Раді Вас бачити!

На третій день святкування центральна площа перетворилася на справжній осередок радості та єдності. Від краю до краю її простягалося грандіозне застілля, прикрашене різнобарвними стрічками, квітами та гірляндами. Звідусіль лунали сміх і веселі розмови. Жителі, що зібралися на площі, обмінювалися дарами, щирими побажаннями та теплими словами, наповнюючи цей день особливою атмосферою добра й святкового єднання. 

У повітрі звучала жива музика — веселі мелодії лютень і бубнів, які підхоплювались голосами співаків. Вони виконували пісні, що передавали дух свята, розповідали про багатство врожаю і силу спільноти. Разом із піснями лунав дзвінкий сміх, який додавав особливої магії цьому дню.

На столах було розмаїття страв: хліб із золотистою скоринкою, ароматний мед, сокові фрукти, горіхи, свіже молоко та домашні сири. Це був момент, коли всі відчували себе єдиною родиною, об'єднаною не лише святом, а й глибоким розумінням: найбільше, що вони мають — це вони самі, їхня спільнота, їхня турбота одне про одного.

Одна з найдавніших і найшанованіших традицій свята був обмін дарами. Кожна родина приносила найкраще, що вдасться виростити або створити власними руками: хліб, фрукти, мед, пироги. 

Тейя, місцева лікарка, із гордістю несла свій дарунок — ароматний яблучний пиріг, випечений із плодів її саду. Вона вирішила подарувати його матері Калісто та Кесіді, яка багато років була для неї не тільки підтримкою, а й добрим другим. 

Проте, щойно Тея піднесла пиріг до рук подруги, несподівано один із переселенців вирвав дарунок з її рук.

— Це має належати всім, а не лише вашим друзям! — вигукнув він, дивлячись на жінку зі злістю.

— Як ти смієш?! — Тея була шокована такою нахабністю.

Шум привернув увагу інших, і чоловік Тейї, не роздумуючи, кинувся захищати честь дружини. Він став між нею і незнайомцем, намагаючись повернути пиріг.

— Проси вибачення перед моєю дружиною, — твердо сказав Алет.

— Просити вибачення? — переселенець глузливо засміявся. — Може, ти ще й поясниш, чому ми, переселенці, повинні задовольнятися об'їдками, тоді як ви обдаровуєте одне одного всім найкращим? 

Суперечка швидко переросла в штовханину. У натовпі почали лунати обурені голоси: одні намагались їх розборонити, інші ж лише підливали олії у вогонь. 

Один невдалий удар, і чоловіки впали прямо на святкові столи, змітаючи з них усе: тарілки, глеки з молоком, миски з фруктами. Люди закричали, почався хаос. 

Гуркіт посуду, що розбивався об землю, розітнув святкову атмосферу, а натовп миттєво розділився на дві сторони: місцевих і переселенців. Кожна група стала на захист своїх, кидаючи одна одній образи та звинувачення. 

Мер міста почув крики та поспішив на місці події. Його гучний голос змусив усіх замовкнути:

— Досить! — прогримів він, здіймаючи руки. — Що ви робите? Це свято, яке має нас об'єднувати! — Він спрямував палкий погляд на учасників конфлікту. — Невже ви хочете зруйнувати все, що ми намагались побудувати разом!

Сором і тиша поступово оповили натовп. Але було пізно — святковий банкет був зіпсований. Замість музики та сміху залишились лише уламки розбитого посуду, скинути страви та гіркий після смак сварки.

***

Вечір цього дня був особливим, адже свято врожаю досягло своєї кульмінації — театралізованої вистави, яка розповідала історію свята: боротьбу з посухою, вдячність богам і святкування щедрого урожаю. 

Калісто отримала одну з найголовніших ролей — богині родючості. Вона відчувала, як її серце билось швидше від хвилювання. Дівчина нервово поправляла одяг, раз у раз кидаючи погляд у дзеркало, а пальці несвідомо перебирали стрічку в руках. Її хвилювання зростало з кожною хвилиною, адже вона знала, що серед глядачів буде Рей. Заради нього їй хотілося виглядати бездоганно. 

Поруч із нею стояла Бастет, терпляче випрямляючи спідницю та поправляючи пояс на її сукні.

