Раді Вас бачити!

Багатьом із дівчат попадаються не гідні їх хлопці, а ті ладні і надалі дозволяти себе їм принижувати, аби вони тільки залишались поруч із ними. Навіщо такі жертви, для чого? Щоб потім ставати жертвами тиранії, і абьюзу. Олена ледь не потрапила на такий крючок..

Їй давно подобався Віктор, сусід з верху. Вона працювала ветеринаром у приватній клініці, їй було 23, одружуватися вона поки не хотіла.. Вона іноді приходила у гості до Віктора, він жив один. Вони були знайомими, не можна сказати що друзями, та стосунки у них по-сусідськи були хороші.. Він довгий час не звертав на неї уваги.. От одна із таких зустрічей у його квартирі якраз була у самому розгарі...

– То що ти говориш, сьогодні котика лікувала і він ледь не вкусив тебе?

– Я не лікувала, а поки оглядала, йому вже почало щось не подобатись, та він гарчав, до часу, його господиня, хотіла його каструвати, та поки я проводила його огляд він вже почав на мене нападати, видно це його не перший похід до ветеринара.. Слава Богу не вкусив, я вчасно забрала свою руку. Потім мені допомогла тримати його вже моя напарниця, і так ми провели кастрацію вже під наркозом.. Він навіть не давав вколоти собі укол.. Але все пройшло вдало, на кінець. Та я не шкодую через такі робочі процеси, тому що в мене хороша зарплата, а в тебе як пройшов день?

– В мене добре, без ніяких сюрпризів, в мене набагато простіша і спокійніша робота як ти знаєш.. А як твої батьки, їм сподобалося в Німеччині?

– Та ніби так, із мовою іноді було не просто, але кажуть тепер ніби адаптувалися.. До речі дякую за чай..

– Будь ласка! 

– Добре до завтра, ще зустрінемось!

– Ок. До зустрічі!

Прийшовши додому Олена сіла на диван і задумалась:

"Він ніби зовсім не звертає на мене уваги, пора припиняти такі зустрічі і жити далі, хоч він і гарний із себе, чорнявий, стрункий, високий, та видно що я йому не подобаюсь, він не зробив мені жодного компліменту, не виявляє жодних знаків уваги.. Так і один власник одного будівельного магазину не дає мені проходу, наша клініка знаходиться поруч із його магазином, і він навмисне щодня приїжджає відвідати нібито своїх підлеглих, і перевірити чи вони добре працюють, та я добре знаю що це привід для того щоб побачити мене.. Тому що в місті у нього є ще два таких магазини, та туди він навідується за моєю інформацією не так часто, тому все зрозуміло.. А які він компліменти мені говорить, а які вірші пише для мене". 

" Ти немов зірка що в небі сіяє,

Тебе покохав я назавжди, 

В моїх ти очах просвітилась,

Неначе місяця сяйво яскраве, 

Як зустрів я тебе,

Став безмежно щасливий,

Відчуваю..

Я кожну хвилину хотів би з тобою провести, 

І знай не забуду нізащо.."

"О та це ще не все, може вже сказати йому "так", і погодитися із ним зустрічатися, поки він в кінцевому випадку геть розум не втратив від кохання, а які квіти він мені дарує.. Хоч мені і подобається Віктор, та він ще жодного разу ані слова не сказав яка я гарна, а той мене задарює компліментами і віршами щодня... "

На наступний день Олена згодилася на зустріч із Артемом, радості його не було меж.

– Артеме, ви були настільки наполегливі що я не змогла вам відмовити, вам варто почати писати вірші, вони і справді красиві, мені подобаються!

– Дякую, Олено давайте перейдемо на "ти", тут є неподалік чудовий ресторан, може сходимо туди ввечері?

– Добре давай перейдемо на "ти", я не проти.. Добре, сходимо, я не проти..

Цим вечером Олени у Віктора не було як зазвичай, і він вже почав думати чому вона не прийшла, адже він так вже до неї звик.. 

Тим часом Олена і Артем вже вели душевні розмови про те та про інше..

Віктор не знаходив собі місця, думав де ж вона може бути, йому подобалися їх знаки уваги, хоч у відповідь він не подавав їй жодних надій, і тепер думав над тим чому вона не зайшла до нього як зазвичай.. 

А Олена раділа тому що тепер хоч якось змогла розвіятись..

– Олено а тобі 23, – запитував Артем, ти вже закінчила навчання?

– Так, цього року якраз, мені скоро буде 24. А тобі скільки років, якщо не секрет?

– Мені 27.

– Різниця не така вже й велика у віці, всього три роки, якщо врахувати те що мені скоро 24..

До речі мені тут подобається, гарне місце, розслабляюся музика грає, додає атмосфери й затишку цьому ресторану.. Ти можеш собі уявити, я тут ніколи й не була, не приходилося.. 

