Спочатку:
На сторінку книги
– Ти?!
Я завмерла, вдивляючись у віддзеркалення чоловіка.
Це не може бути він! Це всього лише мої галюцинації. Він зараз зникне, як і кілька місяців тому. Залишивши мене з розбитим серцем.
Промінявши мене на іншу.
Ашран Радарон. Той, хто спопелив мою душу.
Продовжував дивитися на мене темними сірими очима, і не думаючи зникати.
Повільно, перемагаючи заціпеніння, я обернулася разом із кріслом. Дзеленькнули весільні підвіски у волоссі, зашурхотіли білосніжні тканини сукні.
Скільки разів я уявляла нашу зустріч! Все, що скажу йому. Або навпаки – як гордо промовчу, притиснувши його поглядом.
Але навіть уявити не могла, що це станеться за кілька хвилин до мого весілля!
З іншим.
І зараз все всередині ніби завмерло, жодної думки, тільки серце гуркотало, мов божевільне.
Ашран і не думав зникати, стояв біля відчиненого вікна – невже в нього забрався? Чому охорона не зупинила?
Такий самий, як і в день нашої останньої зустрічі. Коли ніщо не віщувало розлуки. Його зради.
Хіба що одяг інший – коричневий костюм для їзди верхи. Надто сильний контраст із моїм. Може, плечі стали трохи ширшими – він змужнів. Трохи відросле густе, раніше короотке волосся.
Сірі очі спалахнули. Таким вогнем, що по мені пробігли сотні жалючих іскор.
Ну який же в нього погляд!
Ні, я більше не піддамся цьому шаленому зачаруванню!
– Міріель, – промовив тихо, і я зірвалася. Підхопилася:
– Навіщо ти прийшов? Як ти посмів?!
Його зуби на мить стиснулися, виявивши різкі лінії вилиць.
– Послухай... – здається, Ашран нарешті згадав, для чого з'явився.
– Ну вже ні! – я зробила крок, змахнувши руками, і його погляд завмер на заручній каблучці на моєму пальці. Магічній, у вигляді дракона, що кусає свій хвіст. З наїзником із чистого діаманта.
Темний такий, недобрий погляд. Аж руку захотілося сховати.
– Я готова була слухати тебе півроку тому! Так чекала, що ти мені все поясниш! Носила листи до нашої схованки. Навіть заходила до майстерні твоїх батьків, переодягнувшись!
Його обличчя ще дужче спохмурніло, зуби стиснулися так, що мені помарився їхній скрип. І стільки холоду, майже ненависті спалахнуло в очах! Що я мимоволі відсахнулася.
– Але не зараз, – закінчила тихо. – Не тоді, коли я покохала того, хто був весь цей час поряд. Хто підтримав мене, допоміг склеїти уламки серця та наповнити його новими почуттями.
– Ти не вийдеш за нього заміж.
– Хто мені завадить? Ти? Думаєш, з'явився, і я одразу кинуся в твої обійми? – я все ж таки спробувала взяти себе в руки і не кричати. Говорити холодно та уїдливо.
Два почуття схлеснулися всередині, і жодне не могло перемогти. З одного боку, шалено хотілося почути, що він мені скаже. Навіщо прийшов? Раптом... ті самі заповітні слова.
А з іншого – прокинутися і усвідомити, що це лише сон. І ніщо не затьмарить моє весілля з дійсно прекрасним чоловіком! Ніякі тіні минулого, зрадники та негідники.
Що б він не сказав, я ніколи більше йому не повірю. І тому найкраще, що можу зробити – покликати охорону.
– Не думаю, – куточки губ трохи сіпнулися, хоча погляд залишався темним.
– Забирайся, – промовила я не менш похмуро. Не тільки ж йому очима вилискувати. – І ніколи не смій більше з'являтися у моєму житті.
– Я не для того пройшов такий довгий шлях, – знайома іронічна усмішка, Ашран ступив уперед, явно не збираючись відступати.
– Скоро я стану герцогинею. Ти не можеш сказати нічого, що вплинуло б на моє рішення. Одне кільце, подароване мені нареченим, коштує більше за всю твою збройову лавку з усіма зачарованими клинками!
Ось тепер його обличчя змінилося. Я знала, що б'ю по болісному. Колись він переживав, що не зможе забезпечити мені життя, до якого я звикла. Але мені було байдуже, скільки в нього грошей! У чому я щиро намагалася його переконати.
Тоді.
– Але якщо тобі дійсно так потрібно мені щось повідомити, можеш записатися на прийом. Після медового місяця, звісно.
О, так. Я це сказала. Як е хотілося побачити емоції на його обличчі. Ревнощі, так! Я хотіла викликати ревнощі!
Але наштовхнулася лише на іронічну маску. Ніщо не сіпнулося! Він не ревнує мене!
Він ніколи мене не любив. І я вже змирилася з цим!
– Міріель, дитинко, все гаразд? – в двері тривожно стукнула мама, перериваючи наш поєдинок поглядів.
– Геть! – тихо видихнула я, вказавши Ашранові на вікно.
Неприємно буде, якщо Кьорк застане тут мого колишнього. Хоча нареченому начебто не належить бачити наречену до весілля. Але й маму засмучувати не хочеться. Вони з батьком завжди недолюблювали Ашрана, запевняли, що йому потрібні лише гроші. Та я, дурна, не вірила.
– Чому ти замкнулася? Відкрий, люба! – в голосі мами почулася тривога.
З подивом нахмурившись, я озирнулася на двері. Не пригадаю, щоб замикала їх.
І згаяла момент, коли Ашран опинився зовсім поруч. Стиснув мою руку вище ліктя і тихо промовив:
– Вибач, Міріель, але герцогинею ти не станеш. Принаймні герцогинею Сільвендар .
– Доню? – підключився гуркітливий бас тата.
– Охорона! – тільки й встигла крикнути я.
В іншій руці Ашрана блиснув кинджал. Заговорений! Напевно з їхньої сімейної майстерні! Вони славляться на все королівство.
Що він збирається зробити?!
Я з жахом відсахнулася, принаймні спробувала. Але Ашран не відпустив.
Змахнув клинком.
