Спочатку:
На сторінку книги
Дата запису: 25 квітня 2026 року
Час: 19:48
Файл: REC_023.WAV
Тривалість: 10:12
Примітка до розшифровки: запис зроблено в автомобілі Натаніеля під вечір. Мовець спочатку говорить спокійно, послідовно відтворюючи події дня, однак поступово його голос стає дедалі напруженішим. Наприкінці запису він не стримує емоцій і плаче.
[19:48:06 — клацання кнопки запису. Чути, як Натаніель кілька секунд мовчить, потім важко видихає.]
НАТАНІЕЛЬ РІД: Я навіть не знаю, з чого почати. Напевно, з того моменту, коли Люсіль вийшла з машини.
Я їхав сюди за відповідями. Збирав інформацію про неї, переглядав її старі відео, фотографії, коментарі, намагався відновити послідовність подій. Потім сидів у машині навпроти будинку й спостерігав за нею. А врешті вона сама підійшла до мене й почала запитувати про те чи інше. І тепер знаю про неї набагато більше, але водночас питань стало не менше.
Все склалося не так, як очікував. Я розпатякав зайве й не запитав нічого з того, що справді мало значення для подальших дій.
[19:48:51 — коротка пауза.]
Коли Люсіль вийшла з машини, я теж вийшов, але не пішов за нею. Навіть не покликав, бо не хотів знову привертати зайву увагу. Після всього, що вона вже зрозуміла про мене, будь-яка спроба йти слідом могла виглядати ще гірше.
Тому я залишився біля машини й саме тоді почув якийсь різкий шум над головою. Це трохи мене налякало, та мене взагалі все зараз лякає. Але це був папуга ара, якого було неможливо не помітити. Великий, яскраве оперення, довгий хвіст. Напевно, сидів на гілці, а потім раптом шумно злетів. Крила зачепили листя, птах видав гучний крик і полетів над будинками.
[19:49:24 — шелест одягу.]
Саме через цей шум й звернув на нього увагу. Папуга полетів через невеликі місцеві будинки. А я кілька секунд дивився йому вслід. Та потім чомусь вирішив прослідувати за ним. Не можу нормально пояснити, чому. Можливо, після останніх подій вже не здатен ігнорувати речі, які здаються мені незвичайними. Може, це професійна звичка або вже настільки зациклився на всьому, що пов'язано з тваринами й вірусом, що побачив яскравого папугу й одразу подумав зайве. У будь-якому разі я сів у машину й поїхав слідом.
Папуга летів невисоко. Кілька разів зникав за деревами й будинками, потім з'являвся знову. Я намагався не втрачати його з поля зору. Так поступово виїхав за межі тієї частини селища, де були будинки. Асфальтована дорога закінчилася, а далі починалася ґрунтовка. І пернатий полетів саме в її бік.
[19:50:19 — пауза.]
Зупинив машину. Попереду виднілася ферма. Птах зник десь на території. Вийшовши, я швидко пішов до огорожі. Хотів подивитися, чи не побачу його десь усередині, але зрозумів, що туди треба лізти, а цього краще не робити, бо це приватна територія. Мені нові проблеми не потрібні. Адже не знав, що там відбувається, як і не знав власника, та не мав жодних підстав заходити. Тому вирішив обійти ферму.
З іншого боку текла річка. Вона проходила майже вздовж самого краю території, тому я пішов за течією, тримаючись на відстані від огорожі. Думав, що побачу папугу з того боку, але не помітив. Пройшов далі й повернувся назад. Знову пройшов уздовж річки. Слухав, чи не почую крик птаха. Нічого так і не почув.
[19:51:08 — довша пауза.]
Так минуло кілька годин. І чим довше його не знаходив, тим безглуздішою здавалася вся ця ситуація. Я сидів біля чужої ферми, шукав птаха, якого побачив випадково, і навіть не знав, чи має він хоч якесь відношення до того, що розслідую. Але потім згадав відео із зоопарку. Саме ара. Такі самі птахи були серед тих, хто скандував про волю і жорстокість до них. Досі пам'ятаю кадри. І саме тому не зміг сказати собі, що це звичайний папуга, який випадково опинився біля ферми. Та не мав доказів, але й відкинути це не міг.
Час ішов, і мене мучила спрага. Тому я вирішив повернутися до машини. Хотів зібратися, а потім уже їхати. І саме тоді помітив господаря ферми. Він був недалеко від воріт.
[19:52:01 — тихий видих.]
Підійшовши до нього, привітався й запитав, чи не бачив він папугу ара. Чоловік одразу зрозумів, про якого птаха питаю. Навіть не перепитував, де саме я його бачив. Просто подивився на мене й запитав, чи то мій папуга.
Я сказав, що ні. Та й взагалі не знаю, кому той належить. Побачив його неподалік від будинків, коли той злетів із дерева, а потім з цікавості простежив за ним до ферми. Пояснив, що не намагався потрапити на територію і не шукав нічого конкретного, просто хотів зрозуміти, куди він подівся.
Після цього фермер розповів, що бачив папугу. Причому, судячи з його слів, не вперше. Він знав, що птах опинився біля ферми, і, схоже, уже встиг звернути на нього увагу через його яскраве оперення.
А потім він сказав, що папуги більше немає.
Не зрозумів, що саме він має на увазі. Подумав, можливо, птах просто полетів далі, а фермер бачив його раніше. Але виявилося, що він говорив про інше.
Він знайшов сліди папуги у свинарнику. Багато пір'я. Не одне-два випадково загублені пера, які можна було б знайти після линяння чи польоту. Річ про купу закривавленого пір’я, розкиданого там, де тримають свиней. Сказав, що побачив його, коли перевіряв свинарник після того, як почув там шум.
