Раді Вас бачити!

Коли йому зателефонували люди з охорони, Наокі не повірив і, витискаючи з машини всі триста, домчав за двадцять хвилин. 

Зайшовши всередину, він просто завмер у дверях своєї спальні, побачивши безліч трупів, а серед них і Шина, який перебував у несвідомому стані. 

Швидко кинувшись до нього, обмацавши пульс, оглянувши тіло Шина на предмет ран і побачивши безліч порізів і перев'язану поспіхом рану, він швидко одягнув Шина.

 Дивлячись на бліде, з гострим підборіддям і тонкими губами обличчя, на тіло, що тремтіло в його руках, покрите саднами і синцями, Наокі розумів, що довелося пережити Шинджі. Але в очах старших навіть зґвалтування Шина не мало значення. 

Важливим був лише той факт, що Каору, якого ніколи не визнали б рівним членом якудза, убив голову одного з кланів — кандидата у глави Східного регіону. 

Бачачи синці на улюбленому тілі, Наокі хотілося залишитися з ним і перецілувати кожен міліметр постраждалої плоті. Але, на жаль, часу не було. Наокі мав, не втрачаючи жодної хвилини, знову рятувати свого коханого. 

Перед тим як взяти телефон і набрати номер, Наокі на хвилину задумався, точно не знаючи, чий номер набрати: Акіри — свого колишнього покровителя чи діда Шинджі. 

Подумавши ще, він вибрав третій варіант і зателефонував до свого друга Юкі.

Потім, почувши сигнал автомобіля, що під'їхав, Акіто, взявши Шинджи на руки, вийшов на вулицю, наказавши охоронцеві зателефонувати його начальству і все прибрати. 

Тільки через тиждень Шина виписали з лікарні, але навіть Наокі, що вбивав давно, не міг дивитися на всіяне синцями та забоями тіло Шинджи, якого одразу ж посадили під замок, до винесення йому вироку. 

Пізніше всі лідери середніх відділень якудза, які прибули на вибори, одноголосно прийняли рішення, що Шина стратять найближчими днями. 

Деякі «гарячі голови» хотіли вбити його прямо зараз, але все-таки, на величезне полегшення Наокі, їм не вдалося цього зробити, адже якудза, незважаючи на те, з якою легкістю вони вбивають щодня величезну кількість людей, дотримувалися дуже жорстоких, але справедливих правил.

 Коли Шинджи замкнули в камері, його дід Мато Ішинобу, наказавши офіціантам наповнити всім келихи та залишити приміщення, дочекався виконання свого наказу і, коли в кімнаті залишилися лише найважливіші люди, промовив дуже довгу та пафосну промову, яку мало хто слухав. Але зрештою він сказав усім про головне: лідером Східного регіону став Наокі Акіто. 

Наокі, який прожив не дуже легку юність і завжди прагнув прийти до цього моменту, всім подякувавши і сказавши кілька слів, знав, що через кілька хвилин він відмовиться від цієї посади і візьме провину за злочин Шинджи на себе, щоб врятувати йому життя. 

За інших обставин він був би радий своїй перемозі, але зараз, коли його Шинджи сидів у підвалі, чекаючи на смертний вирок, він міг лише уявляти, як йому там погано і страшно. 

Поки він думав про Шина, всі навколо одноголосно вирішили розпочати вечірку. Дід Шина вже хотів послати свого помічника, щоб той велів офіціантам заносити їжу до зали на першому поверсі, але Наокі зупинив його, піднявши руку. 

Попросивши хвилинку уваги, він сказав: — Я беру на себе провину за вбивство людей з клану Томокі і віддаю своє звання регіонального лідера натомість за життя Шинджи Каору. 

Повисла тиша, а потім одразу ж зчинився галас, як на базарі. Багато хто висловлював своє невдоволення тим, як наймолодший глава знехтував честю стати регіональним лідером.

 Мато, перекрикуючи всіх, голосно сказав: 

— Стоп, панове. Перепрошую за нашого лідера. Радість від перемоги вдаряє в голову краще за будь-яке міцне саке. Давайте зробимо перерву. 

— А мені здається, що тут справа не в саке, і це усвідомлене рішення Наокі, — з загадковою усмішкою промовив Коїджима Акіра. 

Невдоволено глянувши на Південного лідера, який таємно допомагав просувати кандидатуру Наокі на виборах, Мато сказав: 

— А вам, шановний Коїджима, краще мовчати. Ви вже маєте під своїм контролем один із найбільших регіонів, так що, будь ласка, звільніть нас від ваших дотепів. 

—Все, Наокі, швидко на вихід, нам треба поговорити. 

Тільки вони вийшли, Мато, давши йому сильного ляпаса, грізно спитав: 

— Ти взагалі при своєму розумі? Якого біса ти твориш? Невже ти свідомо перекреслюєш своє життя заради цього сучого сина? 

