Спочатку:
На сторінку книги
- Як ти? - від гортання чергової книги, про якусь давню незрозумілу хрінь, мене відірвав мелодійний голос друга.
Вже близько двох тижнів ми кожен день шукали інформацію. Але, як Рей і казав, це було більше схоже на пошуки неіснуючого міфу.
І кожен раз при зустрічі він стурбовано ставив це питання. І кожен раз відповідь була однакова:
- Нормально, - я знизала плечима, сховала книгу назад на поличку і потягнулась за сусіднім томом.
Ну а що я могла на це йому відповісти? Поплакатись в жилетку? Розказати в деталях, як Аллірен після кожної нашої зустрічі біситься і знаходить різні способи знущання, з кожним разом додаючи нові синці на моєму тілі? Ще чого не вистачало!
- Ти сьогодні пізніше ніж зазвичай. Щось сталось? - діставши книгу, я повернулась до Рея, що якраз вмощував свою гітару біля стола.
- Обговорював зі старшим майстром церемоній деталі, щодо виступу на прийдешньому банкеті на честь дня народження принцеси гномів, - нарешті влаштувавши інструмент як треба, він випустив в повітря магічного вогника, який одразу ж підлетів до мене, підсвічуючи сторінки.
Я вдячно кивнула. Магічні кристали, що висіли на стінах, давали достатньо світла, щоб розібрати що там написано, але все одно доводилось постійно щулитись і підносити книгу ближче до очей. З цим вогником дійсно було набагато краще.
- Будеш виступати на ньому? - я перевела зацікавлений погляд з тексту на барда.
- Гноми зазвичай скупі, але принцеса дуже хотіла, щоб співав саме я, тому розщедрились на доволі непогану суму, - Рей кивнув, підійшов ближче та сперся на поличку біля мене. - Ти там будеш?
- Угу. Як завжди, маю «світити» обличчям як дружина темноельфійського кронпринца, - не втримавшись, я закотила очі. - Якщо ти виступатимеш, може хоч з нудьги не здохну.
Останній такий прийом відбувся буквально декілька днів тому: теж день народження якогось високопоставленого гномського лорда. Ледь витримавши мінімальну обовʼязкову частину, я накивала звідти пʼятами швидше ніж від вовків бігла.
- Постараюсь зробити для цього все, що в моїх силах, - Рей мелодійно розсміявся та зазирнув мені через плече у книгу. - Думаєш, в історії виникнення сучасної магії знайдеш щось корисне по нашій темі?
- Не знаю, - я знову знизала плечима і гучно захлопнула книгу. Інформація, що там була, майже повністю повторювала розповідь Таїші про розділення двох типів магії. - Я вже нічого не знаю. Можливо ми взагалі не там шукаємо? Не може ж бути такого, що взагалі нічого немає. Які тут ще відділення є? Може, спробуємо інший поверх?
Рей задумався:
- Ми вже перевіряли історію створення і виникнення ритуалів та їх основи, історію виникнення писемності, все що повʼязано з переміщеннями між світами, історію виникнення Ліморії та навіть купу міфів з легендами. Думаєш, могли ще щось пропустити?
- І все у нас здебільшого впирається в історію, - я скривилась: ніколи не любила історію. - Які ще є в цих архівах відділення? Є якийсь список чи щось?
- Секунду, я виписував, - Рей поліз до кишені та дістав великий потертий зошит, з якого з усіх сторін стирчали якісь додаткові листочки.
Поки він листав, я не втрималась і зацікавлено зазирнула, зі здивуванням виявивши, що заповнений він був різноманітними баладами та віршами.
- Треба ж мені кудись всі пісні записувати, - він усміхнувся, ніби прочитавши мої думки.
Я аж в которий раз перевірила свій ментальний захист, який так само, ніби шторка, закривав мої думки та емоції від його емпатії.
- У мене як завжди все на обличчі написано? - я хмикнула.
- Як завжди, - пробурмотів він, все ще задумливо перебираючи листочки. - От, знайшов.