— Затягни шнурівку на спині міцніше, — попросила Калісто, не відводячи погляду від дзеркала.

— Більше не можна. Ти хочеш зомліти на сцені? — Бастет обурено зітхнула.

Калісто ще раз уважно вдивилася у своє відображення в дзеркалі.

— Як я виглядаю? — стурбовано спитала вона.

— Чудово, — відгукнулася подруга, нахиляючись до шкатулки. — Але зачісці не вистачає ще кількох бусинок.

Бастет почала додавати прикраси у її волосся, надаючи образу завершеності. Калісто зітхнула з полегшенням, милуючись своїм відображенням. Цього року вона змусила Бастет неабияк попрацювати над сукнею. Її бажання вразити Рея не знало меж. 

У кімнату швидко вбігла Кесіді, тримаючись за пошкоджену стрічку на своїй сукні.

— Басті, у мене відірвалась стрічка! — схвильовано вигукнула дівчинка.

— Ти не бачиш, що Бастет допомагає мені? — Калісто невдоволено зиркнула на сестру.

— З тобою я вже закінчила, – спокійно відповіла Бастет, не звертаючи уваги на тон Калісто.

Вона нахилилась до Кесіді, швидко виправляючи її сукню. Калісто знову повернулась до дзеркала, приміряючи на себе нову ідею:

— Може, ще більше намиста?

— Ні, досить, — вже роздратовано відказала Бастет. — Краще повтори свої слова, щоб не забути їх на сцені.

— Басті, а чому ти не граєш у виставі? – раптом запитала Кесіді.

— Мені більше подобається шити сукні та спостерігати за вами з зали, ніж стояти на сцені, – усміхнулась Бастет.

З цими словами вона дістала з кишені браслет із жовтих та блакитних бусинок і обережно вдягла його на руку Кесіді.

— Це тобі на удачу, — лагідно промовила вона.

— Дякую! — Кесіді аж засяяла від радості. Вона піднесла руку до очей, милуючись браслетом, а тоді захоплено вигукнула: — Який він гарний! 

Не втримавшись від щастя, дівчинка кинулася Бастет на шию й міцно її обійняла.

— Сестричко, дивись, що мені Басті подарувала! — радісно вигукнула вона, простягаючи руку. — Дивись, який гарний!

— І справді гарний, — усміхнулась сестричка. — У Бастет золоті руки!

Кесіді ще раз поглянула на браслет і захоплено покрутила рукою, щоб бусинки заграли на світлі.

Бастет усміхнулася, поправляючи браслет на маленькому зап’ясті дівчинки.

А Калісто тим часом знову повернулася до дзеркала, продовжуючи мріяти про вечір і про те, як Рей не зможе відірвати від неї погляду.

***

Коли Калісто вийшла на сцену, всі затримали подих. На ній була легка напівпрозора золотиста сукня, що нагадувала стигле пшеничне поле під сонцем. Вишивка з виноградної лози та колосків м’яко блищала у світлі. Пояс із бурштиновими каменями й тонкі стрічки з дзвіночками додавали образу магічності.

Спідниця переливалась багатошаровими тканинами, створюючи враження рухомого поля. Її висока зачіска з косами була прикрашена лавровою діадемою, перлами й золотими деталями. На руках — браслети з орнаментами річок і земель, а пальці прикрашали кільця з зеленими й бурштиновими каменями.

Увесь образ втілював родючість і щедрість природи, змушуючи зал захоплено дивитися на неї.

Вистава пройшла бездоганно. Усі актори блискуче впорались зі своїми ролями, і глядачі були у захваті. 

Після завершення вистави, коли всі виконавці вийшли на сцену, щоб прийняти овації, Калісто не могла стримати хвилювання. Вона швидко оглядала залу, шукаючи серед натовпу Рея. Її погляд ковзав по знайомих і незнайомих обличчях, але його так і не було. 

Мер вийшов на трибуну, і над центральною площею запанувала тиша. Його голос прозвучав ясно й упевнено, коли він звернувся до людей. Він уважно оглянув натовп, затримавши погляд на знайомих обличчях, а потім ледь усміхнувся й підняв руку, закликаючи всіх до уваги. 

