Раді Вас бачити!

Перш ніж підніматися у верхні житлові блоки, я домоглася пів годинного доступу до приватного архіву Вейна та головного сервера станції.

​Офіційні звітності здавалися ідеальними. Згідно з логами, усі троє загиблих перебували у різних боксах, з різними партнерами та в різний час. На перший погляд — жодного спільного знаменника, окрім професії жертв та факту смерті під час сексу.

​Проте, коли я запустила глибокий аналіз системного журналу живлення станції, проявилася перша аномалія.

​У моменти зупинки серця кожного з трьох шахтарів камери спостереження у відповідних секціях не вимикалися, ні. Вони видавали коротку затримку кадрів — всього на 0,3 секунди. Звичайне око цього б не помітило. Але в ці самі 0,3 секунди центральний енергоблок станції реєстрував короткочасний, але колосальний стрибок напруги.

​Напруга падала не у VIP-каютах, а йшла по магістральних кабелях вертикально вниз — прямо у закриті технічні рівні.

​Хтось або щось використовувало енергію всієї «Червоної орбіти», щоб сформувати потужний імпульс у момент чийогось оргазму.

​Я заглибилася у пошук. Якщо Вейн шукав отруту у крові, то я шукала цифровий фантом.

​І я його знайшла.

​В усіх трьох випадках за кілька хвилин до смерті жертв у мережі станції з’являвся некодований біометричний відгук із позначкою «Об’єкт Е-9». Але поруч із ним завжди мерехтіла ще одна тінь — короткий сигнал із нульового технічного кільця, який офіційна система зчитувала як «помилку датчика конденсату».

​Вейн вважав винуватцем газ чи корпоративну диверсію.

Я ж зрозуміла: на станції діє зв'язка.

​Хтось нагорі дарує смертельну насолоду, а хтось у самому низу в цей же момент висмоктує енергію чужої загибелі.

​На моєму особистому комунікаторі спалахнуло червоне повідомлення. Це був запит від мадам Селести. На станції щойно знайшли четверте тіло.

​Гра в «нещасні випадки» закінчилася. Мені час було виходити на сцену й знайомитися з тими, чиї імена я щойно розкопала в цифровому смітті.