Вогник - чарівний котик. Він здатний рятувати дітей, даруючи своє світло. Але чим більше він допомагає, тим слабкішим стає сам.
Коли біда стається з його найкращим другом, Вогник ані секунди не роздумує...

Оповідання-фіналіст у конкурсі "Котики Forever"

Героїня, перебуваючи у творчому відрядженні, тимчасово оселяється у давніх знайомих у невеликому містечку. Господиня квартири - літня жінка, яка мешкає з двома дочками. Одна з них збирається заміж. Друга пильно приховує особисте життя. Дану селять з родичкою господині, яка повернулась з-за кордону. Разом з героїнею спостерігаємо, як загострюються старі сімейні конфлікти, з'ясовуються нові обставини життя членів родини. Коли з одним з них трапляється нещасний випадок, родичі досить дивно реагують на це... Застосовуючи логіку та інтуїцію, Дана намагається зрозуміти реальну картину того, що відбувається в родині. Що з очевидного - правда, а що - ілюзія?

Михайло - новий інтерн у приватній психіатричній клініці. Він не розуміє, чому його обрали серед багатьох претендентів у цю клініку, але він мріяв саме про цю роботу. Головний лікар викликає його для знайомства та дає йому особливе доручення...

Дана, дослідник та викладач, приїжджає в маленьке містечко до друзів відпочити. Але в день її приїзду виявляється, що пропали четверо друзів, одного з яких вона знає. Згодом, коли поліція знаходить зниклу компанію, всі дізнаються, що трапився злочин. Хто його здійснив та з яких причин - намагаються розібратися слідчий поліції та Дана. Чи зійдуться їх умовиводи? Дана розмірковує над тим, як все пов'язано в житті, а хтось... знаходить кохання.

Юна, вродлива, закохана Кіра зранку відправляється на екскурсію до знаменитих Антонієвих печер. За легендою, яку так люблять чернігівці, печерами блукає привід. Але навряд чи хтось хоче зустрітися з ним сам-на-сам, особливо Кіра. Та чи привід то чи провидіння?
Кірин день закінчується зовсім не так, як вона його планувала. За досить короткий час в її житті відбуваються неможливі зміни - хтось в ньому з'являється, когось вона втрачає. Час ставить перед героїнею запитання, проте відповіді вона має шукати самостійно... Час - це ріка, яка має свої вири!

Останні місяці нас супроводжує зовнішня темрява. Щоб не впасти, ми ходимо по будинку з ліхтариком.. Але є й внутрішня темрява - вона заповзає в наші душі, позбавляє опори. Що робити з нею?

Герої оповідання є вигаданими. Проте у художньому стилі автор досліджує питання, яке часто ставить й собі: хто ж є головним вчителем у житті людини?

Оповідвання з відтінком магічного реалізму. Його герої, які і всі ми, не здогадуються, що їх чекає "завтра", але вони передчувають його, проживаючи звичайний вечір свого звичайного життя...

Збірка новел і оповідань, куди увійшли твори автора про життя і стосунки людей, про складнощі життєвого вибору і силу почуттів.

Ця книга — відверта й тепла розповідь про шлях від окопів до лікарняної палати, від темряви без зору до весни, що знову розквітла перед очима. «Океан у пустелі» — це кілька місяців життя, де переплітаються фронтові будні, жарти між побратимами, тяжкі операції, сни, що рятують від самотності, і повернення до писання як до нового способу звучати. Це історія про втрату і водночас про здобуток: про людей, які залишаються поруч, про силу, що народжується в тиші, і про здатність знаходити океан навіть серед пустелі. Містить описи війни та поранень (без натуралістичних деталей), лікарняні сцени та відновлення після травм, поодинокі вульгаризми, чорний гумор, згадки про куріння та енергетичні напої. Вікове обмеження: 16+

Життя Лавра текло спокійно: дім із запахом теплого хліба, діти, що бігають босоніж, і земля, яку він знав до останнього камінця. Але одного дня все змінилося, і йому довелося вирушити у дорогу, що вела крізь втому, біль і холодні ранки без сонця. На цьому шляху він зустріне братерство й зраду, відчай і тиху підтримку, втратить і знайде більше, ніж міг уявити. “Сага про Лавра” — це подорож людини, яка, долаючи випробування, несе в собі світло дому, щоб навіть у найтемніший час пам’ятати, заради чого варто йти далі.

Зимова прогулянка матері й сина раптово перетворюється на розмову, до якої неможливо підготуватися. Хлопчик уважно дивиться на чужу родину — і вперше вголос формулює бажання, що давно живе всередині: мати тата.
Звичайні дні, наповнені сенсорними перевантаженнями, дитячими зривами, маминим виснаженням і тихими спробами втримати любов там, де болить найбільше. Питання про відсутнього батька з’являється знову і знову — в побуті, у грі, у гніві, у надії.
Напередодні Нового року хлопчик вирішує, що диво можна знайти самому. І вони вирушають туди, де, за його логікою, має з’явитися тато.
Засновано на реальних подіях...

