Спочатку:
На сторінку книги
Центральний лекційний амфітеатр Драксарії ще ніколи не бачив такої кількості студентів одночасно. Зазвичай тут проводять лише найважливіші загальноакадемічні збори. Але сьогодні величезна зала забита вщерт, бо сьогоднішня лекція оголошена вкрай важливою. На кам’яних лавах, що підіймаються крутими ярусами вгору, сидять усі — від переляканих першокурсників до похмурих, зосереджених випускників. Повітря гуде від сотень голосів, нервового кашлю, шурхоту мантій, а також дивних звуків, які видають інопланетні студенти: низького рокотання, шипіння та різкого клацання жвал.
Кайрен сидить у третьому ряду разом зі своєю групою. Торік сидить ліворуч, Вірея — праворуч від нього, поряд з нею Рейнар та Зіірі. Кайрен переводить погляд на Рейнара, той понуро дивиться в одну точку перед собою. А Зіірі щось безупинно нотує у свій голографічний планшет.
«Хм, цікаво, про що він думає?» — Кайрен занурюється в свої думки.
Але раптом Торік нахиляється до нього та з іронічною усмішкою обводить поглядом амфітеатр.
— Ні, ви тільки подивіться на це, — напівпошепки каже, вказуючи підборіддям на величезну магічну дошку внизу, де вогняними рунами виведено тему лекції. — Ще вчора за одне слово «Ехо» нас були готові відправити чистити драконячі стійла до кінця життя або взагалі визнати божевільними. А сьогодні це, виявляється, офіційна тема семінару. Яка гнучкість принципів!
«І яка зручна амнезія», — похмуро думає Кайрен, схрещуючи руки на грудях. Він обмінюється коротким поглядом із Віреєю. Дівчина киває йому, явно поділяючи його думки.
«Невже вона навчилась читати думки? Цікаво».
Гудіння в залі миттєво закінчується, коли на центральний подіум виходить професорка Ліора Селестін. Сьогодні вона одягнена в суворий темний костюм викладача вищого рівня. Голос професорки, підсилений магією акустики, лунає чітко і холодно та досягає навіть найвищих ярусів.
— Забудьте все, що ви читали в базових підручниках з історії магії, — починає професорка без жодних вступів. — До сьогоднішнього дня вам викладали спрощену, безпечну версію реальності. Але після прориву в Ядрі Академія більше не може дозволити собі таку розкіш. Відтепер знання про природу Безодні та її вплив — це не факультатив. Це умова вашого виживання.
Студенти повністю замовкають. Всі чують, як потріскують магічні смолоскипи на стінах. І це додає якоїсь моторошності. Торік жаліється Кайрену, що в нього навіть трясуться колінка.
— Ехо, — Ліора вимовляє це слово занадто твердо. — Це не просто якийсь абстрактний демон чи вірус. Щоб зрозуміти, як воно діє, ви повинні усвідомити одну фундаментальну річ про ваших драконів. Вони ніколи — чуєте, ніколи — не існують як повністю ізольовані свідомості.
Професорка плавно змахує рукою. Над її головою спалахує об'ємна ілюзія. Тисячі сяючих крапок, з'єднаних між собою тонкими пульсуючими нитками світла.
— Між усіма драконами завжди зберігаються слабкі, фонові ментальні зв'язки, — продовжує Ліора, повільно проходжаючись подіумом. — Вони не читають думки одне одного, ні. Але ці нитки здатні переносити базові емоції, відбитки сильного болю, страху або смерті. Ваш зв'язок із драконом, хоч би яким унікальним він вам не здавався, автоматично підключає і вас до цієї глобальної мережі.
Рейнар, який до цього сидів нерухомо, раптом здригається і весь напружується та починає помітно тремтіти.
«Він точно знає», — розуміє Кайрен, — «адже він був там всередині цієї мережі і чув, як вона кричить».
— Саме завдяки цій архітектурі, — голос професорки стає ще суворішим, — зараження в Ядрі змогло поширитись нашими ангарами майже миттєво. Ехо вдарило не по окремих особинах. Воно вдарило по самій павутині.
Ілюзія над головою професорки раптом починає чорніти. Одна крапка спалахує багряним, і ця гниль блискавично розповзається по нитках до інших, пожираючи світло.
— Запам'ятайте головне правило. — Ліора зупиняється і дивиться просто на студентські ряди. — Чим сильніший ваш зв'язок із драконом, тим більшим є ваш потенціал. Справжній Резонанс чи Істинне Злиття можуть стати вашим абсолютним захистом. Але... якщо цей зв'язок побудований неправильно, якщо в ньому є страх, недовіра чи слабкість — він стане вашим найшвидшим шляхом до божевілля. Ехо не ламає міцні стіни. Воно шукає тріщини. І якщо воно знайде її у вашому розумі — ви станете його маріонеткою.
