Раді Вас бачити!

Глава 26

Юля

Поява представниці древньої родини Драгохард дуже збурило спочатку молоде покоління мисливців: це нас з Килиною, Богданом та Гордіем, а потім вже ми сполохали наші родини. Батьки були занепокоєні. Бо не чекали, що ця таємнича родина повернеться так швидко, так що будуть диктувати свої умови та ставити жорсткий строк виконання. Бо вони про себе не нагадували вже шістдесят років. Тільки рік назад самий молодший з Драгохард приїхав до нашого міста, що було досить неочікувано. Але він приїхав сам і неофіційно від родини, робити свої концертики, айдол вампірячий. Але шкоди наробив, що довелося вже активувати вплив родини. Не дивно: вкрасти єдину дочку з іншої впливової родини меценатів і мисливців.

Мені щось стало тривожно. Я саме закінчила довгу розмову з батьками і готувалася розслабитися під гарячою водою. Я поклала на раковину косметичку. Зняла речі і залізла під гарячі струмені води. Ой, що то буде? Знов прощавай спокій, тепер я не знаю, що мене більше лякає: поява цієї сімейки чи маніяк, що вбиває дівчат.

Я закінчили приймати душ та огорнулась пухнастим рушником. Я знов підійшла до раковини, стерла пару зі дзеркала.

Ще мало мені цих переживань – так батьки нагадують що мені пора шукати пару, якщо сама не впораюсь: в них є свої кандидати. А я що? Що можу зробити, якщо мені ніхто не подобається з наших. Ні, всі по своєму гарні парубки, але серце млосно не тремтить при вигляді нікого з них. Я тяжко видихнула та опустила голову. Та ось почула в зливі якійсь шорохи.

Але не звернула на це увагу, бо мабуть то вода шумить.

Та ось я чую стукіт у двері, який якось тривожно звучить.

– Агов, там є хто? – почула я нервовий голос Аліси.

– Так, я. А Килина в кімнаті готується до сну. Я думала ти вже спиш, – здивувалась я.

– Тікай звідти! Хутко! – чогось розкомандувалась Аліса, хоча в її голосі вчувалась якась істеричність.

Дивно, не схоже було на неї так себе вести. Може в неї щось сталося, може погано, того вона мене з ванної кімнати виганяє? Так одразу б сказала, мені ж не важко швидко закінчити свої діла і уступити подрузі місце.

– Та зараз, вже закінчую і вихожу! Чого такий кіпіш? – буркочу я, зовсім розгубилась, бо не зрозуміла, чого це Аліса так істерить.

Та ось я побачила як зі сторони зливу душової заворушилась сітка. Я не зрозуміла що бачу, але це щось стрімко наповнювало піддон душової – саме воно густе, та вологе на вигляд, сріблясто сіре, мало чудернацьку форму що стрімко змінювалась. В мене дивлячись на ЦЕ з’явилась стійка асоціація зі плямою, яку пускає каракатиця, коли тікає від хижака.

А коли я побачила що під ним плавиться піддон – я заверещала на всі легені.

Двері вибило і з’явився світловолосий юнак, що почав стріляти по цій кляксі, їй явно це не сподобалося.

А я заклякла від побаченого, добре мене потягла за собою Аліса, яка з’явилась наче ні звідки. Бо за секунду та мерзота атакувала те місце де я знаходилась.

А потім воно хитро вигинаючись від куль понеслось в нашу сторону, залишаючи димлячийся краплі на підлозі.

– Що це таке? – тільки змогла спитати я, ледь дихаючи, здавалось серце підступало до горла.

– Це здається, те що вбивало тих бідолашних жінок! – відповіла Аліса також хекаючи важко.

А ще я помітила нове обличчя, той блондин теж біг за нами, попутно відстрілюючись від тої погані, але цей хлоп навіть не захекався і не спітнів. А ще я не можу зрозуміти з якої він сім’ї, бо раніше такого красунчика в нас не бачила. Здається ця жахлива ситуація допомогла мені знайти цікавий екземпляр на посаду моєї пари і на потіху батькам.

– Йойки! Який жах! А чого воно сюди приперлося? – поцікавилась я, злякано озираючись.

– Чорт, воно зникло…я його не бачу…– озвався той незнайомий мисливець.

– Й-йоки! Що робити? – перепитала я, нервово озираючись.

– Треба дістатися гаражу, там наше авто, а в ньому зброя, – запропонувала Аліса.

– Так слушно! Але треба розбудити Килину. І попередити про небезпеку! – згадала я за подругу.

