Спочатку:
На сторінку книги
У кімнаті Софії було тихо.
Свічка біля ліжка ледь мерехтіла.
Софія повільно розплющила очі.
Перед нею сиділи Лука й Адріан.
І обоє дивилися на неї так дивно, що вона навіть усміхнулася.
— Що сталося? Чому ви так на мене дивитеся?
Ніхто не відповів.
Софія трохи підвелася на подушці.
— Я щось пропустила?
Лука взяв її за руку.
У його очах блищали сльози.
— Принцесо…
Вона здивовано подивилася на нього.
— Татку, ти мене лякаєш.
Лука усміхнувся.
Потім перевів погляд на Адріана.
— Може, ти скажеш?
Адріан виглядав так, ніби сам досі не міг повірити.
Він сів ближче до Софії.
І дуже тихо сказав:
— Софо… лікар сказав… що ми будемо батьками.
Запала тиша.
Софія кліпнула.
Потім ще раз.
— Що?
Адріан ледь усміхнувся.
— У нас буде дитина.
Софія дивилася на нього кілька секунд.
Наче не розуміла почутого.
— Дитина?..
Він кивнув.
У кімнаті було тихо.
І раптом на очах Софії з'явилися сльози.
— Справді?..
— Справді.
Вона подивилася на свою руку.
Потім на тата.
Потім знову на Адріана.
І тихо засміялася крізь сльози.
— Я… я буду мамою?
— Так, — усміхнувся Адріан.
Вона раптом заплакала.
Адріан одразу обійняв її.
Софія притулилася до нього.
— Я навіть не знала…
— Я теж.
Вона засміялася крізь сльози.
Лука дивився на них і теж усміхався.
А потім тихо сказав:
— Значить… я буду дідусем.
Софія підняла голову.
І раптом засміялася.
— Татку…
Він теж засміявся.
А через секунду вони вже сміялися всі троє.
Потім Софія раптом стала серйозною.
Подивилася на Адріана.
— Ти радий?
Він навіть здивувався запитанню.
Обережно торкнувся її щоки.
— Софо… я дуже радий.
На її обличчі знову з'явилася усмішка.
Вона взяла його за руку.
Потім поклала свою долоню на живіт.
І тихо прошепотіла:
— Привіт, маленьке диво…
За вікном сяяв місяць.
А в кімнаті було тепло й затишно.
Лука подивився на доньку, на Адріана і на мить заплющив очі.
Йому здалося, ніби десь поруч усміхається Аурелія.
І тихо радіє разом із ними.
Так закінчився день заручин — день, коли Софія знайшла не лише своє минуле, а й несподівано дізналася про нове майбутнє.
