Раді Вас бачити!

Ранок не приніс очікуваного полегшення. Ще навіть не розкривши повіки я почала накручувати свої нерви на прядильне колесо і промотувати їх раз за разом. Потихеньку я почала ненавидіти себе за те, що погодилася грати в її гру під назвою "Незнайомці", замість того, щоб виплеснути все в обличчя!!! Чому я не була достатньо впертою, щоб виказати весь той біль, який живе в мені досі?!! Я ненавиджу себе за те, що дозволяю їй так вчинити зі мною! І я впевнена, що в майбутньому, якщо вона раптом запропонує знову дружити, то я з радістю погоджуся! І цим я буду схожа на цуценя, яке слідує за тим, хто його поманить! І то - цуценята мають інстинкт самозбереження - гарчать і можуть вкусити, коли відбувається щось, що вони вважають поганим. А я сама йду в це "погане" і перебуваючи вже там прошу ще додати, бо мало! Боже, як соромно визнавати, що я таки дурніша за звичайого дворового цуцика, народженого в одному з підвалів будинку якоїсь тітки Люсі!
Відповідь була на диво прозорою - я боялася, що мені в голос скажуть, що я непотрібна і ніколи не була потрібна їй. А поки мені цього не сказали можна зробити вигляд, що все добре, хоча насправді все глибоко давно не добре.
***
З Жаданою ми вдруге зустрілися вже на парах. Дві паралельні групи в той день мали лекцію в одній величезній авдиторії.
Ми з Катериною розташувалися в перших рядах, дістаючи свої блокноти, ручки, стікери. Колишню подругу я помітила не одразу, оскільки приміщення було забите вщент студентами і ми прийшли в останні хвилини перед тим як мав продзвеніти дзвінок. Побачила я дівчину за кілька миттєвостей опісля, коли повернула голову в бік задніх парт, щоб поглянути, хто там створює стільки шуму і галасу вперемішку зі сміхом. Порушником спокою виявилася Жадана в оточенні інших студентів і студенток, які наче гави ловили її кожне слово і кидали на неї обожнювальні погляди. Так, я не заперечувала, що в подруги завжди була ця суперсила - притягувати до себе немов магніт і гіпнотизувати всіх навколо своєю чарівністю, дотепністю, грайливістю. Але раніше, коли ми дружили вона використовувала цю свою сеперсилу на благо для нас двох - наприклад, просила котрогось з однокласників дати списати домашку чи купити щось смачненьке і потім ділилася звісно зі мною. Завжди все, що ми мали обоє розділями між собою на двох, не впускаючи в наш світ нікого третього зайвого.
І лише зараз я із легкою серпанком заздрості зрозуміла - от як воно, коли ця красива і розумна дівчина користується своєю суперсилою наповну. Без мене. Ауч, знову почало нити в області грудей. Якщо так піде далі, то я подумуватиму над тим, щоб не ходити на лекції і переписуватиму все потім у старости.
На щастя почалася пара і всі студенти припинили розмови і прийнялися активно записувати тему поточної лекції.
Знову піддаючись невидимій магнетичній силі я ще раз повернулася назад і в ту ж мить зустрілася з поглядом сірих очей, який схоже уже довгий час був спрямований тільки на мене. Якби ми досі дружили, то я би проконстатувала цей погляд як вибачення. Але ми не дружимо вже стільки років, тож я могла розгубити всі свої знання про цю дівчину. І навіть якщо в її очах читався сум і вона дійсно перепрошувала - я не могла достеменно зрозуміти за що саме вона просила вибачення - за минулу вечір чи за всі ці роки, які ми планувли колись прожити разом, сплітаючи коріння нашої дружби все міцніше і міцніше.
Я повернулася до запису слів викладача, розуміючи, що так легко закрити цю главу мого життя не вдасться.