Кайрен відчуває, як у глибині його свідомості дракон гарчить, відгукуючись на ці слова.
«Вона каже правду, але знову не всю», — пульсує в голові холодна думка. «Вона пояснює, як воно працює, але мовчить про те, звідки воно взялося».
Ліора продовжує лекцію, заглиблюючись у специфіку ментальних проєкцій. Вона детально описує перші симптоми втручання Безодні: нетипове посмикування крил у драконів, раптові спалахи агресії та фантомні болі у вершників у місцях нейронного контакту. Професорка виводить у повітрі кілька складних формул для побудови базових ментальних блоків і вимагає від студентів негайно їх занотувати. Раніше ці техніки захисту викладалися виключно на випускних курсах, проте тепер вони стають щоденною рутиною для кожного курсанта.
Професорка закінчує свою частину лекції. Згортає магічну ілюзію над головою та оголошує наступне:
— А тепер професор Кровіс пояснить вам, що саме відбувається з біологічною оболонкою дракона, коли Ехо бере над ним контроль.
І ось за хвилину на подіум підіймається професор Кровіс. На відміну від зібраної та холодної Ліори, головний анатом Академії виглядає дещо скуйовдженим сьогодні. Хоча він, в принципі, завжди має моторошний вигляд, від якого у студентів холоне кров. Та сьогодні його очі якось особливо гарячково блищать. А ще професор демонструє химерну усмішку, ніби натякає, що він зробив найбільше відкриття у своєму житті.
Деякі студенти аж відкривають роти. Торік, який особливо боїться професора Кровіса, хапається за руку друга.
Професор змахує рукою, і у повітрі з'являється нова ілюзія. Напівпрозора, деталізована анатомічна модель дракона. Серця, судини та м'язи пульсують у повітрі яскравим червоним світлом.
— Професорка Селестін чудово описала вам ментальний аспект, — скрипучим голосом починає Кровіс. — Але Безодня не обмежується лише розумом. Вона підпорядковує собі плоть.
Він знову змахує рукою, і червоне світло ілюзії різко змінюється на хворобливо-чорне. Кровоносна система дракона візуально роздувається.
— Ми дослідили тіла заражених особин після того, як Ехо відступило, — професор потирає руки з не прихованим, до чортиків лякаючим ентузіазмом. — Це просто неймовірно! Температура їхньої крові впала до критичних показників, а обидва серця билися в абсолютно нетиповому, розсинхронізованому ритмі, перекачуючи магічну енергію замість кисню. Тканини стали нечутливими до болю. Але знаєте, що найдивніше?
Кровіс трішки нахиляється вперед та обводить аудиторію своїми величезними моторошними очищами.
— Мамочки! — Торік аж ховається за спину Кайрена.
А професор продовжує:
— Щойно зв'язок з Ехом обірвався, більшість цих фізіологічних мутацій... зникла. Організм дракона повернувся до базових налаштувань. Безодня не просто отруює тіло, вона переписує його на клітинному рівні, як тимчасову програму. Це геніальний, досконалий паразитизм! Але на цьому не все. Ми також зафіксували миттєве зрощування розірваних сухожиль під дією чорної енергії та повну атрофію органів травлення на момент контролю. Ехо ліпить із дракона ідеальну зброю, якій не потрібен ресурс. Кхм...На сьогодні це вся інформація, але я чекатиму на своїх лекціях всі курси. Нам є що обговорити.
Торік лише в черговий раз здригається і ховає обличчя уже в своїх долонях.
— Нагадайте мені, чуєте? Ніколи не залишатися з цим маніяком в одній кімнаті без зброї, — скиглить хлопчина.
Кайрен відчуває, як до горла підступає нудота. Адже він пам'ятає попередні лекції та домашні завдання професора Кровіса, які часто були настільки огидними, що вони буквально блювали. Захоплення Кровіса здається йому блюзнірським після стількох смертей. Але інформація дійсно лякає.
«Тіло, як шматок глини в руках Еха», — здригається хлопець від усвідомлення.
Не даючи студентам оговтатись, Кровіса на подіумі змінює майстер Фламберґ. Один з головних інструкторів з бойової підготовки та польотів виглядає сьогодні похмурішим за грозову хмару. Він розсіює попередню ілюзію у повітрі.
