Разом з Неро я перейшов на борт піратського корабля. Легкий трьохщогловий корабель, з трохи нестандартною комбінацією вітрил для Нового світу. Здається в Старому світі такі кораблі були популярні в водах Внутрішнього моря, проте клас корабля… назва просто вилітає з голови. Тим не менш, по ньому видно, що капітан не дурень: гармат не багато, але вони не заіржавіли, та і гарматні порти укріплені. Такелаж в нормі, а матроси уже «літають» палубою та латають пошкодження. Ми ж з Неро спустились до кубрика, пройшли повз нього та підійшли до окремої каюти. Неро постукав у двері та з часткою іронії промовив: «Мері, я тут тіло приніс, його б трохи підлатати». Двері відчинила молода напівельфійка і дещо втомленим голосом промовила:
̶ Неро, знову ти? Що там іще за тіло?
̶ Во! Трохи побитий трісками, але нічого смертельного.
̶ Щось не пам’ятаю я такого серед членів екіпажу, хто це?
̶ А ти і не маєш пам’ятати. Ми цього хлопця на тій шхуні знайшли, тепер він наш пасажир!
̶ Пасажир?
̶ Ну так пасажир, його хотіли на шибеницю відправити, тому ми вирішили, а чому б йому не поплавати з нами, в будь якому разі краще ніж висіти самому в порту.
̶ Ти це зараз серйозно?
̶ Цілком! – Неро усміхнувся, подивився по сторонах і додав – залишаю його тобі, а сам зараз піду назад на шхуну, а то там уже точно здобич розділяють, і без мене
̶ Стій! – напівельфійка намагалася схопити Неро за одяг щоб поставити кілька питань, але він уже встиг добігти до палуби.- ну от чому він завжди так швидко біжить, нічого нормально не пояснивши.
Мері тяжко зітхнула, подивилась на моє плече і сказала:
̶ Заходь рана не виглядає важкою, але обробити її потрібно, разом з тим, розкажеш про себе, та про час ув’язнення.
̶ Не обіцяю, що відповім на всі ваші питання, але дещо все ж пояснити зможу.
Мері прикрила двері, сказала мені сісти на один із стільців, та почала шукати щось по шафах та полицях. Вона розставила на стіл декілька флаконів, взяла пінцет та ще декілька медичних інструментів та почала обробляти мої рани, паралельно питаючи про минулі події.
̶ Отже ви не пам’ятаєте як опинились на острові.
̶ Так, а в ув’язнення потрапив через мапи контрабандистів, які знайшов на острові.
̶ А щодо ваших поранень?
̶ Ядро вашого корабля пролетіло буквально в метрі від мене, а мені пощастило отримати поранення лиш трісками
̶ Дійсно, навіть якщо ядро не влучило безпосередньо у вас, то пощастило, що плече посікло лиш невеликими трісками, а не пробило уламком дошки. – Мері закінчувала обробляти плече, і звернула увагу на символ на долоні і з настороженістю сказала – стоп невже це…
Не встигла вона договорити, як в каюту «з ноги» увірвався чоловік в трохи потертому синьому кітелі.
̶ Річі! Не можна ось так просто вриватись в каюту посеред приватної розмови – різко крикнула Мері.
̶ Комусь може і не можна, але мені ж можна – з усмішкою відповів чоловік, сідаючи на одну з бочок, що стояли в кутку – тим паче я сам хотів поглянути на цього таємничого пасажира, про якого всі тут говорять. Я так розумію, це ти той пасажир – сказав він глянувши на мене.
̶ Гадаю що саме так і можна сказати - відповів я – чи можу я дізнатись ваше ім’я?
̶ Я Річ… - не встиг він договорити, як Мері перебила його вдаривши ребром долоні по голові
̶ Це мій двоюрідний брат Рік, напевно найдурніша людина на всьому кораблі – напівельфійка витримала паузу, надулася і продовжила – а ще цей ідіот – наш Капітан.
̶ Так – продовжив говорити капітан вставши з бочки – я Річард Вестбрук, капітан Полакра «Фортуна». Але Марі, можна було і без цього.