Вона все життя слухалася батьків і боялася їх розчарувати. Коли коханий кликав її з собою у місто, страх залишився сильнішим за любов. Тепер, сидячи самотньо у великому старому домі, вона розуміє, що найбільша помилка її життя — це не зрада чоловіка, а те, що вона так і не наважилася жити своїм життям.

Коли місто стало занадто гучним,
вона вирішила повернутись у дім, що пахне спогадами —
дім бабусі, серед лавандових полів. ?

Тут — тиша, чай на веранді, старі листи й вітер у шторах.
І він — загадковий сусід, що живе через дорогу.
Мовчазний, сам у своєму світі, але…
коли вона усміхається — він ніби тане.

Це історія про літо, що зцілює,
про погляд, що каже більше, ніж слова,
і про любов, що росте так само тихо, як лаванда на сонці.

Вони познайомилися ще у школі.
Спочатку — випадкові погляди, дивні жарти й мовчання, яке чомусь було таким комфортним.

Потім були повідомлення вночі, ревнощі, перші сварки, вступ до інституту й моменти, коли здавалося: це назавжди.

Але з роками між ними стало більше тиші, ніж слів.
Вона ховала почуття у щоденниках.
Він робив вигляд, що все добре.
І ніхто з них так і не наважився сказати головне.

«Між нами тиша» — це історія про перше кохання, яке росте разом із тобою… і водночас повільно руйнує тебе зсередини.

Я стала його слабкістю. А потім - жінкою, яку він знищив.
Він був моїм босом. Моєю забороною. Моєю любов’ю.
Я віддала йому серце. А він повірив у чужу брехню і вигнав мене без права на пояснення.
—Ти знала, що робиш, - його голос був холодний, як сталь.
— Я ніколи тебе не зраджувала … - прошепотіла вона.
— Досить. Забирайся! Я не тримаю зрадників.
Я втратила роботу, майбутнє і чоловіка, якого кохала. Зникла, щоб вижити. А через роки ми зустрілися знову.
Тільки тепер він уже не той чоловік, якого я пам’ятала. І я вже не та жінка, яку можна зламати.
Та між нами досі палає те, що не вдалося вбити ні зраді, ні часу, ні ненависті.

У матемації діє принцип мінус на мінус дає плюс. І ось у мене вийшла така ж ситуація. За один день сталися дві погані події, які врешті принесли один великий плюс.

Одного літнього вечора маленька донька запитала:

— Мамо, а що це так пахне?

Так почалася історія про матіолу — непримітну квітку, яка розкриває свій аромат лише надвечір.

Це оповідання про бабусин сад, дитинство, що назавжди залишається в пам’яті, і людей, яких ми не завжди вміємо цінувати вчасно. Про тих, хто не прагне бути в центрі уваги, не чекає подяки, але залишає після себе найдорожче — тепло в серці.

Іноді найцінніше в житті схоже на матіолу: його легко не помітити вдень, але неможливо забути.

Анотація

Маргарита все частіше озирається в минуле, шукаючи там те щастя, яке, здається, безповоротно втратила. Але одного дня вона починає розуміти: найцінніше не залишилося позаду. Воно живе поруч — у теплих розмовах за чашкою трав’яного чаю, у батьківській турботі, у дитячому сміхові та в коханні, яке з роками стало лише міцнішим.

«Терпкий запах дитинства» — це теплий сімейний роман про дім, пам’ять, любов і просте людське щастя. Історія, яка нагадає, що саме сьогодні ми створюємо спогади, за якими одного дня сумуватимемо.

Три сестри. Три різні долі. Один ворог, що прагне стерти їх з лиця землі.
Вероніка, Хлоя та Анна — поліцейські, які перейшли дорогу всемогутньому клану Россі-Дон. Династія, що тримає місто у залізному кулаці, оголосила на них полювання. Підстава, арешти, фальшиві звинувачення — клан робить усе, аби сестри зникли назавжди.
Тепер вони в бігах, а їхнє життя — суцільна гра на виживання. У відчайдушній спробі викрити таємницю «підпису прадіда», яка дає клану безмежну владу, сестри змушені об’єднатися. На шляху Анна зустрічає Алмаза — лідера опору, чия боротьба стає для неї не лише справою честі, а й небезпечним коханням.
Чи зможуть сестри пробачити старі образи та дати відсіч мафії, що володіє містом? Або ж імперія Россі-Дон переможе, перетворивши їхні життя на попіл?

Десь на краю дрімучого лісу, поблизу сільського кладовища, стоїть маленька хатинка. Щовечора у віконці загоряється вогник та лунає колискова – то бабця онука присипає й казки оповідає.
Та невже упирі, потопельники чи мерці, про яких вона розповідає, то лише вигадка старої знахарки? А може насправді колишні волхви не зникли, і старі боги можуть допомогти людям в боротьбі з нечестю?
Ніхто не скаже, що з тих розповідей є вигадкою, а що - правдою, але щовечора малий, затамувавши подих, слухає казки старого лісу.

