Життя Лавра текло спокійно: дім із запахом теплого хліба, діти, що бігають босоніж, і земля, яку він знав до останнього камінця. Але одного дня все змінилося, і йому довелося вирушити у дорогу, що вела крізь втому, біль і холодні ранки без сонця. На цьому шляху він зустріне братерство й зраду, відчай і тиху підтримку, втратить і знайде більше, ніж міг уявити. “Сага про Лавра” — це подорож людини, яка, долаючи випробування, несе в собі світло дому, щоб навіть у найтемніший час пам’ятати, заради чого варто йти далі.

Кажуть, вогонь не забуває тих, кого забрав. У XVIII столітті у звичайному селі на Поділлі за нез’ясованих обставин гине породистий кінь місцевого шляхтича, і це коштує життя молодій знахарці.
У XXI столітті під капотом розкішного авто чекають свого часу сотні кінських сил, а в елітному ліцеї зустрічаються двоє, чия історія колись була перервана рукою ката.
Чи стане вогонь цього разу світлом для їхнього кохання, чи він лише чекає нагоди завершити те, що розпочав три століття тому?

«Поки горить піч» — щемлива сага про українське село, родину й жінку, на якій тримався цілий світ. Люба проживає життя так, як жили тисячі наших матерів і бабусь: місить хліб, співає колискові, ховає рідних, тримає дім і любов навіть тоді, коли сили майже немає. Поруч — чоловік Толя, діти, онука Маргарита, стара хата й піч, що стає серцем родини та мовчазним свідком усього прожитого. Це роман про пам’ять, втрати, старість і любов, про яку рідко говорять уголос. Про людей, після смерті яких сиротіють навіть стіни. І про тепло, яке живе доти, доки в домі ще горить піч.