— Дорогі мешканці нашого прекрасного міста! — почав він. — Сьогодні ми зібрались разом, щоб відзначити не просто день, а свято, яке є основою нашого життя. Цей день символізує плідну працю кожного з нас, нашу спільну відданість землі, що дарує нам плоди її щедрості.

Мер зробив паузу, поглянувши на людей, чиї очі світились від рішучості та прагнення до кращого життя.

— Нехай цей день принесе радість і вдячність, нехай серце кожного з нас наповниться гордістю за працю, яку ми вклали в цей урожай. Нехай цей врожай буде ще одним кроком до процвітання нашої землі та нашої громади. Бажаю вам усім доброї долі, щастя, здоров'я і вдячності за кожен день, за кожен крок до нашої спільної мети. Нехай цей врожай стане символом нашої сили і єдності!

Зворушені його промовою, люди вибухнули оплесками. Їхні руки здіймалися вгору, а гучні вигуки підтримки лунали з усіх куточків площі, ніби кожен присутній прагнув долучитися до обіцянки світлого майбутнього. 

Згодом головна площа міста наповнилась світлом ліхтарів і гамором святкування. Мешканці чекали на головну подію вечора — запуск феєрверків. 

Калісто пробиралась крізь натовп, її погляд безупинно шукав знайоме обличчя. Серце калатало дедалі швидше, і кожна секунда очікування здавалася вічністю. Серед цього гамору вона хотіла лише одного — побачити Рея. 

Несподівано її погляд зупинився на Бастет, яка стояла неподалік. Поруч із нею був Сехмет — хлопець виглядав напрочуд щасливим і не приховував своєї усмішки. Побачивши подругу, Бастет зустріла її здивованим поглядом. 

— Де ти була? — запитала вона, уважно вдивляючись у обличчя Калісто.

Калісто зітхнула й розчаровано похитала головою. Вона так і не знайшла Рея. Її обличчя видавало суміш тривоги й легкого смутку. Вона так чекала цієї миті, так хотіла побачити його серед натовпу, але тепер на душі стало порожньо.

— Вже скоро все почнеться, — з радістю мовила Бастет.

Калісто перевела погляд на Сехмета, і її серце стислося. Його очі, сповнені ніжного тепла, були прикуті до Бастет. Вони тихо розмовляли, але Калісто вже не чула їхніх слів — усю її увагу полонив лише цей погляд.

Сехмет дивився на Бастет так уважно й лагідно, немов у цю мить для нього не існувало нікого іншого. У його очах світилися турбота, ніжність і щира відданість.

У грудях Калісто несподівано ворухнулася гірка заздрість. Вона одразу відвела погляд, намагаючись приховати свої почуття. Якби ж тільки Рей хоч раз подивився на неї так само… З такою ніжністю, з такою турботою, ніби вона — єдина людина у цілому світі. 

І тут Сехмет зробив те, що ще дужче сколихнуло душу Калісто. Він обережно взяв Бастет за руку — так ніжно, ніби тримав щось безцінне, а потім переплів свої пальці з її пальцями. 

Бастет здивовано підвела на нього очі. На мить вона розгубилася, не знаючи, як реагувати. Та, зустрівшись із його поглядом, сповненим тепла й ніжності, не втрималася від усмішки. Її темні очі засяяли, відбиваючи те саме щастя, яке світилася в його погляді.

Калісто не могла відвести від них очей. Вона відчула, як у грудях повільно розливається холодна хвиля ревнощів. Їй було боляче дивитися на те, чого так сильно хотілося самій. Як же вона мріяла опинитися на місці Бастет… Щоб саме на неї дивилися з такою ніжністю й турботою, наче в усьому світі більше не існує нікого.

Калісто повільно відвела погляд, намагаючись відкинути ці думки. Та навколо вже щось змінилося. Веселі голоси поступово стихали, а на площі запанувало особливе очікування. Кожен подих у повітрі вібрував від захопленого трепету людей. Місто, немов затамувавши подих, зібралося в одному місці, готове до чудес. 

І ось, з великим шумом і яскравими спалахами, небо раптом вибухнуло. Феєрверки, мов мозаїка, розсипались барвистими квітами над головами натовпу, розбиваючи темряву на мільйони світлових точок. Червоні, золоті, блакитні та зелені вогні танцювали в повітрі, створюючи небесний спектакль. 

