Раді Вас бачити!

Зачинилися двері квартири Назара, і я з полегшенням зробила глибокий, довгий видих. Мені стало легко і складно одночасно. Я часто приходила до нього в гості і через кілька років опинитися знову там, для мене стало ще тим випробуванням. Відчуття порожнечі повністю поглинуло мене, і я спускалася сходами, не звертаючи уваги на пройдені поверхи. Не помітила, як вийшла з під'їзду й опинилася в машині Клима. Ми всю дорогу до будинку мовчали. Він розумів, що якщо запитає, як усе пройшло і як почуваюся зараз, то не зможу стримати сльози, що от-от поллють знову, які нещодавно вдалося зупинити.

 Розмова з батьками Назара мені далася дуже важко. Але моє зізнання їм принесло полегшення. Вони весь цей час звинувачували себе в його смерті. Для мене немає виправдань у приховуванні правди, але ніхто ні в чому мене не звинувачував. Усе так мене вразило, що я не могла зупинити потік солоних сліз, які знову наповнили мою душу і почали виходити назовні. Я вперше так плакала. Напевно, почувши мої ридання і схлипування, до мене в кімнату увійшов Клим. Він присів поруч на диван і мовчки обійняв мене. А я, торкнувшись його плеча, тихо продовжила ридати.

- На вигляд ти здаєшся такою тендітною і вразливою, але коли тебе пізнаєш краще, то розумієш, що насправді ти дуже сильна. Усередині ти просто кремінь. Сльози - це від хвилювання.

Я не могла йому відповісти нічого зв'язного, намагалася заспокоїтися. Коли мені це вдалося, я мовчки подивилася в його очі й почала тонути в них. Сподіваюся, це не погляд через жалість, бо я не готова зараз впасти знову. Не з ним. Клим зачинив двері й ліг поруч зі мною. Спочатку ми просто лежали в обіймах одне одного. Але я не могла так заснути. Ніжно поцілувала його в губи. Він відповів на мій поцілунок. Ніжні дотики цілком поглинали, стираючи між нами від початку виставлені кордони. Ніхто з нас не зупинявся. Ми провели ніч разом.

Вранці я прокинулася одна. Клима вдома не було. Я не стала йому дзвонити або писати дурні повідомлення. Не зовсім розуміла: те, що трапилося між нами - це початок стосунків чи непорозуміння. Мені потрібне було повітря, і я вирушила пішки зустрітися з дівчатками.

Вдома знаходилася тільки Маша. Оля ось-ось мала повернутися, а Лера не змогла прийти, у неї були важливіші справи. Наші з Глібом батьки запросили їх на сімейну вечерю. Тепер вона готувала батькам подарунки. Мене розпитала про їхні хобі і про них самих. Я не стала відмовляти її від цього задуму, якщо відчуває, що потрібні подарунки, то нехай так і буде. Ми з Климом теж запрошені на цю вечерю, але ось тепер навіть не знаю, чи піде він.

Мої думки несли мене далеко звідси, але я постійно намагалася повертатися до Машиної розповіді.

- Я кілька днів тому здала почистити свій ноут, - Маша розповідала, зосереджено помішуючи ложкою чай. - Наступного дня мені подзвонив хлопець і запропонував зустрітися, сказав, що він займався чищенням ноутбука і молить мене про побачення з ним, мовляв я йому дуже сподобалася. А я й не згадаю, який він має вигляд.

- Маша, дай хлопцеві шанс. Одного разу ризикнувши можна залишитися щасливою на все життя.

- Або ні, - скептично відповіла вона.

- Не зрозумієш, поки не спробуєш, - сказала, а сама згадала про ніч із Климом.

- Вважаєш, що краще спробувати, ніж шкодувати про те, що не зробила?

- На кшталт того. Так, хто з нас психолог? - я посміхнулася.

- Ти ж знаєш, що складно бути об'єктивним щодо себе.