****
- Поясни мені нарешті, що сталося? Чому ти відсиділа лише на першій парі і прогуляла всі інші?! - гримнула на мене Кетрін, коли ввечері я понуро переписувала її конспект.
Дівчина мала не менш втомлений вигляд, ніж я: скіні джинси і уггі замість вчорашньої вишуканої сукні і темні кола під припухшим очима, які не приховував навіть шар макіяжу. Схоже вона сьогодні знову плакала через Павла. Ми неодноразово говорили про це і подруга й сама розуміла, що може знайти кращого і що гідна ліпшого, але... Але це було те найпідліше і єдине у світі, чого було складно, майже неможливо позбутися - почуття кохання. І, на жаль, я нічим не могла зарадити в цій ситуації, якби сильно я того не хотіла. Я не знала способу забрати її біль чи зробити так, щоб в неї все нарешті було добре!
- Нема чого пояснювати. Живіт скрутило. Щось не те з'їла, - спробувала збрехати я.
- Ця відмовка така ж стара, як і моя бабця! Кажи правду! І порозлогіше.
Я втомлено прикрила очі долонею і тяжко зітхнула. Раніше я би просто сказала, що не в дусі і випровадила б незвану гостю, але зараз я відчувала необхідність з кимось поділитися своїми душевними переживаннями.
- Це довга історія, - спробувала я наостанок зам'яти цю тему, але не вийшло.
- Я нікуди не поспішаю, - послідувала відповідь. Заваривши по чашці зеленого чаю зі смаком апельсину я прийнялася розповідати єдиний наразі подрузі все, що я колись переживала. Я розповідала про наше перше знайомство із Жаданою, про нашу дружбу і про те, як вона просто зникла, не попрощавшись і перестала відповідати на дзвінки та повідомлення. Я розповідала і розповідала згадуючи всі нічні ридання і весь той смуток, якого я зазанала, намагаючись зрозуміти, що я зробила не так, що найліпша подруга мене кинула? Я розповідала аж до вечора, коли ми знову зустрілися під гуртожитком і колишня подруга зробила вигляд, що не знає мене. Змовчала я лише про сьогодняшню розмову, тому що сама ще не визначилася як мені сприймати її слова і що я відчуваю в даному випадку. Хотіла спочатку самостійно розібратся, а потім ділитися з подругою.
- Я так і знала, що вона ще та мразота! - вигукнула Катя. - Ти бачила її ставлення до Павла? - ооо, зрозуміло, в Каті будь-яка розмова перетікає до теми її обранця.
- Ти кажеш, що вона погана тільки тому, що Павло на неї поклав око, - не витримала я і сказала нарешті те, що думала.
На мить запала мовчнка, подруга прискіпливо на мене подивилася.
- Чому раптом ти її захищаєш після всього того, що вона тобі зробила і про що ти мені щойно розповіла?
Я теж задавалася цим питанням. Але навіть бачачи всю картину в цілому, розуміючи, що вона порвала з нашою дружбою і зі мною чотири роки тому і ще раз - буквально кілька годин тому, зробивши цим дуже боляче. Але навіть за цього факту я не могла її ненавидіти, а бажання захищати Жадану нікуди не зникло.

- Мг, ти така наївна, Миросю, якби ти знала, що про неї розповідають! - не встигла я мовити і слова, як на мене вивалилася тона пліток про те, де, коли і з ким нібито бачили Жадану. - За одними даними вона ледь не з усіма київськими чоловіками крутила шури-мури. А за іншими даними - вона не гребувала розважатися і з жінками теж.
На цьому моменті настала моя черга дивуватися, тому що я не помічала за Жаданою потягу до жіночої статі, поки ми дружили. Можливо час дійсно змінює людей, навіть такий його короткий проміжок. А ще ця несподівана чутка змушує мої почуття заходитися в ще більш хаотичному вихорі думок від неможливості дружити, відчуття покинутості, несподіваної з'яви найкращої подруги, мого незрозумілого потягу до неї і як вишенька на торті - можливість того, що дівчина експериментує у стосунках з іншими дівчатами. Все це вкупі остаточно вдарило по моїм мізкам і я не витримавши знесилено затулила обличчя холодними долонями.
- Катю, залиш, будь ласка, мене в спокої, я маю дописати конспект і мені потрібна тиша, - попрохала я подругу, не бажаючи більше слухати жодних нісенітниць.
- Добре, немає проблем. Але не сумуй довго. Ввечері 86 кімната на крилі хлопців влаштовує вечірку. З вахтерами все домовлено, вхід вільний, але з пляшкою алкоголю. Приходь, розвієшся. Тобі це як нікому гарантовано піде на краще!
- Ти підеш? - підняла я зацікавлений погляд на Кейт.
- Звісно, адже..
- ..там буде Павло, - закінчила я за неї.
- Так, - ніяково відповіла вона. - Але не лише він, там ще буде купа народу, будуть ігри, якісь настолки. Тобі не завадить відволіктися від цієї ситуації, розслабитися.
- Гадаю, я вперше в історії нашої дружби змушена прийняти твою пропозицію без довгих вмовлянь, - сумно усміхнулася я. - Ти права - мені дійсно потрібно перефокусувати думки на щось інше.
Вже після того як Кейт пішла я задумалася над всім проговореним. Я розуміла, що скоріш за все чутки про Жадану - то лише вигадки і на 90% вони накручені, але ж вони не з'являються на порожньому місці. Та з ішого боку - ну і що, якщо вона скажем так повеселилася з великою кількістю людей? Це її життя і вона має право робити з ним, що завгодно. Але на душі чомусь від цього факту стало дуже паскудно - майже як за вікном - сиро, порожньо і холодно.