Любі, новий розділ вже чекає на вас!!!

Уривок ✨

Ангоку повільно поставив Джаан на ноги, але темні стрічки й далі міцно утримували її, не дозволяючи навіть поворухнутися. Ліон важко дихав, його одяг був розірваний, руки й груди вкривали глибокі порізи, кров повільно стікала на чорну кам'яну підлогу, залишаючи за ним червоний слід. Та золоті очі не відривалися від Джаан.

— Ти в порядку?

Дівчина ледве кивнула.

— Ліоне...

Почувши її голос, він ледь усміхнувся.

— Я тут.

Ангоку тихо засміявся.

— Зворушливо.

Він провів пальцями по щоці Джаан.

— Сто років покарання... і ти проміняв їх на самогубство.

— Забери від неї руки.

— А якщо ні?

Ліон зробив крок.

— Тоді я їх відірву.

На мить у залі запанувала мертва тиша. Потім Ангоку розсміявся так голосно, що стіни здригнулися.

— Ти ледве стоїш на ногах!

Його погляд ковзнув по ранах Ліона.

— Міст Покути... Невже ти справді його пройшов?

— Так.

Приємного читання ♥️