До кімнати увійшла Оля, і не помітивши мене, звернулася до Маші:

- Усе, відправила Настині роботи. Чекаємо на відповідь.

Я подивилася здивовано на Олю і запитала:

- Які ще роботи?

Машине обличчя наче витягнули, її очі округлилися. Оля видала тихе: «Ой».

- Ти тільки не хвилюйся, - Маша почала з не дуже слушної фрази для заспокоєння.

Оля і Маша переглянулися між собою.

- Так, дівчатка, от тільки не починайте, мені й так вистачає навколо таємниць і недомовленостей. Кажіть вже.

- Я випадково побачила твої роботи у столі, ти, мабуть, про них забула. Мені так сподобалися твої ескізи одягу, що я не втрималася і відправила їх на конкурс, - Оля винувато опустила погляд у підлогу.

- Я теж підтримала цю затію, тож лай і мене, - Маша заступилася за Олю, - і Лера теж.

- Гаразд.

- І все? Ти на нас не сердишся? - Маша в усі очі дивилася на мене, не впізнаючи моєї реакції.

- Чесно кажучи, я не знаходжу свої роботи гідними конкурсу, але якщо вже так сталося, то подивимося, що з цього вийде, - я глянула на час, - мені треба зустрітися з Яною. Потім поговорю з Сонею. Спробую у всьому розібратися.

- Те відео видалили з університетської групи, - Оля намагалася мене підбадьорити.

- Це добре, але свою місію воно вже виконало, - констатувала я.

Ми прийшли одночасно. Яна, як зазвичай, змірила мене поглядом, демонструючи свою перевагу.

- Що ти дізналася? - одразу перейшла до справи, коли ми зайняли вільний столик.

- Насправді твій ворог не Денис, а Соня.

- Чудово! Що він тобі пообіцяв, щоб ти налаштувала мене проти подруги? - я драматично підняла очі і вже хотіла йти, навіть не дочекавшись відповіді.

- Нічого. Я це роблю, бо ти сестра Гліба, а я досі вважаю його своїм другом. Або, сказати іншими словами, повертаю йому борг.

- Добре, викладай.

- Ще раз повторю, що Денис тобі не ворог. Він просто грав свою роль.

- Грав свою роль? - я не вірила всьому сказаному.

- Так, ти брала участь у фільмі, сценарій до якого написала Соня.

- Що за маячню ти говориш?

- Ти вже підсвідомо сумніваєшся у своїй подрузі. Очевидно ж, що відео з твоїм зізнанням це її робота.

Вона мала рацію. Я справді сумнівалася. Мені найменше хотілося вірити, що в моїх проблемах замішана подруга.

- Добре, припустимо, на кілька хвилин, що це Соня. Навіщо все це їй? У неї немає причин псувати мені життя, на відміну від Дениса.

І тут до нас підійшов Денис власною персоною, легкий, як на помині. Напевно, Яна все спланувала заздалегідь. Я готова була накинутися на нього з кулаками, але вона нагадала:

- Не забуваємо, що ви в кафе і люди на вас дивляться.

- Тільки це й зупиняє, - я заволала.

Денис сів на стілець навпроти мене, поклав руки на стіл, мені здалося, що він не знає, з чого почати.

- Я залишу вас поговорити, але спочатку хочу переконатися, що все пройде більш-менш мирно. Настя, обіцяєш?

- Добре, - видавила із себе.

Коли Яна пішла, Денис подивився на мене із сумом і жалем у погляді, ніколи не думала, що побачу такі емоції на його обличчі.

- Шкода, що ти не впізнала мене з хорошого боку, а тільки з поганого. Я хотів, щоб ти знала, коли ми зустрічалися, ти справді мені подобалася, я був щирим.

Це не був той Денис, який псував мені життя. Я не впізнавала хлопця.

- Так, але потім ти дуже змінився.