— Теорія — це чудово, — рикає. Та від його голосу деякі студенти мимоволі втискаються в лави. — А тепер поговоримо про те, як ця зараза вбиватиме вас у небі.
Над ними з'являється нова проєкція. Кілька фігурок драконів, що кружляють в повітряному бою.
— Ви звикли до стандартних правил. Знаєте, що дракон береже свої крила. Знаєте, що він відчуває страх перед переважаючими силами противника. Забудьте це! — б'є кулаком по подіуму. — Заражений дракон не має інстинкту самозбереження. Він готовий рвати власні м'язи, ламати собі кістки від перевантаження, спалювати свої серця, робити неможливі маневри, аби тільки дістатися вас.
Фігурки в повітрі рухаються хаотично і неприродно швидко, атакуючи одна одну.
— Але найгірше не це. — Професор звужує очі. — Вони б'ються як єдиний організм. Якщо хоча б один заражений побачив вас — про вас знають усі. У них немає сліпих зон. Вони координуються миттєво, без команд, без риків, без сигналів. Це ефект ідеального вулика.
Майстер обводить важким поглядом мовчазну залу.
— Якщо Ехо знову активує мережу, ваші дуельні тактики і красиві формації стануть вашим квитком на той світ. Ми прийняли рішення, що відсьогодні повністю змінюємо бойову підготовку та льотні тренування разом з професором Драгорном. Ви будете вчитися вбивати не окремих істот, а відсікати кінцівки єдиному чудовиську.
Фламберґ замовкає, даючи курсантам час усвідомити почуте.
— До того ж пам'ятайте про їхню вогневу міць. Під впливом Еха полум'я дракона змінює свої властивості, вбираючи часточки темної енергії. Воно не лише спалює, а й роз'їдає базові магічні щити. Тому вам доведеться вчитися маневрувати і ухилятися в рази швидше, бо прямий блок більше не гарантує вам життя. Ваші дракони повинні будуть реагувати на загрозу швидше за ваші думки.
На цих словах професор закінчує свою частину лекції.
Коли Фламберґ сходить з подіуму, амфітеатр вибухає запитаннями. Студенти підскакують зі своїх місць, перебиваючи одне одного. Звучать питання про тактику, про симптоми зараження, про нові правила польотів. Торік, Зіірі, Вірея та Рейнар теж реагують на почуте — кожен по-своєму, тихо обговорюючи деталі. Особливо уважний Рейнар: він жадібно вслухається в кожне слово, бо частину з того, про що говорили професори, він буквально відчував зсередини, на власній шкурі.
Але Кайрен мовчить. Поки що він сидить і обдумує, як правильно запитати, адже він розлючений, дуже розлючений.
«Усе це правда, — пульсує в голові, — але лише наполовину».
Ніхто з викладачів не говорить головного — того, що Кайрен побачив на власні очі там, усередині зруйнованої мережі. Ехо не було просто «аномальною ментальною сутністю» чи якимось безликим вірусом. Воно складалося з накопиченого, спресованого болю, незліченних смертей і спотвореної пам'яті самих драконів та їхніх вершників. І найголовніше, найстрашніше — Кайрен чітко відчував, що до його появи безпосередньо причетна сама система. Та сама система, яку століттями вибудовували і підтримували Архонти.
Кайрен раптом підскакує зі свого місця. Торік злякано смикає його за рукав мантії, але хлопець вириває руку. Його голос лунає не надто голосно, проте завдяки раптовій паузі в гомоні розноситься луною на весь сектор:
— А звідки воно взялося?
Сотні голів миттєво повертаються в його бік. Студенти повідкривали роти. Проте Кайрен не сідає, він не боїться. Він дивиться просто на викладачів, чекає їхньої відповіді.
— Ви дуже детально описали, як воно нас вбиватиме, — твердо продовжує, ігноруючи перелякане шипіння Торіка. — Але ви не кажете, з чого воно складається. Це не просто хвороба. Це чиясь пам'ять і чийсь біль. Звідки він узявся? І як до цього причетні Архонти?
Ліора Селестін завмирає, на її обличчі читається вагання. Навіть професор Кровіс перестає моторошно посміхатися, кидаючи на Кайрена підозріло моторошний погляд.
І в цей момент із тіні біля колони, де він увесь цей час мовчки спостерігав за лекцією, виходить куратор Вейл. Постать куратора миттєво привертає до себе всю увагу.
— Походження цієї аномалії наразі ще встановлюється, курсанте, — абсолютно беземоційним тоном відповідає Вейл. Його погляд — холодний і непроникний. — Спеціальна комісія Архонтів проводить безперервне розслідування. Як тільки ми матимемо точні, підтверджені дані, студенти будуть проінформовані. А поки що — зосередьтеся на тому, як навчитися виживати. Лекцію завершено.