В мене серце охололо і впало крижаною глибою у нутрощі, коли я зрозуміла, що десь до темному, великому дому вештається кислотна потолоч. А бідна Килина мирно спить в своєму ліжку і знати не знає про небезпеку. І ось воно тихо підкрадається до подруги і….мамцю! Навіть думати про це страшно! Я боялася за себе, за подруг. Ну коли все встигло настільки стати погано? Як можливо, щоб нас мисливиць, ганяла по власному дому якась дивна дивина? Це ж принизливо! Я відчула страх на половину з соромом за свою нікчемність.

Але тут двері по заду нас відчинилися і з кімнати вийшла сонна Килина.

– Чого топочите, як гурт слонів? – потираючи одне око перепитала Килина та позіхнула, та ось в двері гупнуло.

Килина з цікавістю зазернула за двері, а із-за них вийшлов злий мисливець, потираючий лоба.

– Ай, якого біса? Дивись перед ким двері відчиняєш! – обурився той.

Килина змірила того прискіпливим поглядом та гмикнула.

– А ти диви куди біжиш, – а потім звернулася до нас,– Гей, ви б тихіше грали в свої сексуальні ігри і попереджайте, що запросили хлопція. І з якого стріп бару ви його вишкребки?

– Йой, та ми це…– знітилась Аліса, стрімко червоніючи.

Мені теж чогось стало соромно, хоча наче нічого такого не робила. Але тут я поглянула у низ і це…зрозуміла, що на мені тільки рушник, і... більше нічого, я навіть трусики не встигла надіти. Тож якщо випадково рушник спаде…І тут я перемістила погляд на гарного незнайомця, який хоч був вдягнений, але в дуже провокативно облягаючий підтягнуту статуру одяг з портупеями і чорний плащ. Та і Аліса була в піжамі зі зображенням всміхнених авокадинок. Я зрозуміла, що зі сторони Килини це все виглядає…йо-о-ой…як соромно! Я відчуваю, як стрімко червонію, як маків цвіт.

– Юлька-Юлька. Не чекала, що ти в нас прихильниця ділили одного хлопця з подружкою, – шуткувала Килина і хитро підморгнула мені.

– Сказала та, що сама вийшла полугола, стоїть тут без сорому в спідньому, – проговорив іронічно новенький мисливець.

– Так шановний, я спала і мені було жарко! Скажи дякую, що цього разу я спала так, а не як завжди…, – з сарказмом бовкнула Килина, яка зараз була перед хлопцем в спідьому, і зовсім не соромилась цього факту.

Але тут підлога пола виворотилася з середини, наче щось її розносило знизу.

– Так зрозуміло, всі ромови потім! – одразу зрозуміла натяк Килина.

І вже всі гуртом жваво бігли геть.

Але теж через якийсь час та мерзота затихла. Воно наче гралося з нами. Наче знало що ми йому нічого не зробимо. В принципі воно було праве. Бо вся зброя була унизу.

Ми вибігли на кухню, коли до дверей гаражу залишалось кілька метрів – звідкілясь з темряви на Алісу вилетіло щось.

Але її в останню мить відпихнув мисливець і навіть встиг декілька разів вистрілити. Як виявилося та погань швидша за кулі, воно сшибло мисливця, наче той нічого не важив.

Я заверещала, Аліса теж перелякалась, хотіла кинутись допомогли мисливцю, але Килина нас схопила за шкурки, та різко потягнула на вихід, поки монстр відволікся на мисливця.

Але Аліса не хотіла кидати його, тож Килина майже силою витягла її з кухні…

В мене серце кров’ю обливалося від її криків і того що ми кинули побратима по зброї на розтерзання почварі.

Сова

Я відчув наче мене вантажівкою притиснуло до підлоги. Я намагався підвестися, але ця бридота міцно обплела мої зап’ястки і я відчув як спочатку запекло шкіру, потім біль погриз вже м’язи та дійшов до сухожилля. Руки перестали слухатись та розтиснули рукояття пістолетів. Я хотів з ноги вгатити цій падлюці, але ноги також розвели та притисли до підлоги, я відчув пекучий біль на внутрішній частині стегна.

Я вишкірися, намагався крізь біль підвестися.

Але зась, я чекав що ця паскуда доб’є мене, але натомість воно сповільнилося. Воно нервово змінювало форму, та шуркотіло, поки я не почув…

– О, я так шукав…нарешті…

Якого?! Воно має розум?! Ну звісно! Тупий монстр не зможе так віртуозно підбиратися до жертв в місті де так багато камер та замків.

Але я не відчував як потрібне страх, лише щось схоже на огиду та роздратування, мій мозок активно шукав шлях виплутатися з цієї халепи.

