Спочатку:
На сторінку книги
Я сиджу за старим дубовим столом у великій залі свого дому — того самого, що стоїть посеред села, ніби чужий серед інших хат.
У будинку так тихо, що чути, як цокають старі настінні годинники. Діти роз’їхалися давно. Батьки загинули. А чоловік… чоловік, мабуть, уже давно щасливий в іншому шлюбі.
І лише я залишилася тут. У цьому величезному порожньому домі, який колись здавався мені надійним родинним гніздом.
Мої батьки, свідомо чи несвідомо, зіпсували мені все життя. Я зрозуміла це лише тепер, коли вже нічого не можна виправити. Вони не хотіли мені зла. Вони справді мене любили й оберігали. Але їхня любов перетворилася на таку міцну гіперопіку, яка вилізла мені боком.
Я могла все змінити. Могла залишити родинне гніздечко й почати жити своїм життям із коханим. Але страх, що він покине мене саму у великому місті, зіграв зі мною злий жарт.
Батьки завжди казали:
"Місто — не твоє".
Так і є, я погано орієнтуюся навіть у невеликих містечках, забуваю назви вулиць, плутаюся в транспорті і завжди потребую, щоб хтось вів мене за руку.
Ще в Вінницькому педагогічному коледжі це стало для мене катастрофою. Я скрізь ходила тільки з кимось. Коли викладачі запропонували залишитися і викладати, я відмовилася. Страх виявився сильнішим за спокусу. Повернулася додому і пішла помічником вчителя в допоміжну школу. Батьки пишалися: "Наша дівчинка — наша гордість". А я просто знову зробила так, як вони хотіли.
Ще в коледжі я познайомилася з ним — хлопцем, який осів у моєму серці на все життя. Так сильно, що я не могла дивитися на інших.
Високий, статний, з густим каштановим волоссям і блакитно-сірими очима, які дивилися прямо в душу. Коли він говорив, я була готова слухати його вічність. Він був схожий на Аполона — не лише красивий, а й надійний. Такий, що міг оберігати, захищати і справді готовий був носити мене на руках. І все це він робив для мене.
Я досі не розумію, чим я йому сподобалася. Висока, дуже худа, майже без форм, які зазвичай подобаються чоловікам. Лише миле, трохи наївне личко і великі зелені очі, що дивилися на нього з неприхованим захопленням з першого дня.
Пам’ятаю нашу першу зустріч.
Літня дискотека в селі, куди він приїхав на новому мотоциклі "Ява". І хоч він був із сусіднього села, його ніхто не чіпав: хто тоді не хотів покататися на такому залізному коні? Краще було дружити, ніж морди бити.
Виявилося, його сестра — моя одногрупниця й сусідка по кімнаті. Збіг обставин чи доля — не знаю. Так ми й познайомилися. Того вечора я мала честь покататися на мотоциклі, але найприємніше було сидіти позаду й притискатися до нього.
Потім були зустрічі у Вінниці, прогулянки набережною й перші несміливі поцілунки. Я була безмежно щаслива й думала, що так буде вічно. Але мої рожеві мрії розбилися об жорстоку реальність.
Він хотів жити в місті й не раз пропонував мені залишитися з ним. Але я вирішила інакше. Спочатку він казав:
"От розкручуся, стану на ноги — і заберу тебе". Але ставало лише гірше. Підприємство закрилося, штат скоротили, і він змушений був повернутися додому.
То був найпрекрасніший період мого життя. Він приїжджав щодня, забирав мене з роботи чи з дому, ми каталися на "Яві", а потім були палкі поцілунки. Через два місяці він зробив мені пропозицію.
Батьки не схвалювали:
"Такі, як він, лише катають. Зробить дітей і залишить. Він не надійний. Люди кажуть, у нього в кожному селі по такій, як ти".
Але я не вірила, бо бачила, як він дивився на мене, як шепотів слова кохання. І мені цього вистачило, щоб сказати "так"
Весілля було не дуже пишним — запросили людей із двох сіл, але за тодішніми мірками це була скромна вечірка. Мені ж було байдуже до гостей: я була найщасливішою дівчиною на світі, бо вийшла заміж за коханого.
Перші складнощі почалися за два тижні. Батьки почали керувати не лише мною, а й ним. Вони змушували нас прокидатися о п’ятій і йти поратися, щоб усе встигнути по господарству. Після роботи — те саме. Це тривало два місяці, поки ми не дізналися, що я вагітна. Мене звільнили від хатніх обов’язків, мама навіть допомагала готувати, аби я не перетрудилася і не підіймала нічого важливого. А от чоловікові не пощастило: тато змушував його робити за двох. Він не витримав і через місяць почав просити поїхати жити до його батьків. Я хотіла погодитися, але коли сказала про це батькам, вони почали скаржитися на здоров’я й питати:
"А як ти з роботою? Треба ж у декрет нормально піти". Це були вдалі маніпуляції, і я повелася.
Зараз я не хочу думати "а що якби…"
Бо цих "якби" було ще багато. І я знову й знову слухала батьків і переконувала коханого, що так краще.
Коли народився син, чоловік був на сьомому небі. Але щастя тривало недовго. 1991-й — розпад Радянського Союзу, криза. Світ котився в прірву, і ми разом із ним. Раніше були гроші, але нічого купити; тепер не було ні грошей, нічого. Чоловік поїхав на заробітки. Я залишилася.
За рік він запропонував приїхати, і я знову відмовила:
— Я не знаю міста. Що я там робитиму з дитиною?
Думаю, в цей момент у ньому щось надломилося, віра у щасливе сімейне життя почала згасати
Він усе рідше приїжджав додому. Люди почали плести плітки про коханку й розлучення. Але нічого такого не було — принаймні тоді. Так ми прожили чотири роки: постійні сварки, розбірки, які доводили нас до божевілля. Ми вже планували розлучитися, але я знову завагітніла. Чоловік зробив поступку й остаточно вирішив жити зі мною, хоч би що казали мої батьки.
Але не так склалося, як гадалося. Після народження донечки нас запросили на весілля до його сестри. Я була ще слабка, тому він пішов сам — "щоб ніхто не ображався". Там він "скочив у гречку".
Скільки він потім не клявся, що йому підмішали, приворожили, що та жінка спеціально все підлаштувала — я не вірила. Не змогла переступити свою гординю й пробачити привселюдну зраду. У будинку його батьків, де їх і застукали.
Я плакала щоночі й благала Бога, щоб це виявилося жахливим сном.
Тато одразу сказав: якщо він з’явиться на порозі — не живець. Але він приходив. Довго приходив, просив вибачення, просив повірити в його кохання. Та яке, чорт забирай, кохання, коли в тебе вдома законна жінка, а ти розважаєшся з іншою?
Через три роки він таки розписався з тією сукою. Люди казали — приворожила, що він її не кохав. Але я не хотіла більше нічого чути про нього.
На цьому наші стосунки закінчилися. Не врятували навіть двоє дітей, яких я виховала і поставила на ноги сама. Його нова дружина заборонила йому навіть спілкуватися з ними, і він послухався — хоча колись клявся мені у вічному коханні.
Кінець
