Раді Вас бачити!

Я зрозуміла, що це кінець,без найменшого шансу на порятунок у той самий момент, коли навчилася вгадувати їхню присутність ще до того, як вони з’являлися в полі зору.

Каеля — за важкою, тихою енергетикою, від якої в душі дивовижним чином спокій переплітався з передчуттям небезпеки. Ейдара — за м'яким теплом, за відчуттям, ніби хтось дбайливо накинув на плечі важку ковдру, Ріана — за поглядом. Він завжди дивився так, наче бачив крізь усі мої захисні бар'єри і це вже давно виходило за межі норми.

Я стояла біля кухонного столу й нарізала фрукти, коли позаду лунко роздався знайомий голос:

— Ти знову настільки глибоко поринула в думки, що перестала помічати реальність.

Я мимоволі усміхнулася ще до того, як встигла це усвідомити.

— Це докір?

— Лише спостереження.

Каель, звісно, хто ж іще. Я повернулася через плече — і одразу пошкодувала про це, бо він знову стояв занадто близько. Останнім часом подібна дистанція між нами перетворювалася на серйозну проблему.

— Ти пересуваєшся геть безшумно, — пробурмотіла я.

— А ти просто безперервно блукаєш десь у власних ілюзіях.

— Там часом буває моторошно.

Кутик його вуст ледь помітно смикнувся. Боги, я скоро почну вести лік його рідкісним усмішкам.

Каель ступив крок уперед і сперся долонями об край стільниці по обидва боки від мене, фактично затиснувши в пастку. Я фізично відчувала жар його тіла навіть крізь цупку тканину сорочки. Це вже ставало абсурдним, бо ми ж просто стояли на звичайній кухні. Нічого особливого. То чому ж серце калатало так, ніби вирішило вистрибнути з грудей?

— Ярино...

Я підвела очі і світ навколо затих. Не уявляю, як йому це вдавалося, але коли Каель дивився ось так — пильно, проникливо, ніби всередині нього остаточно розпався якийсь давній стримувальний бар'єр, — мені бракувало повітря.

— Що? — ледь чутно спитала я.

Він мовчав кілька секунд, ніби підбираючи слова, які раніше ніколи не вимовляв вголос.

— Я більше не здатен удавати, ніби між нами нічого не відбувається.

У грудях щось солодко стиснулося. Я відклала ніж на дошку набагато повільніше, ніж планувала.

— А варто було спробувати?

— Мабуть.

— І як успіхи?

Каель випустив тихий подих разом із тінню усмішки:

— Напрочуд кепсько.

Я теж посміхнулася — трохи нервово, бо в глибині душі раптом з'явився страх. Але не через нього, а через власні бажання, через те, непереборно мені кортіло зараз скоротити ці нещасні міліметри між нами.

Каель дивився на мене з таким самим внутрішнім бажанням. І це обеззброювало, бо не було жодної гри, награних фраз чи дешевої пристрасті. Тільки двоє людей, яких невчасно й надто глибоко затягнуло одне в одного.

Він повільно підняв руку й обережно торкнувся мого волосся біля скроні, його пальці були теплими, трохи шорсткими і від цього легкого дотику по спині пробігла хвиля мурашок.

Ми обоє завмерли, практично не дихаючи, немов підлітки, які збираються зробити щось заборонене. І в цьому була якась особлива, правильна краса.

Каель нахилився нижче без поспіху, ніби даючи мені останній шанс відступити. Але я дивилася в його очі й чітко знала, що кроку назад не буде.

Мої пальці самі собою стиснули тканину його сорочки на грудях, ледь відчутно, благаючи про більше.

Каель на мить заплющив очі, глибоко втягуючи повітря, ніби цей жест остаточно позбавив його самоконтролю, і накрив мої губи своїми.

Спочатку це був м’який, обережний випробувальний дотик. Він цілував обережно, наче остерігався налякати, і в мені миттєво згасли всі тривоги, страхи та марні спроби залишитися розважливою. Полонило тільки відчуття його губ та того, з якою силою він приборкує власний імпульс.

Коли я несміливо відповіла на поцілунок, Каель тихо, майже беззвучно вилаявся. Його рука гарячою смугою лягла мені на талію й володарсько притягнула впритул.

Настрій миттєво змінився. Поцілунок став глибшим, жадібнішим, вимогливішим. Каель злегка прикусив мою нижню губу, змушуючи розімкнути вуста, і його язик увірвався всередину — гаряче, наполегливо, вибиваючи з-під ніг останню опору. Долоня на моїй спині опустилася нижче, підтягуючи мене ще ближче до його стегон, і я виразно відчула твердість його тіла та те, наскільки небезпечно розгоряється це полум'я.

Мої пальці перебралися до його потилиці, заплутавшись у густому волоссі. Дихання збилося на рвані подихи, серце гатило божевільний дріб. Його губи пестили мої вже без жодної обережності — це була чиста, стримувана жага, яка погрожувала спалити нас обох просто тут, на столі.

Пальці Каеля ковзнули під край моєї кофти, торкаючись голої шкіри на талії, і від цього вогняного дотику мої ноги остаточно підкосилися. Я тихо простогнала прямо йому в губи.

Це звучало як сигнал тривоги. Каель завмер, а його тіло напружилося, як натягнута струна. Він зробив зусилля, щоб сповільнити божевільний темп, і з глибоким, важким видихом відсторонився лише на стільки, щоб уткнутися лобом у мій лоб.

Він усе ще тримав мене міцно, але його пальці під сорочкою завмерли, а потім повільно вислизнули назад. Ми обоє важко, уривчасто дихали, відновлюючи пульс. Грань була занадто близько — ще секунда, і ми б не зупинилися ні перед чим.

— Ярино… — хрипко, майже безсило видихнув він мені в губи.

У цьому єдиному слові було стільки прихованої пристрасті й жалю про необхідність зупинитися, що в мене стиснулося серце.

Я не втрималася від нервового перенапруження й дикого захвату тихо засміялася й сховала палаюче обличчя у нього на грудях, слухаючи, як скажено калатає його серце.

Каель теж видав короткий смішок, опустив підборіддя мені на верхівку й просто обійняв — міцно, надійно, ховаючи від усього світу.

І я з лякаючою виразністю усвідомила, що тепер вороття дійсно немає.