Раді Вас бачити!

Ніч після розмови з Кайреном тягнулася довше за всі попередні. Джейн не могла заснути. Вона сиділа на підлозі біля вікна, обхопивши коліна руками, і дивилася, як дощ стікає по склу тонкими чорними нитками. Від шибки тягнуло холодом, і вона відчувала його навіть крізь тканину одежі. Регулус лежав поруч, точніше його густа тінь із срібними очима. Він міг приймати таку подобу, коли хотів знаходитися поруч із хазяйкою. Регулус мовчав. Лише дихав у такт її серцю.

Нитка симбіозу тягнулася кудись углиб Східного крила і нила. Це був тупий ниючий біль, наче хтось повільно викручував її зсередини.

О третій годині ночі двері її кімнати відчинилися майже без звуку.

Кайрен увійшов до кімнати. Без мантії. Він був у чорній сорочці, розстібнутій на два верхні ґудзики, з закатаними рукавами. Чорні прожилки на передпліччях пульсували швидше, ніж зазвичай. Він зачинив двері, провів рукою по повітрю — і звуки з коридору зникли. Завіса лягла на стіни щільно, майже відчутно.

— Вони вже вирішили, — сказав він замість вітання.

Джейн підняла голову.

— Коло?

— Так. Завтра після лекції Морн. У підземній залі Рівноваги. «Добровільне» приєднання. Якщо відмовишся привселюдно — тебе оголосять загрозою балансу. А мене… мене змусять стати тим, хто тебе нейтралізує остаточно.

Він підійшов ближче і зупинився в двох кроках. Світло однієї свічки вихопило шрам на щоці й холод у сірих очах.

— Я можу відмовитися, — тихо сказала Джейн. — Можу піти з Академії.

— Ти не підеш. Ти вже відчула смак правди про матір. І я… — він стиснув щелепу. — Я більше не зможу відпустити тебе. Навіть якщо захочу.

Регулус тихо заричав. Кайрен кинув на нього короткий погляд.

— Твій барс мене не любить. Цікаво чому б це.

Джейн підвелася. Відстань між ними стала небезпечно малою.

— То що ти пропонуєш?

Кайрен помовчав кілька секунд. Потім підняв руку і торкнувся пальцями її ключиці — саме там, де срібляста лінія вже переходила в чорні вени.

— Я пропоную збрехати. Завтра ти скажеш «так». Привселюдно. Я стану твоїм офіційним провідником у Коло. А вночі… вночі ми підемо туди, куди вони не чекають. У старі архіви під Північною вежею. Там є кімната, яку Морн вважає знищеною. У ній лежать записи твоєї матері. І мої.

Джейн відчула, як есенція всередині здригнулася.

— Ти знав, де вони, і мовчав? Тобто ти пропонуєш, щоб я погодилася на твоїх умовах?

— Я боявся, що ти прочитаєш і зненавидиш мене ще сильніше, ніж зараз.І так, на моїх умовах.

Він нахилився. Холод його дихання торкнувся її губ.

— Завтра ти будеш брехати. А я буду тримати тебе за руку так, щоб усі бачили, що ти вже моя. І якщо хтось із Кола спробує торкнутися тебе «для перевірки»… я відірву йому пальці. Повільно.

Джейн поклала долоню йому на груди. Під тканиною сильно билося серце.

— А якщо я скажу «ні» завтра?

Кайрен усміхнувся тією самою небезпечною, майже ніжною усмішкою, від якої в неї завжди холоділо всередині.

— Якщо я піду з тобою, то ми обидва станемо зрадниками. А зрадників у цій Академії не виганяють. Їх згодовують Завісі. Це набагато гірше.

— Так, тому ми маємо слідувати плану, де нашу зраду буде розкрито, коли ми опинимося за стінами Академії Темної Завіси. Тобі необхідно побачити записи твоєї мами. Ти багато чого зрозумієш.

Він поцілував її. Не жадібно, як раніше. Повільно, глибоко, ніби запам’ятовував смак на випадок, якщо завтра все закінчиться не так, як він планує. Коли відсторонився, Джейн подивилася уважно на нього, але нічого не сказала.

— Поспи хоч трохи, — сказав він. — Завтра тобі знадобиться вся твоя дика сила.