– Харе тут бризкати своєю слиною добивай, або не звезди! – обурився я, що мені доводиться терпіти близькість якоїсь погані більше ніж потрібно.

Бо неквапливість бридоти вже бісила, а ще натякала що воно може ще мучити своїх жертв, а от цього мені не хотілось… Так помирати взагалі мені не кортить, але якщо обрати швико чи ні…краще вже швидко.

Від нього почало відділятися особливо довге мацальце и тягнутися повільно до мого лиця, я сіпнувся, але міг тільки відвернутися. Я вже пошкодував, що витратив енергію на кристал того лісовика зараз б вона знадобилася для цього вилупка. Але вже немає сенсу шкодувати про скоєне.

– А ну відвали від нього! – почулося різко звідкись зі сторони і пролунали вистріли.

Істоту почало розривати на дрібні шматки. Воно заверещало та його відкинуло від мене. Як тільки я відчув, що нічого не притискає до підлоги, то хотів підвістися – але зрозумів, що ноги не слухалися. Як і руки. Але я відчув доторк до себе і рефлекторно хотів вдарити ліктем, раз зап’ястки не рухаються, але мій удар заблокували.

– Гей, ти чого? Ми тобі допогти бажаемо! – почув я з тієї сторони звістки звідки доторк, я поглянув туди і побавив Алісу.

– Чорт, пробач, це я рефлекторно, – аж стало незручно, що ледь не вгатив по невинній дівчині. Але я терпіти не можу чужі доторки. А особливо зараз, коли я перетворився на один чутливий, запалений нерв.

– Нічого, давай допоможу підвестися, бідося, – з розуміням в голосі проговорила Аліса і подивилася співчутливо на мене.

– Я сам! – намагався я самостійно підвестися, але виходило не дуже, бо ноги роз’їжались. Наче м’язи перестали слухатися, як тільки я дав загрузку на ноги, то відчув як по ногам тече щось гаряче, смерділо кров’ю.

– Та вимикай вже альфача, давай опирайся на нас, і швидко, мало часу! – наполегливо сказала Аліса та вперто підлізла мені під руку.

А от її подружка, що ми недавно врятували підіймала мене з іншої сторони. Ти ба! І вона повернулася.

А третя дівчина, якраз відстрілювала погань. Але та бридота наполегливо намагалась до нас пробратися, але дощ куль їй цього не дозволяв. Хоча не вбивав, просто уповільнював і робив шкоду яку той швидко прибирав, але все одно явно це забирало в нього сили та час.

Так під вогневим прикриттям, здається дівчину з автоматом звали Килиною, ми вийшли з кухні. Вона на остатнє жбурнула гранату до чудовиська, та засяяла сліпучим світлом, я спиною відчув тепло.

Ми увійшли до гаражу, де стояв пікап. Загрузилися в нього та Килина сіла за водійське кермо, дала по газам, ледь відчинися автоматичні двері

І вчасно, бо ми відчули як внизу машини щось вдарило. Аж та сіпнулась. Я із-за того що не міг триматися, навіть ледь не гепнувся на підлогу, але Аліса якимось дивом мене утримала. Та скільки в цій тендітній дівчині сили?

Але довго гнати пікап не зміг, проїхав десь двадцять метрів, видав дивні звуки… заглух.

– Та якого біса? Що ж це так? – обурилася Килина, вдарячи кермо від гніву.

– Геть з машини! – тільки встиг я крикнути, і як тільки ми в різні боки висипали з пікапу, з підлоги з’явилися гострі голки, які перетворилися на те чудовисько і воно знов почало нестися на нас. При чому саме на нас з Алісою, йому були не цікаві дві інші дівчини.

Але якщо в будинку в мене було мало варіантів для маневру. То на вулиці все не так.

Почувся тихий свист з неба виринули дрони, з одного відділу летучого ші відділився продовгуватий ящик, який теж розлетівся на частини і з нього вилетіла шабля. По ній зазміїлися сині блискавки і вона взрілася в чудовисько, сегменти шаблі засяли синім і монстр розлетівся парою.

Шабля врізалася в землю і димилася.

– Що за... – здивувалася Килина і її очі округлилися.

– Як так? Чого вогнепальна зброя це не знищила, а шабля так? – задалася питанням Юлія.

– Бо це не просто холодна зброя: ця шабля розбиває атомні в’язки будь якої матерії, – відповів я, скрипів іклами від болю, перед очима плили червоні плями.

Все моє тіло наче втрачало сили, заслабло. І кров не хотіла спинятись, хоча повинна була давно. Бо коли мене атаковали демони, моя регенерація легко сплавлялась з пареннями від їх пазурів, що не так з ранами від цієї погані?

