Раді Вас бачити!

**

 Ха.

 Я кашляла, в грудях пекло, але відкрити очі було важко. 

 – Жива? — чоловічий голос звучав так близько.

 Напевно, я знову опинилася в нескінченному просторі, а поряд той дідусь? Так старатися майже два місяці, привчати Марка до роботи на городі і програти через неправильне ім'я? А-а-а!!! Чорт забирай, придумала на свою голову демонічну сутність! Тепер маю все заново перегравати? 

 – Якщо жива, то вставай! У мене купа питань!

 О. Ні. Все залишається на місцях. Це клятий демон поряд.

 Відкрила очі та, спираючись на руки, втомлено глянула на нього. 

 – Не помилилася, — мала на увазі не тільки його присутність, але й ім'я. 

Ніби читаючи мої думки, він почав допитуватися:

 – Звідки тобі відомо справжнє ім'я? Пів тисячи років тому я знищив усі записи! Нічого не могло лишитися! 

– Помовч хвилинку, добре?

 Махнула рукою, щоб він не метушився так сильно перед очима. По розкладу я вже повинна спати, після насиченого дня, а замість цього ледь не втонула і тепер маю справу з демоном.

 На диво, Алтеа замовк. Та ось його очі мало не метали блискавки.

 Ох. Забула. Це ключ. Влада. Ім’я дарує контроль над демоном.

Отже, з цього моменту… я його господарка?

Потрібно перевірити.

— Алтеа, — промовила я чітко, ледь не по складах, вкладаючи в кожну літеру всю силу. — Підійди.

Його обличчя скривилося від явного незадоволення, але тіло слухняно скоротило відстань між нами. Без жодного слова.

 — Сядь.

І він сів. Прямо на землю, без заперечень.

Я підняла брову. Серйозно?

— Ти…! Як смієш наказувати мені?! — вигукнув він, але все ще сидів.

Схоже, варто бути точнішою з командами, бо мовчав він рівно одну хвилину, не більше.

— Я переграла тебе, демоне. Замість бажаного трупа, отримав нашийник. А тепер прийми своє покарання.

Мій кулак блискавично зустрівся з його вилицею. Глухий звук удару задовольнив мене більше, ніж будь-який аргумент.

Я зробила глибокий вдих. Серце шалено билося в грудях, але на душі було неймовірно легко.

— Знання — це сила, — прошепотіла собі, смакуючи відчуття тріумфу.

Погляд повернувся до демона і я нахилилася до нього ближче. В очах блиснув вогник зухвалості, після чого легенько поплескала його по щоці, як неслухняне кошеня:

— Будь милим зі своєю хазяйкою, Алтеа. 

— Звідки тобі відомо моє ім’я, хазяйко?! — Хоча він намагався шипіти гадюкою, але команда "бути милим" спрацювала швидко і під кінець фрази його тон змінився на неймовірно ласкавий. Просто мед для моїх вух.

— Ага. Так я тобі все й розповіла, — скривила губи в усмішці.

Я ж не ідіотка.

Два місяці. Два місяці я регулярно підливала Маркові в їжу зілля, щоб тримати демонічну сутність під контролем. Запаси потрібно було оновити цієї суботи, але господар магічної лавки сказав почекати ще тиждень, бо червоний листівник закінчився.

А сьогодні тільки понеділок.

 Який жах. Справжній жах. Мені доведеться жити під одним дахом з Алтеа цілих п'ять днів.

***

Прокинувшись вранці, я хвилин зо три просто лежала, втупившись у стелю пустим поглядом. Потім ще п'ять – мовчки благаючи небеса, щоб повернувся Марк. Я не хочу мати справу з демоном! Тільки не сьогодні! 

Мабуть, я таки захникала тихенько. У подушку.Свої мрії про спокійне сільке життя маю полишити на деякий час. 

Я різко відкинула простирадло й підвелася. Годі себе заганяти. Неважливо, що там собі думає Алтеа, поки він під повним моїм контролем.

Сповнена рішучості, відчинила двері — і застала його в ліжку. Атмосфера в кімнаті була спокійною і звичною. Здавалося, що Марк спить. 

— Марко, вставай, — кинула я суворо.

– Ти помилилася з ім'ям, хазяйко. – озвався сонно хлопець.

 – О Господи! Це ти? – застогнала я, вчепившись руками в дверну раму. 

 – Не згадуй при мені Господа, — промуркотів демон. – То ти прийшла розбудити мене? Яка турботлива.

 – Приводь себе до ладу і виходь.

Минуло десять… п’ятнадцять… двадцять хвилин.

Та що можна робити так довго? Зазвичай вранці Марк збирався в рекордні десять хвилин, а клятий демоняка не виходить з кімнати вже півгодини! Ну все! Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори.

Я увірвалася до кімнати з наміром висказати все, що думаю про його повільність, але замість крику з моїх вуст зірвалося шоковане зітхання. 

На ліжку розлігся Алтеа — абсолютно оголений, немов із картини старого майстра. Сріблясте волосся розсипалося по подушці, довге, блискуче, спадає на ключиці та прикриває інтимні місця. Над бровою помітно червону квітку. Прес мовби вирізьблений з мармуру, руки — сильні, гнучкі. Краса нелюдська. 

Я ковтнула. 

Ні! Подумки дала собі ляпаса. Прийди до тями і перестань пускати слину на його тіло, Каріно.

– Збочинець! Якого біса ти в такому вигляді?! — заверещала я, прикриваючи обличчя долонями.

– Хазяйко, а тобі хіба не до вподоби моє тіло? — палкий шепіт обпік моє вухо.

Я ринулася в бік, немов він був прокажений. 

