Пролог. Обіцянка серед темряви
Сильні чоловічі руки раптом підхопили Аміну за плечі й витягнули з темряви. Дівчина мимоволі заплющила очі: яскраве світло різонуло по зіницях. Коли нарешті змогла роздивитися того, хто стояв перед нею, завмерла.
Блакитні очі.
Холодні, як зимове море. У них читалася така лють, що Аміна мимоволі здригнулася.
— Аміно! Що ти тут робиш?! — його голос пролунав настільки різко, що всередині неї все стиснулося.
Миколай відпустив її плечі й важко видихнув, намагаючись стримати гнів. Аміна більше не могла триматися. Ноги підкосилися, і вона впала перед ним на коліна.
— Будь ласка… Не залишайте мене тут! — слова виривалися крізь ридання. — Заберіть мене звідси! Я вас благаю! Я зроблю все, що скажете! Буду вам допомагати, буду поруч, тільки не залишайте мене! Я не хочу повертатися туди! Благаю вас, Миколаю!
Сльози котилися по її щоках. Вона навіть не наважувалася підвести голову й подивитися йому в очі. Ще зовсім недавно Аміна намагалася бути сильною, переконувала себе, що впорається з усім самотужки. Але тепер від тієї сміливої дівчини майже нічого не залишилося.
— Аміно, підведися, — твердо промовив він.
Дівчина не ворухнулася.
Тоді Миколай присів перед нею, обережно взяв за плечі й допоміг підвестися.
— Подивися на мене.
Вона заперечно похитала головою, ковтаючи сльози.
— Аміно, подивися на мене, — повторив він уже спокійніше.
Він обережно підняв її підборіддя, змушуючи зустрітися з ним поглядом.
— Я заберу тебе звідси. Але за двох умов.
— Я погоджуюся… На будь-які! — поспішно прошепотіла вона.
— Тихо. Спочатку вислухай.
Миколай на мить замовк.
— Перша умова: ти більше ніколи не ставатимеш перед кимось на коліна, благаючи про милість. Ти не річ і не чиєсь майно. Ти людина, яка заслуговує на повагу.
Аміна затамувала подих.
— А друга?
Миколай уважно подивився їй у вічі.
— Друга: більше ніколи не опускай очей, коли хтось намагається тебе принизити. Дивись прямо. Навіть якщо тобі страшно. Особливо тоді, коли тобі страшно. Зрозуміла, моя дівчинко?
Аміна заплакала ще сильніше, але цього разу вже не від відчаю.
Вперше за довгий час вона відчула, що їй не потрібно просити дозволу на власне життя.