Через трагічні родинні обставини Ганна забрала до себе дітей названої сестри. Події, що потім відбулись, змусили жінку скористатись своїм чорним секретом, аби здолати давнього ворога, якого Ганна вважала померлим.

Повернувшись у Соколівку — село свого дитинства, героїня знову опиняється біля старого парку, де колись стояв маєток Бжозовських, а дідусь розповідав їй про фонтани, що давно замовкли. Випадкова знахідка змушує її шукати відповіді й веде до історії молодої Стефанії, чиє життя з роками перетворилося на сільську легенду. Старі фотографії, листи, спогади людей і стежки над Гниличкою поступово відкривають правду. Та що глибше героїня занурюється в минуле, то ясніше розуміє: деякі місця зберігають не лише історії. Вони зберігають нас.

"Колись ти полетиш у далекі краї, моя пташко. Розправиш крила і підіймешся так високо, що ніхто ніколи тебе не піймає", - так говорила їй матір, дивлячись на птахів, що кружляли над морем. Та куди доля заведе мале дівча, що отримає у спадок батькавський меч та медальйон зі сталевими крилами.

Оповідання "Лети пташко" здобуло перемогу у конкурсі "К.Р.У.К. - 2024" в номінації "Експерементальна проза".

1426 рік. Візантія. Костянтин, молодший брат імператора Івана, кохає Індаро. І навіть готовий просити брата про благословення на не рівний шлюб. Він зустрічає свою кохану в умовленому місці.
Та повернувшись до палацу, принц отримує від брата наказ відбути до Мореї, де й де підготовка до війни. Принц відпливає з надією, що його мрії збудуться. Але що буде далі не знає ніхто...

Вони народилися в розкоші. Дорогі авто, гучні вечірки, приватні будинки й життя, про яке інші можуть лише мріяти. Для більшості вони — звичайна «золота молодь», яка ніколи не знала справжніх проблем.
Але за бездоганними усмішками завжди є те, чого ніхто не бачить.
Кессіді, Даніель, Кай, Лендон, Джеремія, Шейн, Айзек і Яго мають свої секрети. Деякі з них вони ховають роками. Деякі — навіть одне від одного.
Найболючіша таємниця розділила братів-близнюків. Даніель не розуміє, чому Кай раптом став чужим, чому відштовхує його і що насправді стоїть за цією мовчанкою. Та що ближче Даніель підбирається до правди, то більше розуміє: деякі речі краще не знати.
Минуле повертається без попередження. Старі рани відкриваються, дружба тріщить під вагою правди, а почуття змушують робити вибір, після якого

«Відмова авансом» — іронічна історія про літературу, славу і ціну, яку люди готові платити за право бути почутими.

Матвій опиняється всередині системи, де талант — лише одна зі складових успіху. Тут можна створити ім’я, організувати захоплення, купити увагу й перетворити майже будь-кого на зірку. Питання лише в тому, чи залишиться після цього щось справжнє.

Це роман про відмови, амбіції, саморекламу і дуже людське бажання, щоб тебе нарешті помітили. А ще — про межу, за якою ти вже не користуєшся нагодою. Нагода користується тобою.

«Людина без акаунта» — це іронічна та меланхолійна історія про звичайного чоловіка, який вирішує стати анонімним автором, аби втекти від цифрового лицемірства та суду за «обличчя». Стикаючись із абсурдом сучасних літературних платформ, де панують боти, взаємні лайки та параноя щодо штучного інтелекту, він проходить шлях від власної пихатості до болісного переосмислення природи творчості. Це текст про пошук живої душі в епоху алгоритмів, про страх бути непочутим і про те, що справжня література починається там, де закінчується его і залишається лише чесність перед самим собою.

Артурові тридцять три. У нього є робота, спортзал, нормальне життя — і три завершені романи, які ніхто не читає. Він не може отримати навіть рецензію на свої твори. Друзі обіцяють “глянути на вихідних”, видавництва мовчать, а світ вимагає не лише тексту, а й анотації, синопсису, авторської видимості та вміння не розсипатися після першої відмови. Це іронічна й точна повість про письменника, який вчиться не зраджувати себе, але й не ховати талант у папці “ЛІТЕРАТУРА”. Про мрію, ринок, любов, дружбу й дорослішання автора, який нарешті розуміє: текст сам до людей не дійде.

Вона була сонцем для всіх.

На роботі — усміхнена, життєрадісна, сповнена енергії. Вона вміла заряджати інших своїм сміхом, знаходила відповіді на чужі запитання й завжди була готова допомогти. Здавалося, ця дівчина просто не вміє бути нещасною.

Але ніхто не знав, що відбувалося з нею вечорами.

За стіною чужого будинку один чоловік щодня спостерігав, як її сонячна усмішка змінюється самотністю, вином і сльозами. Він хотів зрозуміти її. Хотів допомогти. Та минуле, про яке вона майже ніколи не говорила, залишило в ній порожнечу, яку не так легко заповнити.

Бо іноді людина не перестає хотіти любові.

Вона просто перестає вірити, що ще здатна бути щасливою.

А що, коли свою порцію щастя вона вже з’їла?

«Було смачно. Дуже!»