– Бачиш, я одразу знав що тобі тут сподобається!

– Ти до того ще й романтик, ти сам пишеш вірші?

– Так я сам пишу, це моє невелике хоббі у вільний від роботи час.. Та коли я зустрів тебе, ти наче стала моєю музою, і тепер мені вірші хочеться присвячувати лиш тобі!

– Артеме, а чим займаються твої батьки, вони живуть окремо?

– Так, у них є свій будинок в пригороді, у батька є свій бізнес.. Я пішов по його стопах. Та того що я маю, я добився всього сам...

– Це цікаво, мені завжди подобалася у хлопцях цілеспрямованість. Напевно ти молодець, добре старався..!

– Так прийшлося ще навчатися всьому самому, та що ми зараз про мене, та й про мене. Розкажи краще, чи подобається тобі твоя робота?

– Так, мені все підходить. Я добре заробляю, мені на все вистарчає.

– Чудово! Прогуляємось? Тут ввечері так красиво!

– Давай прогуляємось!

Поки вони ще гуляли по місті, Віктор уже чекав під її дверима.

По приїзді додому вона його побачивши біля дверей своєї квартири, та запитала:

– Вікторе, а що ти тут робиш?

– Я чекав на тебе, ти не заходила сьогодні до мене в гості, щось трапилося?

– Ні, нічого, все добре! З чого ти взяв?

– Я просто звик до того що ти завжди поряд..

– Вибач, сьогодні не вийшло!

– Олено зажди, я завжди хотів сказати тобі, що ти мені дуже подобаєшся, та ніяк не наважувався, можливо зустрінемось десь завтра, в кіно сходимо? Що скажеш? 

– Вітя, я подумаю чесно, зараз вибач немаю часу. Мені потрібно йти..

– У тебе хтось вже є, так?

– А навіть якщо і так, то це не твоє діло?

– Може скажеш мені хто він?

– Тобі це для чого, це не твоє діло... Ти знаєш ти мені подобався, справді. В тобі було щось таке таємниче, як мені здавалося, а як виявляється просто здавалося.. Так у мене є інший, і це тебе аж ніяк не стосується.. Те що ти звик що я щовечора приходила до тебе, вибач це було захоплення, яке минає.. Мені пора йти. На добраніч!

Віктор був розлючений, і увійшовши в свою квартиру він голосно гримнув дверима. 

На наступний день Олена зустрілася із своєю подругою, Кароліною. Вона була вся із себе красива, і вона сама її попросила про зустріч, вони прийшли на обід у кафе і Кароліна видала все як є:

– Пам'ятаєш одного разу я була у тебе, і до тебе якраз заходив сусід зверху по сіль, Віктор, так я не хотіла говорити тобі, поки ти відійшла, він попросив у мене свій номер, я йому його дала, і він подзвонив до мене, ми почали з ним зустрітися, все закрутилося так, ми з ним вже три місяці зустрічалися, і тут я дізналася що я від нього вагітна, а він знаєш що мені сказав, що це не його проблеми, і дитина може бути не від нього, та й взагалі він мене не кохає, а був зімною лише заради розваги, коли я хотіла його затримати, він вдарив мене по обличчі, і сказав що я сама винна, і щоб тепер сама розбиралася із цим і кинув мене так.. Я що думала, можливо ти якось поговориш із ним, він де твій сусід..

– От негідник! Я то із ним поговорю, та чи він мене послухає. Судячи з усього він немає наміру виховувати свою дитину, ти тільки не роби дурниць, добре. Збережи дитину. Адже вона нівчому не винна.. А я постараюся із ним поговорити.. Добре що ти мені про це все розповіла! А тепер можливо подумай, чи ти точно впевнена що хочеш бути із ним, після такого?

Прийняття ввечері після роботи додому Олена була в шоці, той кого вона вважала колись за ідеал, кинув свою вагітну дівчину, та ще й її вдарив.

Я собі уявляю, що би було, якби я почала із ним зустрічатися, Слава Богу мене це минуло.. Я ніби скинула рожеві окуляри із очей. Що він собі думав, коли пропонував мені із ним зустрічатися, невже він думав що заради нього я кину свого хлопця, після такого його вчинку. Дитині неодмінно потрібен батько, але питання в тому чи саме такий як він. Звісно батьків не обирають, та від такого дитина буде лише страждала. І що я маю йому сказати? Скажу що я все про нього знаю, скажу як є. Із ним звісно потрібно бути трохи обережним, та все таки це вже почало переходити всі межі.. Розповідати Артемові чи ні, я поки незнаю. Не буду розповідати поки що, не хочу ще й його у це все в'язувати..