– Т-ти...одягнись!

— Але я одягнутий, хазяйко, — його голос був невимушено здивований.

Що?

Я обережно відвела одну долоню від обличчя, щоб можна було подивитися на цього безсоромника. Переді мною стояв Марк — знайоме коротке чорняве волосся, худорлявий підлітковий вигляд. Полегшення накрило мене з головою. Мати справу з таким хлопцем набагато легше, ніж з оголеною версією.

– Ти збожеволів? Що за фокуси зранку? 

Я ще спеціально повернулася з наміром кивнути в сторону ліжка, проте, там знову побачила оголеного демона. Їх двоє? 

 – Як це..?

— Іллюзія, — прошепотів Алтеа вже зі спини. 

Його пальці м’яко торкнулися моєї щоки й ковзнули вниз, зупинившись на підборідді. Я не змогла відвести погляду від того, що бачила на ліжку.

– Бачу, хазяйці до вподоби мій істинний вигляд, — прошепотів він, наче справжній спокусник. — Я можу кожного дня радувати тебе своїм тілом. Ти зможеш робити зі мною все, що забажаєш.

О, так, тіло у нього дійсно… розкішне. Але проблема в тому, що ділити з ним ви будете не тільки ліжко. Ви власноруч підпишите договір із катом. Без права відступу.

Мене звати Каріна. І я не дурна. У це болото — ні ногою.

Я нічого не відповідала, сподіваючись з'ясувати для чого був влаштований увесь цирк. Демон сприйняв мовчання, як мовчазну згоду.

— Якщо тобі до вподоби це тіло… Чому б не повернути мені мій справжній облік? — його голос був майже лагідним.

Цікаво. Хоче повернути свою зовнішність? Навіщо? Це не мало сенсу, але повинна бути причини.

В будь-якому разі, я не збиралася цього робити. 

– Назад! — Мовила я крижаним голосом.

– Що?

– Кажу, відійди. Негайно.

Хотів він того, чи ні, а він не міг не підкоритися. Зробив крок. І ще один, відступаючи.

 Я нарешті змогла вдихнути. Мов після довгого пірнання.

– За мною.

 На вустах демона розквітла переможна посмішка, немов він очікував цих слів. Він спокійно пішов вслід за мною, але по мірі того, як спускалися вниз по сходах і наближалися до вхідної двері, то його впевненість танула. А коли на вулиці я передала йому в руки сапку, в очах читалося: "???".

 Ой, котику, сьогодні в нас інша програма. Якщо маєш надлишок енергії — я знайду, куди її подіти. Час провчити неслухняного демона.

Алтеа продовжував крутити сапку в руках, роздивляючись її з усіх сторін. Ніби вперше бачив. 

– Навіщо хазяйка дала це дивне знаряддя?

– Сьогодні на нас чекає прополка буряка!

– Чекай...хочеш сказати, Я маю цим займатися?

– А що? — я ледь нахилила голову, вдивляючись йому в очі.– Руки не з того місця ростуть?

– Ти не розумієш? Я один з найнебезпечніших демонів...

– О найвеличніший з усіх демонів, – урвала я його монолог і драматично вказала на грядки. – Буряки самі себе не прополють! Вперед, до роботи!

Але демон стояв, мов вкопаний, і з м’якою, майже чарівною усмішкою спробував інший підхід:

– Цей хлопчина, — поплескав він себе по грудях, – з дворянської родини і раніше ніколи не працював.

Клацнула язиком. Був Марк дворянином, чи ні, а працював зі мною на городі на рівних та не жалівся. А минулий, він же й майбутній, король демонів виявляється ніжно несе себе по життю.

– Тепер він звичайний фермер. – Була я непохитною. – Тож, або працюй, або вимітайся з тіла Марка!

В його красивих очах прямим текстом читалося: "Коли поверну свободу — ти будеш першою, кого я вб'ю!". 

 Чоловіче, з учорашнього дня будь-які спопеляючі погляди не вражають. На твоїй шиї вже затягнутий міцний ланцюг.

 Тож, не вагаючись, я хапаю його за комір і тягну в бік бурякового поля. 

 – Немає часу байдики бити. Чи хочеш в полуденну спеку працювати? 

 – Я працював в пеклі. Що мені спека?

 Не знаю, що він робив в тому пеклі — можливо, папірці перекладав з місця на місце — але на городі працювати у нього виходило погано. Я одразу пояснила, що нам потрібно виполоти траву і залишити буряки. Наочно показала, чим вони один від одного відрізняються. Думала, він прожив скільки років та не потребує постійного контролю. Спокійно взялася до праці, щоб на ділі подати приклад і через п'ять хвилин повернулася, щоб спитати, чи все йде добре. Цей дурник залишив траву, а весь буряк акуратною купкою лежав поруч.

 – Ти!!! Ідіот!!

 Я стискала руки в кулаки, щоб знову не вдарити цього дурня! 

Так, спокійно, Каріно. Вдих-видих. Демон знаходиться в тілі Марка, впершу чергу ти нашкодиш йому. Доведеться потім довго пояснювати, чому на милому обличчі з'явилися синці. 

Поки я з останніх сил стримувалася, демон зрозумів, що пахне смаженим і застосував магію. Буряк повернувся на місце, радуючи око струнким рядочком. 

Я кілька секунд мовчки дивилася на рівнесенькі грядки.

– Краще тобі не робити більше подібних помилок! Моє терпіння й так на межі!

 Відпускати його не збиралася. Не розуміє людську мову? Нехай. Будемо працювати за методом "батіг-пряник". Втім, не беруся стверджувати, що найближчим часом Алтеа перепаде той пряник.