А потім знайшов шматок дзьоба.
[19:52:54 — тиша 3,5 секунди.]
Я перепитав, чи він точно впевнений, що це був саме ара. Він підтвердив. За зовнішнім виглядом пір'я та частиною дзьоба він не сумнівався, що йдеться саме про того птаха.
Самого тіла не було. І це, мабуть, найгірше. Якщо свині справді дісталися до нього, зрозуміло, чому від нього майже нічого не залишилося. Чи він випадково залетів на територію, чи його щось туди привело? Чи бував він там раніше і з якою метою?
Запитав, коли саме фермер виявив пір'я. Він назвав час приблизно, але точніше визначити його не міг. За його словами, до того моменту він не бачив у свинарнику нічого незвичайного. Птах міг залетіти туди через відчинені двері або інший прохід. Фермер не помітив, як саме це сталося.
Я ще раз уточнив, чи не залишилося нічого, крім пір'я та шматка дзьоба. Він сказав, що ні. Ні лап, ні кілець, ні голови, ні тіла. Нічого, що можна було б використати для точної ідентифікації.
Тоді я зрозумів, що в мене фактично немає жодного доказу, що цей папуга був тим самим птахом, якого бачив біля будинку Люсіль. Може, їх там декілька?
Залишалася тільки послідовність подій.
Ара неподалік від будинку, котрий полетів у напрямку ферми. Я простежив за ним. Через кілька годин фермер розповів мені, що виявив у свинарнику залишки пернатого. Цього недостатньо, щоб пов'язати його із зоопарком чи вірусом.
[19:53:41 — тихий видих.]
Та все одно мене зачепило те, що це був саме ара.
У відео із зоопарку були ара. Пам'ятаю їхню поведінку, як вони реагували на людей і поводилися під час того хаосу. Тоді я не надав цьому окремого значення, бо поруч було занадто багато інших тварин і занадто багато всього відбувалося одночасно.
Якщо папуга був заражений, його поведінка могла бути змінена. Але я не бачив нічого, що дозволяло б це підтвердити. Невідомо, чи він поводився незвично. Він просто летів. Міг бути наляканим, шукати їжу, воду або безпечне місце. Чи утекти від господаря, бо міг бути звичайним домашнім птахом, який випадково вилетів.
Я подякував йому за інформацію. Не став ставити зайвих запитань і не пояснював, чому мене настільки цікавить цей птах. Не хотів, щоб він почав запитувати мене у відповідь.
Повернувся до машини. І всю дорогу до неї думав тільки про одне. Це була випадкова жертва чи в цьому був певний сенс?
Якщо папуга випадково залетів на ферму, загинув у свинарнику, а я намагаюся пов'язати це з вірусом лише тому, що вже шукаю закономірності, тоді це нічого не означає. А якщо ні? Навіть не можу перевірити. Від нього майже нічого не залишилося.
Я не знаю. Саме це мене й лякає. Скільки часу минуло, а досі не знаю.
[19:54:32 — пауза. Чути, як Натаніель кілька разів повільно вдихає.]
Сів у машину й поїхав назад до будинку бабусі Люсіль. Я й не очікував її там побачити, але біля будинку помітив дещо інше. Під каменем лежав маленький папірець-записка, а поруч була флешка. Це залишила Люсіль.
[19:54:41 — шелест паперу.]
На записці було написано:
«Все, що я знаю про себе, а тепер залиште мене у спокої».
Тому я сів у машину, відкрив ноутбук і підключив її. На ній був лише один файл. Відеозапис.
[19:55:18 — клацання клавіатури.]
Я відкрив його. І почув голос Люсіль. Вона сказала: «Ніколи б не подумала, що буду розповідати про це. Моє життя кардинально змінилося за лічені дні, але перед тим, як розповісти про своє «сьогодні», я маю розповісти про себе і те, що втратила».
[19:55:56 — пауза.]
Після цього вона почала розповідати про те, що відбувалося з нею до того, як усе змінилося, і про сім'ю, школу, друзів. Відео вийшло довгим, але я слухав усе від початку й до кінця. Хотів почути все, бо після нашої розмови стало зрозуміло, що Люсіль має що приховувати і не дарма.
І в цьому відео вона нарешті все розповіла.
[19:56:37 — мовець робить глибокий вдих.]
Я прослухав його до моменту, коли вона заразила собаку. І тут я…
[19:56:49 — Натаніель замовкає. Чути нерівне дихання.]
Не знаю, як це пояснити.
Я весь цей час думав, що намагаюся зрозуміти, ким вона стала і що з нею трапилося. А виявилося, що вона вже сама все зрозуміла або принаймні набагато більше, ніж я. І все одно залишила мені цей запис.
[19:57:24 — пауза 4 секунди.]
А я ще сьогодні вранці думав, що повинен її розпитувати. Думав, що зможу допомогти.
[19:57:43 — голос тремтить.]
Не знаю, чи можу, чи взагалі маю право після всього, що зробив. А я стою в центрі всього цього, бо саме я випустив Нульового.
[19:58:12 — тривала пауза.]
Думав, що врятував його, що даю йому свободу. А тепер дивлюся на все це й не можу зрозуміти, скільки людей і тварин могли постраждати через моє рішення.
[19:58:31 — чути схлип.]
Який же я довбень…
[19:58:47 — мовець намагається вдихнути, але голос зривається.]
Я не мав цього робити. Не мав.
[19:58:55 — кілька секунд чути плач. Запис триває ще кілька секунд, після чого припиняється.]
[19:58:58 — запис припинено.]
Далі буде...