А Артем тим часом ввечері після роботи вже писав свій черговий вірш для Олени, по вуха у неї закоханий:

"Я чекав тебе здавалось вічність,

І ледь зустрівши закохався,

Твої очі полонили,

І тепер я твій прихильник..

Хоч у тебе може й їх багато,

Та ніхто так не кохатиме,

Я ладен зірку із неба дістати,

Щоб з тобою разом разом по набережній гуляти.."

Ох романтиком звісно він ще був тим, а Олена вже була готова до розмови із Віктором, стоявши під його дверима:

– Привіт! Я хотіла серйозно із тобою поговорити, – промовила із порога Олена. Я все про тебе знаю, і про те що ти вирішив кинути вагітну дівчина! А ти знаєш що її дитина нівчому не винна що вона залишиться без батька! І запам'яй я більше до тебе не буду приходити, а ти візьмися за голову і помирися із Кароліною якщо ти хочеш нормальне майбутнє для своєї дитини. Так і знай що я тобі не пробачу якщо ти не повернешся до неї..

– Привіт! Я радий що ти про все дізналася, розумієш коли ти ввечері не прийшла до мене як зазвичай, я одразу подумав що в тебе хтось є.. І я не хотів тебе втрачати, розумієш. Хоч я і не подавав вигляду що ти мені також подобаєшся, тому що боявся що ти відмовиш мені.. Та я із неб був заради розваги, розумієш! Я не думаю що в нас із нею все так далеко зайде, і я готовий взяти відповідальність за нашу дитину.. Та як? Я незнаю! Я не планував із нею одружуватися, а тепер ще й це.. Я подумаю над цим. Дякую що зайшла, і про ач якщо чимось образив.

Хоч і Віктор із Кароліною поступив негідно, та він це визнав, якось хотів зам'якшити свою вину.. І вибачитись перед нею.. Тому він до неї зателефонував на наступний день і попросив пробачення:

– Привіт! Кароліною, вибач я був дурнем і погано себе повів із тобою, я готовий загладити свою вину. Якщо хочеш сходимо кудись?

– Привіт! Ні я сьогодні нікуди не піду, потрібно було думати перед тим як робити..

– Ти все ще злишся на мене?

– А ти як думаєш, – злісним тоном промовила вона.

– Добре, тоді я готовий йти на будь-які умови, які ти хочеш!

– В мене є одна умова, я хочу щоб ти взяв на себе відповідальність за те що ти накоїв, ти вдарив мене! Це було в перший і в останній раз, більше я такого не потерплю.. Умова така, ніяких рууоприкладств і егоїзму. Ок.

– Домовились. Я на днях заїду до тебе із подарунком, в якості вибачення.

– Ну ну, я подивлюся.

Кароліна була рада що Віктор вибачився перед нею, і розуміла що цією послугою вона повинна завдячувати своїй подрузі. Та втім жити разом із ним, вона була поки не готова.

Артем тим часом знову присвячував на наступний день Олені вірш який написав раніше, і вона знову була здивована його талантом. Він знову запрошував її на побачення, прийшовши до неї на роботу в обідню перерву:

– Привіт! Тук тук! Можна! Олено що скажеш якщо ми на вихідних сходимо кудись? 

– Я не проти, а куди саме? В тебе є якісь пропозиції?

– Звісно є! Я дістав два квитки в драм театр, що скажеш?

– Добре, я не проти! Сходимо! 

– Як тобі сподобався вірш який я написав для тебе! 

– Авжеж, мені подобаються всі твої вірші. Я в захваті! Дуже красиво! Ти добре вмієш залицятися!

– Дякую! Добре не буду тебе відволікати від роботи, я позвоню. Ок!

– Добре!

Кароліна тим часом вирішила подзвонити до Олени і подякувати за те що вона поговорила із Віктором:

– Ало, привіт Олено! Ти знаєш що? Віктор і справді звонив і вибачався за цю ситуацію яка в нас була, я повинна цим завдячувати тобі. Дуже тобі дякую, знаєш він обіцяв на днях прийти із подарунком в якості вибачення, хоча я і не обіцяла йому що ми знову будемо разом, та це вже хороший знак. Я дуже то і вдячна за це!

– Я дуже рада, що він нарешті схаменувся. Це чудова новина. Можливо із часом щось із цього вийде!

– Спасибі тобі подруго, ти добре попрацювала! Він послухав тебе!

– Пусте, не переймайся цим, ти ж моя подруга. Я дуже рада що у тебе все налагоджується! І мене теж є для тебе новина, я почала зустрічатися із одним хлопцем.

– Справді, і як його звати?

– Його звати Артем.

– І як він тобі подобається? 

– Так ми добре ладнаємо, присвячує мені вірші!

– Гарна новина! Познайомиш нас?

– Так ще колись познайомлю!

– Чудово! Добре бо мені пора бігти, ще здзвонимось, па па!

– Па па!