Я вдивилась в його акуратний, але трохи хаотичний почерк. На листочку були записані всі відділи, які він перевіряв, і помітки де що знайшлось близьке до того що нам потрібно. Трохи в стороні, з самого краю, знаходилась така собі шкала поверхів:
15. Сучасна художня література
14. Давня художня література
13. Географія
12. Головний вхід. Правознавство
11. Народи світу
10. Магія
9. Природознавство
Тощо. Чим нижче поверхи, тим більш… історичними чи навіть міфологічними ставали відділення.
5. Історія магії (на ньому і ми й проводили більшу частину часу)
4. Історія Ліморії
3. Міфологія
- А перші два поверхи що? - я ткнула пальцем в третій пункт, яким власне список і закінчувався.
- Не функціонують. Завалені під час землетрусу, ще кілька тисячоліть тому.
- Хммм, - я задумливо прикусила внутрішню сторону щоки. - Прям повністю завалені?
- Там суцільна каменюка замість входу. Якщо за нею щось і залишилось, то туди ще пробратися якось треба, - Рей відкинув своє волосся за спину і завʼязав його у високий пучок, як завжди робив під час наших пошуків.
Мені дуже подобалась ця його зачіска. Вона додавала йому якогось… домашнього затишку, і до того ж більше відкривала витончене обличчя й великі блакитні очі.
Я труснула головою і відвела погляд, сподіваючись, що він не помітив як я на нього витріщаюсь, та повернулась до теми нашої розмови.
- Покажеш?
- Думаєш, там щось є? - Рей перевів зацікавлений погляд з листочка на мене.
- Не знаю, але перевірити варто, - я зітхнула та попрямувала в сторону основних сходів.
- Кейрі, вхід туди був прокладений через інші сходи. Сюди.
Рей повів мене в протилежну сторону закрученими коридорами нашого, пʼятого поверху, через гвинтові сходи, що наскрізно проходили четвертий і третій, і упирались в камʼяну стіну там, де мав би бути другий поверх.
І звісно ж, два темних «охоронця» як завжди ходили за мною хвостиком, навіть не намагаючись робити це більш приховано. Раніше хоч один був, і той мене бісив, а тепер обидва як могли на нерви діяли.
- І що, це все? Просто суцільна стіна? Жодних завалів каміння, залишків дверей чи чогось такого?
Рей кивнув:
- Дивно, правда?
- Мега дивно, - погодилась я і повільна пішла вздовж стіни, торкаючись її долонею в різних місцях, в надії відчути щось окрім холодного каменю. - Якщо ці поверхи завалило, мали залишитись якісь сліди, схожі на завали. Навіть якщо це було кілька тисячоліть тому. Не могло ж воно саме собою зарости від стану «гори каміння» до «суцільна стіна без жодної тріщини».
- Саме собою точно ні, - Рей доєднався до мене, але замість того щоб прощупати всю стіну зупинився в місці, де, ймовірно, мали б знаходитись двері на поверх, та закрив очі.
Кілька хвилин я стояла мовчки й навіть старалась не дихати, щоб не заважати. Але зрештою не витримала і трохи наблизившись прошепотіла:
- Щось відчуваєш?
- Схвильований стукіт твого серця і гостре невдоволення твоїх охоронців, - так само пошепки, не розплющуючи очей, відповів він.
- Та ну тебе, я ж серйозно, - пробурмотіла я невдоволено.
Якщо думки та емоції я ще могла сховати за допомогою магії, то з фізіологічними проявами емоцій все було троооошечки складніше.
- Я теж, - Рей зітхнув відкривши очі та прибрав руку. - За стіною взагалі пусто, ніби безодня якась. Ані магії, ані рухів повітря, ані емоцій, - Він похитав головою і розвернувся в сторону сходів. - Ходімо, тут стояти сенсу немає. Пошукаємо ще в кількох інших відділах, а там будемо думати, що робити далі.
Я кивнула і попрямувала за ним, окинувши стіну довгим поглядом перед тим як піднятися сходами.
Чомусь тепер мені не давала спокою ця довбана стіна.
Далі буде...