Він розчинився в тіні так само тихо, як прийшов. Регулус підняв голову і вперше заговорив уголос:

— Він каже лише половину правди. Але ця половина може нас усіх убити.

Джейн сіла на ліжко. Пальці затремтіли.

— Я знаю. Відчуваю це. Але мені потрібні записи моєї мами. Я тут, щоб дізнатися правду. Я не знаю, яку ціну я маю заплатити за те, але та правда того коштує.

— Знання про минуле може не принести тобі радість. Але якщо ти не можеш змиритися з незнанням його і жити теперішнім, то приготуйся до спокійного прийняття всього, що принесе тобі його відкриття.

Вона ляглау ліжко, не роздягаючись. Закрила очі. І крізь тонку нитку симбіозу почула, як десь далеко Кайрен шепоче її ім’я так, ніби воно було останнім заклинанням, яке він ще пам’ятав.

* * *

Тієї ж ночі в іншому крилі Академії світло ще горіло.

У невеликій кімнаті Рена пахло димом від щойно згаслої свічки. Ліра сиділа на підвіконні, загорнувшись у його чорну сорочку. Волосся було розпущене, і кілька пасом прилипли до шиї. Рен стояв біля столу й мовчки чистив клинок — вже втретє за останню годину.

— Ти теж це відчуваєш? — тихо запитала вона.

Рен не підняв очей.

— Що саме?

— Що завтра все зміниться. І не в кращий бік.

Він відклав клинок і підійшов ближче. Став між її колін, обережно прибрав волосся з обличчя.

— Кайрен прикриє її, — сказав він. — Наскільки зможе.

— А якщо не зможе? — Ліра зловила його зап’ястя. — Селін дивиться на Джейн так, ніби вже обирає, коли принести її у жертву.

Рен мовчав кілька секунд. Потім нахилився й ніжно торкнувся губами її чола.

— Тоді ми теж будемо поруч. Наскільки нам дозволять.

Ліра зітхнула й притулилася чолом до його плеча. За вікном дощ все ще стукав по склу, і в цьому звуці не було нічого заспокійливого.

* * *

У протилежному кінці гуртожитку Марк сидів на підлозі біля ліжка Асена і нервово крутив у пальцях край ковдри. Асен лежав на ліжку, закинувши одну руку за голову, і дивився у стелю. Браслет Кола на його зап’ясті слабо блищав у темряві.

— Ти будеш там завтра? — нарешті запитав Марк.

— Буду, — спокійно відповів Асен. — Усі будемо.

— І ти просто дивитимешся, як вони змушують її?

Асен повільно повернув голову. У темряві його очі здавалися майже чорними.

— Я ще не вирішив, на чиєму боці стоятиму, якщо все піде погано.

Марк мовчки простягнув руку. Асен взяв її, переплів їхні пальці й стиснув сильніше, ніж потрібно.

— Спи, — тихо сказав він. — Завтра буде довгий день.

Марк не відповів. Просто ліг поруч, і слухав, як за стіною хтось тихо ходить коридором.

* * *

Цього ж пізнього вечора, в одній із закритих кімнат Північного крила, зібралися восьмеро.

Селін сиділа в кріслі, закинувши ноги на стіл. Поруч стояли Даріан і Віра. Інші залишалися у тіні, не бажаючи відкривати свої обличчя. На столі між ними горіла одна тонка свічка.

— Кайрен занадто відкрито її прикриває, — сказала Селін невдоволеним голосом. — Це вже не просто цікавість.

Даріан хмикнув.

— Він завжди був дивним. Але щоб аж так ризикувати статусом заради першокурсниці…

— Не першокурсниці, — обірвала його Віра. — Розколотої. І дочки Кровен.

— Вона була твоєю подругою. — Даріан трохи зловісно посміхнувся.

Віра з ненавистю глянула на нього, але промовчала. Селін повільно провела пальцем по краю крісла.

— Завтра вона скаже «так». Або ми змусимо. А після цього… подивимося, наскільки далеко Кайрен готовий піти заради неї та на які крайнощі.

Вона підняла очі.

— І якщо він вибере її замість Кола — ми будемо готові до радикальних дій.

Свічка сіпнулася від протягу. Ніхто з них більше нічого не сказав.

За стінами Академії дощ все ще лупотів по даху, вікнам, бруківці навколо академії, наче проливав сльози за тих, кого скривдило Таємне коло.