Гул у залі поновлюється з подвійною силою. Студенти підриваються з місць і рушають до виходів. Кайрен обертається до Торіка:
— Йдіть у їдальню без мене. Я вас наздожену.
Не чекаючи відповіді, він протискується крізь натовп і стрімко йде до бокового виходу, за яким щойно зник куратор.
Кайрен наздоганяє Вейла вже в напівпорожньому коридорі. Розмова одразу набирає гострих обертів.
— Ви збрехали їм, — кидає у спину куратору.
Вейл зупиняється, повільно обертається. Він неймовірно спокійний, як завжди. Але сьогодні це особливо дратує Кайрена, ще сильніше.
— Ви збрехали цілому залу, — Кайрен підступає до куратора та відчуває, як адреналін б'є у скроні. — Після сотень поранених, після всіх загиблих Архонти знову роблять те саме — дозують правду, щоб зберегти своє обличчя і владу. Я був там, я був усередині Еха, я бачив, із чого воно складається. Ви чудово знаєте, звідки воно взялось.
На диво, Вейл не виправдовується. Він навіть не відводить погляду, не намагається заперечити звинувачення в брехні. Цей холодний розрахунок у його очах збиває Кайрена з пантелику.
Куратор теж підступає назустріч курсанту. Відчувається, як навколо нього тріщить статична магія.
— Ти ще не знаєш достатньо, — чітко промовляє кожне слово, яке врізається в пам'ять Кайрену, — щоб зрозуміти, кому саме тут варто не довіряти.
Кайрен відкриває рота, щоб заперечити, проте куратор, не додавши більше жодного слова, різко розвертається і розчиняється в напівтемряві коридору, а Кайрен залишається наодинці зі своїми розбурханими думками та емоціями.
Кайрен забігає у їдальню. Після напруженої лекції студенти знімають стрес єдиним доступним способом — активно знищують стратегічні запаси їжі, які адміністрація розблокувала з нагоди виживання для всіх курсів.
«Цікаво, чи залишиться це меню на постійній основі?» — пролітає інша думка в голові Кайрена, не пов'язана з Ехо і з тим, через що він щойно так розлютився.
Кайрен знаходить однокурсників за їхнім столом, та опускається на лаву поруч із Торіком. Той натхненно шматує величезний шматок запеченого м'яса, закочуючи очі від задоволення.
— Якщо заради такого меню треба було пережити напад Безодні, — активно розмахує виделкою, — я готовий підписуватись на кінець світу щотижня. Кайрене, спробуй, сьогодні м'ясо ще смачніше, ніж вчора. Я більше ніколи не підпишусь на те гумове желе!
Кайрен без ентузіазму соває овочі по тарілці. Апетит зник десь там, у темному коридорі, разом із кроками куратора Вейла. Але все ж таки він змушує себе трохи з'їсти.
Його бісить те, що Академія продовжує все приховувати. Він не вважає себе наївним, звісно ні. Але він вважає, що студенти заслужили на більший відсоток правди. І він так просто не відступить.
Вже за півгодини вони повертаються до своєї кімнати. Кайрен миттєво починає міряти кроками підлогу від стіни до вікна і назад, поки Торік дбайливо обприскує водою свою улюблену папороть.
— Вейл бреше. — Кайрен різко зупиняється посеред кімнати.
Торік ледь не випускає з рук розпилювач, спантеличено кліпаючи очима.
— Я наздогнав його в коридорі, — стискає кулаки. — Прямо в обличчя кинув йому, що бачив усередині Еха. Це не просто якась хвороба, Торіку, я ж уже тобі розповідав про цей біль тисяч драконів. І Архонти безпосередньо до цього причетні. Знаєш, що він мені видав? Що я ще не знаю, кому тут варто не довіряти! Він навіть не заперечував свою брехню на лекції.
Торік відставляє вазон. Іронічна посмішка миттєво зникає з його обличчя.
— Вау... Тобто ти хочеш сказати, що наше керівництво приховує від нас бомбу сповільненої дії, а куратор натякає на зраду серед своїх? Чудово! Блискуче! Я вимагатиму переведення на факультет вирощування безпечних мохів.
— Тут немає такого факультету, Торіку, — зауважує Кайрен.
— Байдуже, нехай створять спеціально для мене!
Раптом у двері лунає стукіт, якийсь навіть приречений. Кайрен рвучко відчиняє, і в кімнату залітає Рейнар, а за ним невідступно крокує Зіірі.
