Спочатку:
На сторінку книги
Прохолодне повітря гномського льоху наповнилося густим, запаморочливим ароматом витриманого темно-рубінового вина, пінного хмільного елю та смажених лісових горіхів. Коли перша німа сцена з гикавкою минула, наші герої, переглянувшись, прийняли щире запрошення жінки-орка. Загін Едріана Валоріана спокійно, наче так і треба, сів із невідомими за величезний стіл.
Протягом перших десяти хвилин відбулося гучне та вельми специфічне знайомство. Господарем льоху виявився рудобородий гном Торін, який після третього кухля нарешті перестав гикати при виді Ріти й радісно бив себе кулаком у груди, заявляючи, що його вино — найкраще підземне надбання п'яти королівств. Його супутниками були двоє передових бійців Даркмуру: мовчазний, похмурий орк Брок та його бойова сестра — та сама неймовірно широка в плечах, ікласта жінка-орк, яку звали Грунда.
Як це завжди буває в хорошій компанії під міцний алкоголь, мова миттєво перейшла на політику. Спочатку сперечалися багато й галасливо: гном кричав про податки на копалини, Едріан — про королівські кордони, а Брок — про військові поставки Даркмуру. Але після другого раунду важких залізних кухлів у всіх присутніх раптово й безповоротно зірвало останні гальма. Напруга війни просто випарувалася, поступившись місцем чистому людському (та оркському) єднанню. Усі геть забули про обережність, про те, що перед ними стоять офіційні вороги, і що хтось теоретично може піти й здати цю секретну тусовку своєму командуванню. Тут, у затишному підземеллі під каганцями, зібралися саме ті істоти, яким до смерті набридло дубасити одне одного через пафосні накази своїх королів, державну велич та безглузді амбіції політиків. Усім просто хотілося повернутися до свого нормального, мирного життя та займатися улюбленою справою.
Ріта, попри своє велике лускате тіло, теж брала найактивнішу участь у цій підземній пиятиці. Оскільки за столом їй місця не вистачало, вона зручно вмостилася поруч, поклавши свою синьо-чорну голову просто на край дубових дощок, якраз між бочкою та кухлями. Гном Торін, розчулений її чарівним кольором, спеціально для неї прикотив окрему маленьку бочечку найсолодшого ягідного вина, куди Ріта з великим задоволенням занурювала свій довгий драконячий язик.
Коли рівень хмелю в крові перевалив за всі мислимі норми, Грунда — грізна жінка-орк зі шрамом на щелепі — раптом витерла рукавом губи і почала відверто й вельми грайливо кидати стрімкі бісики в бік нашого орка-ботаніка Грума. Вона стріляла своїми маленькими очима, кокетливо поправляла важку сокиру на поясі та виставляла вперед свої масивні зелені біцепси. Грум від такої несподіваної жіночої уваги миттєво зніяковів. Він почав кумедно хорохоритися, випрямляв широку спину, надував груди колесом і щосили намагався не здатися якимось слабаком перед іншими чоловіками за столом, особливо перед ельфом Іліоном, який у цей момент намагався витончено пити вино маленькими ковтками.
Ріта, спостерігаючи за цими оркськими залицяннями зі свого боку столу, опинилася прямо навпроти Грунди. Дівчина хмільно зітхнула, випустивши теплу хмарку диму з ароматом лісових ягід, і з глибоким філософським роздумом пророкотала своїм грізним басом:
— Ох, Грундо... Чоловіки... Що з них узагалі взяти? Вони ж у всіх світах однакові. Мій лорд он теж — точить свій кинджал, удає із себе залізну статую, а комплімент нормально зробити не може! Назвав мене сьогодні "могутньою бойовою тушею". Уявляєш?! Ну не дикун?!
Вино було настільки смачним, теплим і міцним, що язики в обох жінок розв'язалися остаточно. Грунда розчулено гупнула кулачищем по столу, від чого затремтіли всі кухлі:
— Справжній дурило, подруго! Моєму Броку теж треба сокирою по голові настукати, щоб він помітив мою нову бойову зачіску!
Жінки почали в один голос голосно жалітися на свої важкі жіночі долі одна одній, бурхливо обговорюючи чоловічу черствість, відсутність романтики та побутові проблеми. Вони палко підтримували одна одну: Грунда підливала Ріті вино прямо в пащу, а Ріта у відповідь лагідно махала крилом, створюючи для подруги приємний прохолодний вітерець.
У глибині захмілілого мозку Ріта наївно думала, що в цьому велетенському тілі дракона вона зможе випити нереально багато вина без жодних наслідків. У своєму колишньому житті в Києві вона була зразковою дівчиною — займалася спортом і ніколи б усесвіті не дозволила собі так напитися, та ще й у компанії малознайомих орків і гномів у покинутій шахті. Але зараз на неї так сильно накотило все разом — дикий стрес, зміна тіла, страх не повернутися додому і ці заплутані почуття до Едріана — що вона просто не втрималася. Хміль м'якою, теплою хвилею повністю вимкнув її самоконтроль.
Вони сиділи так дуже довго. Навіть магістр Олдус, який спочатку тримався осторонь, після другого, третього, а потім і п'ятого великого келиха міцного гномського елю раптом застиг на місці. В його п'яних очах спалахнуло геніальне осяяння.
