Вони обоє заперечують кохання.

Він — інквізитор. Вона — відьма. Їхнього союзу не мало статися, адже надто багато всього стоїть між ними: минуле, обов’язок, переконання і страх зрадити самих себе.

Та почуття не питають, коли їм приходити.

Як довго вони зможуть опиратися тому, що вже оселилося всередині? Чи наважаться прийняти це кохання — і ціну, яку доведеться за нього заплатити?

Мене як авторку дуже цікавить питання: чому люди так часто опираються власним почуттям?

А як гіпнотерапевтка я бачу, скільки внутрішніх заборон, переконань і обмежень ми приймаємо за істину. Хоча часто це лише ілюзії, які не дозволяють нам обирати себе, довіряти своїм бажанням і жити на повну.