̶ Ні не можна! Ти іноді надто багато собі дозволяєш!
̶ Так я ж тут не з порожніми руками. Знаєш я поговорив з Іберійським капітаном, непоганий чоловік, він повністю відмовився і погодився передати нам порох, свої гроші, судновий журнал, та ще й пасажира в придачу!
̶ Ти хоч сам віриш в те, що тільки-но сказав?
̶ Ну припустимо, що деякі деталі я перебільшив, але в цілому все саме так і було. До речі цікаві речі написані в тому судновому журналі. Можеш і сама почитати – Рік кинув судновий журнал у руки Мері
̶ І нащо він мені, Ти ж знаєш, що я не знаю іберійської!
̶ Але там написані цікаві речі, наприклад пасажир- ніхто, звати- ніяк, ще й з якоюсь підозрілою сумкою. Здається ось цією – Рік дістав сумку, яку залишив біля дверей, перед тим як зайти – це ж все твоє вірно?
̶ Так це мої речі відповів я
̶ І ти знаєш як всім цим користуватись?
̶ В певному роді так.
̶ Круто знайти хорошого штурмана в наш час багато чого вартує. А ще в журналі було сказано про… - Річард непомітно глянув на руку пасажира, Марі помітила цей погляд, але пасажир ні – ага все саме так як написано в журналі.
̶ А що саме там написано – запитав я
̶ Почитай якщо хочеш – з явним сарказмом сказав Рік – але все ж чи не хотів би ти стати моїм штурманом , мій минулий якраз пішов у відставку недавно, а без якісної навігації легко загубитись в тутешніх водах.
̶ Я подумаю над вашою пропозицією – сказав я перебираючи речі в сумці.
̶ Точно ще там був якийсь іржавий катлас… ось тримай, якщо надумаєш піти в команду він тобі знадобиться, але спочатку його треба буде почистити.
̶ Стривайте в сумці ще були гроші…
̶ Які гроші? Не брав я ніяких тринадцять флоринів та сорок чотири реали… - сказав Рік виходячи з каюти.
̶ Нічого не розумію - сказала Марі сівши за стіл – він же точно її бачив
̶ Бачив кого – перепитав я
̶ Чорну мітку на твоїй руці.
̶ Чорну мітку?
̶ Так це точно вона.
̶ А що таке ця чорна мітка?
̶ Слухай, я і сама не все знаю, але чула, що такими мітками позначають зрадників, і насилають на них прокляття. Але чому Рік запропонував тобі приєднатись до команди? Він же точно її бачив!!!
̶ Якби ж я сам знав.
̶ Давай зробимо так: я довіряю Ріку, тому про мітку нікому не скажу. Що ж до тебе, то мабуть зараз краще перебинтувати тобі руку, та так приховати мітку, пірати народ забобонний, побачать, точно хорошим це не закінчиться. А щодо пропозиції капітана, я б на твоєму місці замислилась, не завжди випадає така нагода використати свій талант.
Після перев’язки я пішов зустрітись з капітаном, Марі сказала, що зазвичай після важкого дня його можна знайти біля носової фігури корабля. Так і сталось він саме чекав на мене, тримаючись на краю палуби за такелаж.
̶ То ти прийшов. Що вирішив стосовно моєї пропозиції?
̶ Знаєш, я напевно погоджусь, все одно у мене немає куди йти, навіть якщо ви висадите мене в одному з міст.
̶ Попереджаю, обравши цей шлях дороги назад не буде. Піратське життя не легке, але все ж таки сповнене різними подіями.
̶ Я розумію ризики.
̶ Що ж, ти сам обрав цей шлях, якщо доживеш до старості, буде про що в таверні розповісти – Річард витримав паузу – ну або обоє будемо висіти біля входу в порт якоїсь іберійської колонії.
Після цих слів Річард гучно засміявся, спустився з краю борта і протягнув руку пасажиру. Річард та пасажир потиснули одне одному руки , як знак прийняття умови і капітан промовив:
̶ Вітаю на борту Штурмане!