Звуки вибухів і світлові потоки змішувалися в гармонії, даруючи кожному миті неймовірного захвату. Кожен вогник, кожна іскра здавалися частинкою великого свята, що заповнювало серце радістю, а в очах людей відбивалась справжня магія моменту. 

Калісто замилувалась видовищем, як раптом позаду почувся грубий, незнайомий голос:

— Чому така красуня стоїть одна?

Вона різко обернулася, і перед її очима з’явився молодий чоловік. Від нього тягнуло різким запахом алкоголю, а хитка, невпевнена хода видавала, що він випив значно більше, ніж міг витримати. 

Калісто відчула, як серце забилося швидше, і інстинктивно зробила крок назад, намагаючись віддалитися від цієї неприємної присутності. 

Та перш ніж вона встигла відійти, чоловік раптово схопив її за руку. Його хватка виявилася несподівано сильною. Він різко смикнув її до себе, і їхні погляди зустрілися в одну напружену мить. 

— Не тікай, крихітко. Давай повеселімося, — вимовив він, посміхаючись.

— Відпусти її! — різко втрутився Сехмет. — Забери свої руки!

Чоловік із явним невдоволенням обернувся до Сехмета, але не встиг вимовити й слова, як той завдав йому удару. Це сталося так швидко, що ніхто з присутніх навіть не встиг збагнути, що саме відбулося. 

Сехмет влучно вдарив його, і п’яний чоловік, мов маріонетка, що втратила свої нитки, повалився просто під стіл із солодощами. Від удару посуд і частування затремтіли, а за мить чоловік гучно гепнувся просто серед кольорових ласощів, розкидавши їх навсібіч. Радісний гомін площі на мить стих, а потім знову вибухнув здивованими вигуками. 

— Що тут відбувається? — почувся голос мера, який швидко підійшов до натовпу. — Знову ці неподобства!

Мер кинув обурений погляд на п'яного переселенця, явно втомлений від таких витівок.

Калісто стояла осторонь, міцно обійнявши себе руками. Вона так сильно злякалася, що все її тіло почало помітно тремтіти. Очі наповнилися сльозами, які вона ледве стримувала. Весь світ навколо здавався розмитим, а серце шалено калатало від пережитого страху. 

Але раптом Бастет, помітивши стан подруги, миттєво опинилася поруч. Не кажучи зайвих слів, вона міцно обійняла Калісто, намагаючись своїм теплом повернути їй відчуття безпеки.

— Ми з Сехметом проведемо тебе додому. Не бійся, — тихо прошепотіла вона, лагідно погладжуючи подругу по плечу.

Калісто лише кивнула, усе ще тремтячи. Сехмет підійшов до них і, не кажучи зайвого, обережно накинув свій теплий плащ на плечі Калісто.

— Все добре. Ти в безпеці, — м’яко промовив він.

Його спокійний голос трохи заспокоїв її, а тепло плаща огорнуло плечі, поступово відганяючи холод, що проймав її після пережитого страху.

Разом вони вирушили в бік будинку Калісто. Дівчина вже трохи оговталася, коли раптом її погляд зупинився на знайомій постаті. Рей стояв у тіні біля будівлі й спокійно спостерігав за тим, що відбувалося.

Їхні погляди зустрілися. Калісто завмерла, чекаючи бодай якогось жесту, кроку назустріч чи прояву занепокоєння. Але Рей залишався нерухомим. На його обличчі не відбилося нічого — лише холодна відстороненість.

Серце Калісто боляче стиснулося. Усі її образливі думки про нього враз ожили з новою силою. Вона так хотіла, щоб саме він опинився поруч, коли їй було страшно. Хотіла, щоб він захистив її, щоб хоча б один раз подивився на неї так, як Сехмет дивився на Бастет.

Але Рей просто стояв осторонь. Калісто відвела погляд, відчуваючи, як гіркота повільно заповнює її душу. Вона міцніше закуталася в плащ Сехмета й пішла далі, більше не озираючись.

---------------------------

Якщо вам сподобалась глава — додавайте книгу до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення ❤️