Здається, Рейнар не в найкращому вигляді. А от Зіірі виглядає так, як і завжди. Що ще від нього очікувати? Зануда і заучка.
Рейнар мовчки відштовхує Кайрена і знесилено падає обличчям у ліжко Торіка.
— Врятуйте мене! — лунає з-під подушки приглушений стогін. — Я більше не можу. Я зізнаюсь в усьому, навіть у тому, що створив Ехо. Тільки заберіть його від мене.
Зіірі підходить до ліжка та зупиняється. Погляд фіксується на Рейнарі.
— Твій пульс прискорений на п'ятнадцять відсотків від норми, рівень стресу критичний. Тобі потрібно спати, а не витрачати енергію на беззмістовну соціалізацію.
Рейнар різко перевертається на спину, розкидаючи руки в сторони.
— Він контролює кожен мій вдих! — дивиться на Кайрена благальними очима. — Змусив мене з'їсти чотири тисячі калорій за вечерю. Я ледве дихаю. Рахував, скільки разів я пережовую шматок хліба. Він гірший за мою рідну мамцю, а вона, повірте, була справжньою тиранкою!
Зіірі робить якийсь новий запис у планшеті, навіть не змінюючи виразу обличчя.
— Процес травлення вимагає ретельної механічної обробки їжі. Твій організм виснажений магічним резонансом. Якщо я залишу тебе без нагляду, ти загинеш від нестачі поживних речовин із ймовірністю у вісімдесят два відсотки.
Кайрен перезирається з Торіком. Напруга останньої години несподівано відступає, і хлопці щиро, гучно сміються. Торік сміється так, що аж згинається навпіл, хапається за живіт, а тоді падає та буквально качається по підлозі. Кайрен з усмішкою спирається на стіну.
«Здається, у цьому хаосі ми ще залишаємось просто курсантами», — проноситься в голові Кайрена.
Рейнар дивиться на них спочатку ображено, але потім куточки його губ теж піднімаються в подобі усмішки. Та тільки Зіірі продовжує незворушно фіксувати дані на своєму екрані, абсолютно не розуміючи природи цих людських емоцій.
— Рейнаре, просто змирись, — Торік продовжує качатись по підлозі.
— Та не можу я, він мене вже дістав. Можливо, попросимо переселити його до Віреї? Вони точно з одного тіста, такі ж дві заучки.
— Рейнаре, цього не станеться, Вірея ж дівчинка, ти що, забув? — Кайрен широко всміхається.
— Ааааа...., точно.
І вони знов вибухають сміхом.
Вірея ж після смачної вечері теж повертається у свою кімнату.
«От нахаби!» — подумки перемиває вона кісточки Моргату та Дракену.
Вона знов згадує, як у їдальні вони кидали на неї свої дивні погляди. Звісно ж, вона демонстративно відверталася від них, але просто фізично відчувала, як вони пропалюють їй спину.
«І що їм від мене треба? Ну якось дивно, що вони навіть не намагаються зі мною заговорити. Господи, ну чому я взагалі про них думаю? Я ж уже вирішила, що з усім цим покінчено. Я буду тільки готуватися до того, щоб стати найкращим пілотом. Я ж сама цього хотіла. То чому я тепер думаю про цих двох нахаб?»
Дівчина нервово скидає мантію.
«Закінчилися стосунки — значить, закінчилися. Добре, що я взагалі вижила. У них тепер своє життя, у мене — своя важлива місія. Батько мене теж уже не дістане, бо я зіпсована. Можна ж спокійно видихнути!»
Злісно падає на ліжко і вдаряє кулаками по матрацу.
— Ух! Ніяк не можу заспокоїтись.Та що ж таке?
Раптом вона чує якесь шарудіння за дверима і різко вскакує на ноги.
— Хай тільки когось із вас застану під дверима! — рвучко відчиняє двері.
Там нікого немає. Порожній коридор. Але на підлозі лежить букет. На вигляд це звичайний букет, та вона стоїть нерухомо, трохи побоюючись його підняти. Обережно оглядає квіти з усіх боків. Картки немає.
«Якщо це Моргат, то чому без картки? Невже він побоявся?»
Дівчина з хвилину вагається — брати чи не брати. Вона зовсім не впевнена. Можливо, це все-таки не Моргат. Але все ж піднімає букет і заносить його в кімнату. Знаходить якусь банку, щоб поставити квіти, та з цікавістю їх розглядає. Букет дуже оригінальний.
«Хто ж тебе прислав?»
