часу. Так ось, в Мелізанду закохався старовинний бог північного вітру Бореус, але вона не прийняла його почуттів. Відмова розлютила владного бога. Щоб помститися, він наслав шторм на місцину, де вона жила. Жінка розуміла, що йому не важливі люди навколо неї і він не стане їм шкодити. Закоханому богу потрібна була лише вона. Мелізанда звернулася за захистом до Посейдона. Він не зміг їй відмовити, адже вона була нащадком Прессини, однієї з його чисельних дочок, і в її венах текла кров сьоми морів.

Посейдон погодився сховати жінку від люті вітру в своїх глибинах, обернувши її на водяну змію. Проте, вона все ще залишалася людиною і їй потрібно було виходити на землю раз в місяць під час повні. Бореус дізнався про це, але, як не лютував, не зміг нічого вдіяти. З того часу, рік за роком, закоханий бог посилає шторми саме в цей час, щоб відшукати та полонити її.

Про такі примхи природи бувалі морські вовки кажуть, що в цей час русалки влаштовують собі свято і веселяться, співаючи та гойдаючись на гребнях хвиль, щоб відволікти своєю красою Бореуса від пошуків Мелізанди. Дехто з моряків чув їх дзвінкий проникливий сміх у завиванні бурі. Пісні морських сирен можуть бути чарівними та привабливими, або застерігати від небезпеки. Але є й такі, що стають смертельними для всіх, хто їх почує. Часто-густо, трапляється саме так.

Це не дивина. Природні явища, які людина не може контролювати: морські шторми, буревії чи посухи, часто пов’язують з чимось надприроднім. Останній, так званий дев'ятий вал, розбився об скелі і на цьому стихія вирішила зупинитися. Після опівночі з-за хмар крадькома визирнув місяць. Хитрий срібноволосий пан, вирішив перевірити: можна йому вже виходити, чи краще пересидіти лють вітру за хмарами, поки все заспокоїться. Думати йому залишилося недовго. На протилежній стороні небосхилу спалахнула ранкова багряна зоря. Мить аврори швидко пролетіла, даруючи шлях сходу сонця. Морські птахи заклекотіли у небесній блакиті, купаючись в перших променях рожевого світанку. Ранковий бриз пробудив не тільки їх. Десятки рибалок готували свої шлюпи, кети та барки до виходу з гавані. Риба саме себе не зловить.

На горизонті з’явився силует корабля. Він винирнув з ранкової димки, показавши свій довгий афластон. Море повільно несло шхуну на своїх хвилях. Косі вітрила, розташовані паралельно довжині судна, були порвані вітром та звисали з щогли химерною бахромою. Судно повільно прямувало в тиху гавань, похитуючись на хвилях.

- Ти диви, Кайль! Хтось зміг пройти крізь шторм, - сказав сивий рибалка.

Його зморшкувате обличчя було засмаглим та обвітряним. Справжній вік чоловіка було складно зрозуміти. Від постійного впливу вітру, сонця та солі, шкіра на обличчі виглядала, як кора старого дуба, проте блискучі чорні очі наводили на роздуми, що до справжньої старості рибалці ще далеко.

- Дивина, та й годі. Навіть щогла вцілила після шторму, - погодився молодий хлопчина, завзято затягуючи рибальські сіті в старий шлюп.

- Богиня милостива, - мугикнув чолов’яга та осяяв себе знаком Ув, - Пощастило, що море не розбило його об скелі.

- Фел, поглянь, як його перекосило. Мабуть, води наковтався. Може спитаємо в них, чи потрібна допомога? - запитав хлопчина.

- Чого ж не спитати? Спитаємо, звісно. В будь-якому разі, нам мимо нього треба пропливати, - махнув йому рукою рибалка.

Старий шлюп відчалив від пристані та повільно попрямував до шхуни. Судно справді сильно кренилося на лівий борт.

- Поглянь на назву. Не дарма його назвали щасливчиком! - крикнув хлопчина, приставивши руку до лоба.

Чолов’яга вгледівся і прочитав напис. На борту шхуни великими літерами було написано “Viva fortunati”.

- Хай живуть щасливчики, - прошепотів він, - Кайль, це корабель з флотилії Де Санті. Він, та ще три таких, вийшли з гавані напередодні шторму. Що він тут робить?

- Може, не встиг проскочити і вирішив повернутися назад?

- Не думаю, - похитав головою сивий рибалка, - Ти когось бачиш на судні?

Кайль подивився в сторону шхуни: на марсі нікого не було, палуба також була порожньою. По ній не бігали матроси, готуючись до заходу в порт, не чутно було криків керманича чи боцмана. “Щасливчик” лише скрипів дошками, коли його підганяла чергова хвиля.

- Морський диявол! Фел, ти правий! - вигукнув він, - А де всі?

- Може море забрало, - знизав плечима чолов’яга.

- В трюмі міг хтось залишитися живим. Може спробуємо піднятися на борт? - схвильовано запитав хлопець.

Чолов’яга мугикнув щось собі під ніс, і вони почали зближатися з шхуною. Закинувши мотузку, по черзі вони забралися судно. Дощата палуба була вкрита морською травою, в якій заплутатися рапани та рибна дрібнота. Подекуди, можна було побачити дохлу золотисту пагру чи чорного бичка. Але була риба і більших розмірів.

- Глянь, що потрапило їм на борт! Такого велетня можна дорого продати, - реготнув хлопчина, вказуючи та здоровезну рибину, завдовжки з пару метрів.

- Це оселедцевий король, дурню. Ніхто його не купить. Зустріти його, це як чорну мітку отримати від мертвого капітана, - гнівно відрізав Фел.

Кайль відкрив кришку люка і азартно вигукнув, не слухаючи свого старшого товариша.