Наокі, подивившись Мато в очі, спокійно проговорив: 

— Цей сучий син, як ви хотіли висловитися, — ваш онук. І так, заради нього я можу зробити ще й не таку дурницю. Я прийняв його у свій клан, і я несу за його життя відповідальність. 

— Може, дасте відповідь, чому ви так ненавидите власного онука, що навіть готові дозволити йому померти? 

Мато Ішинобу засміявся досить-таки єхидно. — Мені здається, що люди дуже часто переоцінюють значущість кровних зв'язків. Вони зв'язують людей і позбавляють їх можливості злетіти вгору. Ну, а якщо сказати простіше, то ти маєш рацію, я справді ненавиджу свого онука. Він завжди, навіть із самого свого народження, був і буде виродком американського моряка, від якого залетіла моя дочка, зірвавши приготоване мною для неї першокласне весілля з Ушино Юмічі. Тепер його син Ушино Тодо є одним із регіональних лідерів, його територія — Північний регіон, що складається з району Токіо, Канто. 

А потім, мабуть, подумавши, що вона мене мало зганьбила, народивши це непотрібне дитя, вона втекла. Уявляєш? Якби не моя дружина, я б убив їх обох. 

До речі, він носить прізвище моєї дружини — Каору. 

Своїм народженням він заплямував мою честь, честь мого клану, а також забруднив прізвище моєї дружини. Гаразд, давай закінчимо. Нам час повертатися. Будь ласка, зміни своє рішення, поки що не пізно. 

— Так, ви маєте рацію, нам час повернутися, — сказав Наокі і спробував відчинити двері. Але Ішинобу, схопивши його за руку, сказав: 

— Наокі, будь ласка, подумай. Синій дім — це хіба те, про що ти мріяв? Ти колись швидко злетів кар'єрними сходами за допомогою Акіри і мене. І тепер ти знову хочеш стати чистильником чи колектором? 

— А як же легендарна посада Синього дому — професія повії? — посміхнувшись, спитав Наокі. 

Мато, скривившись, сказав: — Давай без сарказму. Навіть заради покарання ми не підемо на те, щоб настільки принизити людину високого рангу. І ти це знаєш. Але все ж таки на легке життя не сподівайся. Мережа: готелів, борделів, нічних клубів та барів: «Синій дім» став власністю Акіри, як додаток до його імперії казино у південній частині Токіо. Я не знаю, через що ви посварилися, але, мабуть, серйозна причина. Може, передумаєш? 

— Ні, не передумаю. І ми з Акірою не в сварці. 

Потім, відчинивши двері, вони увійшли до зали. Розсівшись по своїх місцях, Наокі, схилившись у поклоні перед рештою, сказав: 

— Прошу вас, прийміть мою відставку і помилуйте Каору Шинджи. 

Піднявши руку, Акіра, задоволено посміхаючись, сказав: — Я з самого початку знав, що аж ніяк не в саке справа. Ну що ж, я приймаю твою відставку і прошу решту підтримати мене. Також будьте певні, що за тавруванням обох простежу і подбаю, щоб винних було покарано. 

Звичайно, випадок убивства високопоставлених людей був кричущим і заслуговував на більш жорстке покарання, але оскільки регіональний лідер узяв на себе провину, решта вирішили довірити таку справу Акірі, який відповідає за «чистки» рядів у якудза. 

Протягом наступної години Шінджи дізнався про свій вирок. Новину про певний рід помилування і майбутнє вигнання, а також спотворення свого тіла він прийняв спокійно. Він намагався думати про те, що залишився живим. 

Але вигнання було гірше за смерть. Він постійно намагався зловити погляд Наокі, але той уникав його. 

Потім, коли Шина відвели назад і гості покинули кімнату, Акіра, що залишився в ній, підійшов до Наокі і, взявши його за руку, сказав: — Я завжди знав, що варто мені трохи почекати, і ти знову станеш моїм. До речі, перед тим як рятувати Шина, ти не знав, що Синій дім мій? 

— Ні, не знав. Я думав, він належить Сіто Каніті із клану Ушино. 

— Все вірно. Так і є. Але незабаром усе зміниться. Шкода, що ти про це дізнаєшся потім. Спочатку нам потрібно закінчити із твоїм «звільненням». Ось коли ти прийдеш до Синього дому офіційно, я розповім тобі всі деталі мого плану на твоє життя. П'ять років зі мною в «Синьому домі» — це довгий термін. Я сумую за часом, коли ти жив у мене. А ти сумуєш? 

«Сумую», — подумав Наокі, але, проігнорувавши питання Акіри і вирвавши свою руку, все ж таки зазначив, що за два роки, які вони з ним майже не бачилися, Коїджіма практично не змінився. 

На його, як і раніше, молодому і красивому обличчі з'явилися лише кілька зморшок, а ямочки біля його рота, коли він усміхався, згладжували трохи жорсткі риси обличчя і робили його по-своєму милим. Лише чорні очі залишилися тими самими. Холодними, темними озерами, що ніби поглинали все тепло з людей, на яких він дивився під час розмови.