Раді Вас бачити!

Рік потому…

Ранкове сонце заливало золотим світлом приймальню ветеринарної клініки «Щасливі лапи». Жовті промені танцювали на глянцевих обкладинках журналів і відбивалися від ідеально чистої стійки реєстратури, за якою сиділа Морган.

Від колишньої вбивці з простреленим плечем не залишилося й сліду. Тепер це була спокійна, впевнена в собі жінка в м'якому смарагдовому светрі, яка віртуозно керувала розкладом клініки. Хоча її погляд іноді все ще сканував двері з професійною звичкою, тепер він шукав не кілерів, а запізнілих пацієнтів.

— Морган! Ти не бачила мій цифровий термометр? Присягаюся, він щойно був тут! — з оглядової виринув доктор Боб, розгублено ляпаючи себе по кишенях медичного халата.

Пем, незмінна королева місцевих пліток, яка сиділа в черзі зі своїм вічно сопучим мопсом Барні, миттєво нагострила вуха. Вона зробила вигляд, що дуже захоплена статтею про дієту для гризунів, але її очі так і бігали поверх сторінок, фіксуючи кожну деталь у приймальні.

Морган лише зітхнула:

— Бобе, він у вас за правим вухом. Разом із ручкою.

Старий ветеринар обмацав голову, полегшено засміявся і зник назад у кабінеті. Тієї ж миті звідти вийшла Хлоя. Її волосся було недбало зібране у хвіст, на халаті виднілася свіжа пляма від якихось вітамінів, але вона буквально світилася від щастя. За цей рік вона пройшла шлях від переляканої втікачки до повноцінного лікаря, правої руки доктора Боба.

Хлоя підійшла до стійки, нахилилася і швидко, ніжно поцілувала Морган у щоку, змусивши Пем ледь не вдавитися повітрям від цікавості. Барні солідарно рохнув.

Дзвіночок над вхідними дверима радісно теленькнув, впускаючи з вулиці прохолодне повітря. На порозі стояв офіцер Картер. У своїй ідеально випрасуваній формі, з бездоганною зачіскою і широкою, як у голлівудського актора, усмішкою, він виглядав би зразковим копом, якби не одне «але». У його великих долонях жалібно нявчало крихітне, брудне, чорно-біле кошеня.

— Доброго ранку, дами! — Картер попрямував просто до стійки, не зводячи свого фірмового закоханого погляду з Хлої. — Знайшов цього малюка під капотом патрульної машини. Одразу подумав про вас. Може, оглянете?

Офіцер ніколи не втрачав нагоди завітати до клініки, і всі в радіусі п'яти миль знали про його безнадійну симпатію до молодої ветеринарки.

— Звісно, офіцере, давайте його сюди, — Хлоя м'яко усміхнулася, обережно забираючи кошеня. — Бідне маля, зараз ми тебе відмиємо.

Поки Хлоя воркувала над змерзлим кошеням, Картер самовдоволено сперся на стійку, намагаючись виглядати максимально мужньо і привабливо.

Морган спостерігала за цією сценою з незворушним обличчям. Потім вона повільно відчинила шухляду столу, дістала звідти стопку щільних, кремових конвертів із вишуканим тисненням. Вона граційно пересунула один із них через стійку, так, щоб він зупинився точнісінько під носом у поліцейського.

— До речі, Картере, — голос Морган сочився солодким, майже отруйним задоволенням, коли вона трохи схилила голову набік. — Ми тут із Хлоєю влаштовуємо невеличке свято наступного місяця. Будемо раді вас бачити.

Офіцер із завченою посмішкою взяв конверт, відкрив його... і завмер. Його очі повільно розширилися, перечитуючи каліграфічний текст.

Морган та Хлоя запрошують вас розділити радість у день їхнього весілля...

Усмішка на обличчі молодого копа почала танути, як кубик льоду на літньому асфальті. Він перевів розгублений погляд з листівки на Хлою, яка саме грайливо підморгнула Морган, а потім на саму Морган. Колишня найманка дивилася на нього поглядом хижака, який щойно відібрав здобич у недосвідченого цуценяти, і абсолютно не приховувала свого злорадного, безсоромного тріумфу.

— Звісно... — проковтнув клубок у горлі Картер, намагаючись тримати обличчя, але його голос зрадницьки дав петуха. — Я... я маю перевірити свій графік чергувань. Вітаю.

Місіс Пем на дивані шумно видихнула, усвідомивши, що щойно отримала ексклюзивну плітку року, з якою тепер можна обдзвонити половину міста. Барні радісно чхнув, струснувши вухами.

Морган задоволено відкинулася на спинку крісла, переплітаючи свої пальці з пальцями Хлої просто поверх стійки реєстратури. Сонячні промені зігрівали їхні руки, а десь у глибині клініки доктор Боб знову щось впустив із гучним брязкотом.

Це був ідеальний, галасливий, теплий хаос. Їхнє нове, справжнє життя, де більше не було місця для таємниць, втеч та страху. Лише для любові, ідеального партнерства та щасливого майбутнього.