— Я зрозумів! — раптом радісно закричав сивобородий маг, розмахуючи сувоєм. — Я зрозумів! Я зрозумів, де була моя помилка в розрахунках! Ментальна формула вимагала не лапки жаб, а корінь мандрагори третього місяця! Душа Торна... вона точно в... в...
Але закінчити свою промову великий вчений не встиг. Алкоголь доконав старого, і він із гучним сопінням просто впав обличчям прямо у велику миску з солоними лісовими горіхами, заснувши солодким сном прямо за столом.
Тим часом орк Грум під впливом ягідного вина нарешті набрався справжньої лицарської хоробрості. Він рішуче посунувся ближче до Грунди, дістав з-за ременя свою напівстругану дерев'яну квітку і з сором'язливою оркською посмішкою пробасив:
— Це... прекрасна Грундо... Це тобі. Пелюстки ніжні, як твої біцепси у світлі каганця.
Грунда від такого романтичного підходу видала такий гучний регіт, що ельф Іліон ледь не поперхнувся своїм вином.
Ріта дивилася на них, відчуваючи, що весь погрібок, бочки з вином, гном і каганці починають повільно й весело пливти у неї перед очима. Земля під лапами здавалася м'яким батутом. Едріан, який увесь цей час намагався контролювати ситуацію і пив найменше, помітив її пливкий погляд. Він підійшов впритул до її лускатої морди, обережно взяв її за шию і тихо, турботливо сказав:
— Маргарито... ти вже зовсім п'яна. Тобі треба піти відпочити в куток, на м'яку солому. Ходімо, я допоможу тобі підвестися.
Але в Ріти через алкоголь одразу увімкнувся режим жіночої впертості.
— Не піду-у-у! — весело, але дуже хмільно й розкотисто пророкотала на всю печеру. Вона кумедно смикнула носом. — Я в повному порядку, Валоріане! Я сильна, я незалежна, я боєприпасна туша, забув?! Я буду святкувати міжнародну дружбу народів до самого ранку! На зло тобі не піду спати!
Вона спробувала гордо підняти голову, але та з гучним гуркотом знову впала на стіл, ледь не розбивши глечик. Ріта остаточно вимкнулася, заплющивши очі й починаючи бачити солодкі, хмільні сни про київські кав'ярні та новорічні салати.
Едріан лише важко зітхнув, дивлячись на цю заснулу катастрофу. Робити було нічого — залишати її голову на столі серед кухлів було небезпечно. Суворий лорд Валоріан вирішив власноруч відтягнути цю здорову тушу дракона трохи вбік, до затишного кутка з соломою, щоб ніхто з орків ненароком не наступив їй на хвіст у темряві.
Він уперся ногами в кам'яну підлогу, напружив усі свої могутні м'язи і спробував підняти Ріту. Але анатомія дракона — річ сувора. Лорду з величезними зусиллями вдалося спочатку перетягнути її лускату голову, а потім він повернувся і сяк-так перетягнув її масивний хвіст. Коли Едріан спробував посунути саме тіло, його власні сили після кількох келихів міцного елю остаточно вичерпалися. Вантажопідйомність лицаря зазнала краху. Ноги лорда підкосилися, він не втримав рівновагу і з усього розмаху просто звалився зверху прямо на великий, лускатий бік Ріти. Спроба виконати військовий маневр закінчилася тим, що Едріан просто зарився обличчям у її шию, обійняв її руками і миттєво, від утоми та хмелю, заснув прямо на ній.
Решта компанії — Грум, Грунда, Брок та гном Торін — ще сяк-так трималися за столом, голосно цокаючись кухлями й обговорюючи нові сорти підземних фіалок, коли Ріта та її суворий лорд уже бачили свій спільний, теплий і дуже хмільний лісовий сон, міцно притиснувшись один до одного на підлозі гномського погребу.
А далеко вгорі, повністю застрягнувши в старій, заіржавілій вентиляційній трубі прямо над головною бочкою з елем і судомно нюхаючи винні пари, висів абсолютно п'яний від одних лише підземних ароматів гоблін-шпигун Кронк. Його щоденник давно перетворився на мокру ганчірку, але він тремтячою зеленою рукою намагався нашкрябати свої останні, абсолютно безглузді нотатки для генерала Даркмуру:
«Терміновий... гик... рапорт! Війна офіційно закінчилася повною капітуляцією нашої тверезості!
Об'єкт №1 (Дракон) та грізна жінка-орк Грунда заснували міжнародну жіночу раду і дві години плакали через чоловічу черствість, випивши цілу бочку ягідного зілля. Маг людей винайшов нову формулу з жаб'ячими лапками і заснув у горіхах.
А тепер найстрашніше: генерал людей Валоріан спробував перетягнути Дракона в куток, але не розрахував вантажопідйомність, зламався і просто впав на нього зверху. Зараз вони сплять в обіймах прямо під бочкою. Наш орк Грумбаш заграє до Грунди за допомогою дерев'яних фіалок. Я заявляю: Олантія перемогла нас найпідступнішим магічним напоєм усесвіту. Я більше нічого не пишу... я сам засинаю... гик... Слава буряковим салатам...»
Далі буде...