- Трюми набиті товарами!

- Пішли звідси. Тут сталося щось недобре, - вигукнув сивий рибалка, але хлопець цього вже не почув.

Він швидко зістрибнув вниз і почав розглядати ящики. Вантаж був добре закріплений та, не дивлячись на шторм, зберігся цілим. В трюмі стояла вода по пояс. Хлопець гучно плюхнувся в неї і, почав важко пересувати ноги. Мимо пропливли пару плетених корзин і не велика лакована дерев’яна скринька. Кайль схопив її та жадібно роздивився вміст. На дні ящика, обшитого червоним оксамитом, лежала золота брошка, прикрашена каменем, якому чиїсь майстерні руки придали форму гарцюючого коня. Він поклав її на долонь та роздивився під сонцем, яке потрапляло в темний трюм крізь отвір у дощатій стелі. Промінь торкнувся каменю і він заграв різними барвами.

- Гей, Феле! Ходи сюди, ти такого ще не бачив! – захоплено вигукнув хлопчина.

- Кайль, вилазь звідти негайно! - відповів йому згори рибалка.

Вода поруч з хлопцем заколихалася, ніби в ній пропливала рибина. З її глибин піднялася велика бульбашка, але Кайль, не звернув на це увагу. Він задумливо розглядав блискучий коштовний камінь.

- Почекай, дай роздивитися. Хто ще крім нас знає, що з вантажу вціліло?

- Не час набивати кишені, хлопче! Цей корабель просмердів смертю. Ти хіба не чуєш? - крикнув йому Фел.

І справді. Кайль спочатку не відчув мерзенного смороду, що стояв у трюмі. Він так захопився надією на велику здобич, що навіть не зрозумів, що тут тхнуло, як в гниючих нутрощах кракену. Так мерзенно смердіти могло тільки морське чудовисько, яке сотнями пожирало моряків.

- Кинь мотузку! - крикнув він затуляючи носа.

Обличчя Фела зникло з отвору трюму і хлопець залишився на самоті. Щось слизьке намить торкнулося його ноги. Від неочікуваного дотику, він аж підстрибнув. По темній воді пройшла хвиля. Сморід став сильнішим. Хлопець почав пробиратися ближче до піраміди з ящиків, але стоячи по пояс у воді, швидко це зробити в нього не виходило. Темна хвиля послідкувала за ним. По його стегну м’яко просковзнули чиїсь довгі кістляві пальці.

- А! - несамовито закричав хлопчина.

Він відчув себе здобиччю, до якої з глибини пильно придивляється хижак. Перелякавшись не на жарт, хлопець почав підніматися на один з ящиків, який височів над рівнем води. Перші дві спроби вилізти, виявилися невдалими. Його шкіряні чоботи зісковзували з мокрої деревини. Кожен раз, він падав у воду, здіймаючи бризки солоної води.

- Де ж той Фел з клятою мотузкою? - знервовано думав хлопець, міцно стискаючи барвисту коштовність у руках.

Через пару хвилин схвильованого очікування, тінь Фела затулила єдине джерело світла і поруч у воду впав краї мотузки.

- Тут внизу щось є! - закричав Кайль.

- Може риба якась або небіжчик, чого кричиш? - спокійно відповів Фел, - Хапайся!

Хлопчина швидко схопив мотузку, обмотав нею зап’ястя лівої руки, а правою міцно за неї вхопився. Фел закріпив інший кінець до кнехту корабля, і повільно потягнув хлопця вгору. Кайль виявився, важчим ніж думав сивий рибалка.

- Ти там що, кишені набив золотом Де Санті? - сміючись крикнув він.

- Зачепився за щось чоботом, - відповіли йому з трюму.

- Скидай їх до бісовій матері, хутчіш. Треба вшиватися звідси!

- Ага, скидай! Вони купу грошей коштують. Зараз спробую звільнити ногу.

Вільною від мотузки рукою, хлопець почав копирсатися в каламутній воді, воліючи зрозуміти, що його тримає. З чорної води повільно винирнула кістлява рука і, схопивши його, потягнула вглиб. Кайль забився, ніби великий морський окунь, який потрапив у сіті.

- Тримайся міцніше! Зараз тебе витягну!

З усіх сил рибалка тягнув на себе мотузку, але не міг подужати. Голова хлопця то підіймалася над водою, то занурювалась знову. Якби він не закріпив ліву руку мотузкою, то вже давно пішов би на дно. Фел уперся обома ногами об край люка, і зі всіх сила ще раз потягнув мотузку, але вона все ще не піддавалася. Навпаки, щось сильніше за людину тягнуло її в іншу сторону. Хлопець кричав, захлинаючись у солоній воді, не в змозі відбитися від невидимого нападника.

Мотузка різко натягнулася і майже змусила Фела впасти вниз. Рибалка ледь втримав рівновагу, щоб не послідкувати за другом до низу. Перед його очима промайнув отвір, який вів в трюм. Кайль зник в хвилях темної води. Лише його рука, обмотана мотузкою, залишалася на поверхні.

- Кайль! - перелякано крикнув Фел і впав спиною на палубу.

Мотузку більше нічого не тримало. Чоловік став швидко витягувати її, без надії сподіваючись, що друг все ще за неї тримається. У повітрі різко запахло свіжою кров’ю і на груди рибалки впало щось важке.Фел несамовито закричав. До мотузки була прив’язана відірвана кінцівка Кайля. З неї цівками стікала кров, кістка була зламана, а край плоті рваний. Руку до плеча ніби відгризла велика рибина, але в цих водах хижаки не водяться. Фел перелякано відкинув її від себе. Зі стиснутого кулака мерця випало щось блискуче. Золота брошка з барвистим гарцюючим конем застрибала по червоній від крові палубі, загубившись в морській траві.