- Мене змусили робити те, що я не хотів. Усім нутром я пручався.

- Дуже поетично. Як можна змушувати робити щось проти волі?

- За допомогою шантажу. У Лізи був на мене компромат. Але зараз вона зайшла надто далеко, мені вже начхати на наслідки, я маю тобі все розповісти.

- Якої ще Лізи?

- Цю дівчину ти знаєш під ім'ям Соня.

- Так, почекай, узагалі заплутав, - відчувала себе зараз героїнею якогось трилера.

- Зараз усе зрозумієш, - він запустив руку у волосся, такий знайомий жест. Денис завжди так робив, коли збирався сказати щось неприємне, - Причиною всього, що відбувається з тобою, була Соня, вона ж насправді Ліза. Назар зустрічався з нею до тебе. Вона його дуже любила, навіть тоді, коли він її кинув. Після його смерті Соня в усьому звинуватила тебе. Ось і вирішила помститися, зіпсувати тобі життя. Вона вийшла на мене і направила до тебе. Я був чимось схожий на Назара, і вона хотіла, щоб я тебе кинув, але ти мене випередила.

- І ти говориш про щирість своїх почуттів? - я раптом згадала, що Соня й справді мені когось нагадувала. Тепер розуміла кого. Колись у Назара бачила фото з його колишньою дівчиною, але вона дуже змінилася: колір волосся і, напевно, лінзи.

-Я закохався в тебе, - сказав він із якимось розпачем у голосі, - і коли ти мене кинула, мені було дуже боляче. Соня змусила мене продовжити тебе переслідувати і дошкуляти. Фото робила вона і хлопців відважувала теж, розпускаючи чутки і псуючи твою репутацію.

- Та вона хвора! - голосно вигукнула, не могла стримати свої емоції.

- Не знаю щодо цього, але схиблена точно, - Денис відвів погляд і на мить мені привидівся Назар.

- Чим вона тебе шантажувала?

- Можна це залишити в таємниці? - він благально подивився на мене.

- Гаразд. Нехай у тебе буде на одну людину менше, хто б міг тебе шантажувати, - так уже, це все потрібно якось переварити.

- Я їду з міста, не думаю, що ми коли-небудь ще побачимося, і я не буду шукати і наполягати на зустрічах, як ти і хотіла, - він ненадовго замовк і потім продовжив, - Єдине, прошу пробачити мене за все. Ще раз вибач за заподіяний тобі біль.

- Не обіцяю тобі миттєвого прощення, - тепер я дивилася на свого колишнього хлопця іншими очима, мені було шкода його, але все ж таки я сказала, - Потрібен час.

- Дякую, що хоча б є маленька надія на прощення, - він хотів узяти мене за руку, але я відсунула її, показуючи, що не готова до такого близького контакту.

- Тепер, коли ти мені все розповіла, Соня розкаже твою таємницю? - навіть не знаючи його секрет, я розуміла, що Денис морально не готовий до його публічного розголошення.

- Не думаю. Вона звинувачувала тебе в смерті Назара, але уяви її здивування, коли вона дізналася, що був нещасний випадок, - я не помітила, як до нашого столика підійшла Яна.

Я почувалася розгубленою і вже точно не готовою до такого повороту подій. Так як вийшло, що в жорстокому ставленні Дениса до мене я була винна сама:

- У цьому всьому є моя вина. Зізналася б я раніше, не було б усього цього.

- Чесно, я не знаю, чого ще від неї очікувати, - Денис важко зітхнув, і я зрозуміла, як не легко йому було весь цей час.

Не йшла додому, а летіла, бо остаточно звільнилася від Дениса. Цей вузлик, який я сама затягнула кілька років тому, майже вдалося розв'язати. Мені стало краще від того, що я дізналася причину всього, що відбувається зі мною в останні роки. Із Сонею ще має бути серйозна розмова. Не вірилося, що не змогла одразу зрозуміти хто є хто.