Раді Вас бачити!

Пролог

У напівтемній каюті панувала задушлива тиша, яку порушував лише глухий удар хвиль об борт та ритмічний звук важких крапель морської води, що стікали зі стелі.

Вже тиждень вона сиділа на ліжку, не знімаючи свого весільного вбрання. Тепер ця біла сукня, яка мала стати символом щастя, перетворилася на її саван. Вона — наречена, що залишилась бкз чоловіка в день весілля, і дружина, чиє сімейне життя тривало лише кілька хвилин. Вона благала небо про смерть, бо понад усе боялася одного: що цей безсердечний, нещадний пірат зможе її зламати.

Її пальці міцно стискали руків'я кинджала, схованого в складках спідниці. Остання зброя. Остання надія.

Раптом почулося різке клацання замка. Двері відчинилися, впускаючи всередину холодний протяг. У каюту зайшов він. Мускулистий силует із голим торсом, дорога капітанська шляха та важкі чоботи, що впевнено карбували крок по підлозі. Його темна тінь накрила дівчину, наче крило смерті.

З криком розпачу вона різко замахнулася кинджалом, вкладаючи в цей удар усю свою ненависть. Але він виявився швидшим. Його залізна хватка зімкнулася на її зап’ясті. Сталлю брязнув кинджал, впавши до його ніг.

Пірат нахилився до її обличчя і прошепотів прямо в губи, обпікаючи гарячим диханням:

— Тепер ти під моєю владою... Моя полонянка. Твоя доля — належати мені.

— Ти вбивця! Я ненавиджу тебе! — кричала вона, намагаючись вирватися, але його руки міцно обхопили її за талію, притискаючи до гарячого тіла.

Він почав цілувати її — грубо, владно, забираючи подих. Його губи обпікали шию, а вона продовжувала битися в його обіймах, задихаючись від власного безсилля та гніву. Та коли він почав знімати з неї залишки весільного вбрання, опір вона раптово згас, змінившись чимось іншим.

Вона притихла, коли їхні тіла стали єдиним цілим. У цій темній каюті, посеред безкрайнього океану, ненависть переплелася зі страстю. Крик відчаю змінився на хрипкий стогін, і в цю мить для них не існувало ні минулого, ні майбутнього — тільки дика, нищівна пристрасть, що спалювала обох дотла.