Я відчув що мене різко тягне до землі.

– Йой, йому зовсім зле. Ти блідий як смерть і кволий. Треба тебе всадити та надати першу допомогу, – сказала Аліса з турботою у голосі і тривожним поглядом.

Я вже не опирався, не обурився, навіть щось їдке відповісти не хотілось, хотілось просто присісти, та чогось спати. Я з’їхав на землю.

Я розумію. Що треба звалювати, поки мисливиці зайняті, а саме що це були мисливиці сумнівів не було. Бо явно в мене будуть проблеми. Але я нічого не міг зробити – сили десь ділися.

Мені стало все одно що зі мною зроблять мисливиці.

Я побачив як Аліса почала ритися в сумці, дістала аптечку, відкрила її, наділа маску на лице, печатки на руки, почала оглядати мої рани.

– Господи, та тут місиво: а не живі тканини, залишилися якійсь шматки і то чорні, тобі ж мабуть боляче? – оглядаючи мої зап’ятки вигукнула Аліса, не знаю на чому воно трималися купи, але підозрював, що там все дуже погано.

Бо в іншому випадку я б не випустив пістолети – в мене хватка сталева.

– Забий, нервові закінчення «згоріли» першими, тож болі нема, – вирів я підбадьорити Алісу.

Я знаю, що мисливці і мисливиці проходять так. мед.підготовку дуже хорошу, тож я знав що я в надійних ніжних руках Аліси. Тож якщо їй хочеться, нехай рятує мене, якось це навіть приємно… її турбота. Взагалі, для мене відчувати турботу, то якась дивина. Якось незвично. Я звик дбати про себе сам. А інколи не зважати на поранення.

– Йой-ки, бідося, зараз я спробую деактивувати дію кислоти, бо якщо її не спинити не буде шансу врятувати кінцівки, – стурбовано сказала Аліса.

Та порившись в аптеці, дістала пакет, відкрила його, там був в стерильній упаковці пластир з якоюсь прозою густою рідиною. Ця мила медикиня це все приклеїла до зап’ястків.

А коли діло дійшло до ніг Аліса вагалася. Чогось червоніла, знітилась, але потім наче наважилась, звевши брови до переднісся, дістала ножиці, і розрізала тканину штанів, щоб мабуть звільнити доступ до ран, які мали вигляд кільця, що повністю обплутало стегно. Аліса вихопивши з аптечки той диво нейтралізатор кислот, його вертіла-крутила. Мабуть, не розуміла як бути з настільки широким пораненням, звісно по підручнику чи інструктажу дізнаватись одне...а от які бувають поранення і їх розмір в реальному житті, то трохи інше, більш складніше. Аліса задумливо вкусила нижню губу. В її погляді була задумливість. Потім вона прийшла до рішення, просто декілька пластирів наліпити по колу.

Моє мокре волосся, налипло на обличчя, навіть пасмо накрило одне око, я відчував, що очі злипаються мені доводилося силою волі та збовтуванням дурної голови тримати себе при свідомості. Бо зовсім відключитися серед потенційний ворожих мисливиць не хотілося. Бо зовсім вже буду в вразливому стані.

– Тобі хватає медикаментів? Може, ще одну аптечку дати? – перепитала Килина. – І що це бляха було?

– Йой..ки..невже мене чекали такі ж жахливі поранення, як на цьому бідосі? – це вже був голос тієї дівчини, що хотів спочатку зжерти та погань, поки якогось біса незацівився мною та Алісою.

Ні, дорогенька. Тебе чекала на багато гірша доля, якби ми з Алісою не втрутилася. Але я промовчав, не хотілося марнувати сили, що залишися в цьому покоцаному тілі.

– Юль, не хотілося тебе лякати...але ти б виглядала не краще за тих жертв маніяка. Бо, дівчата, здається це він, – Аліса сама вирішила внести ясність в справи речей без мене.

– ЩО?! – заголосили дуетом Килина та Юлія.

– Так, о так. Це воно вбивало весь цей час тих бідолашних...– пояснила подругам моя турботлива медикиня, – Сова, а ну не втрачай свідомість! – на цих словах Аліса заволала, мені прямо на вухо.

Я скривився, а ще відчув, що мене ото теліпають, наче бажають те що на мені ледь тримається відвалилось остаточно.

– Та дай мені спокійно померти. Даю згоду, можеш прикопати десь тут під кущами кропиви! – шуткую я мій голос тихий, я мружусь, відкриваю одне око.

І бачу що майже вткнувся носом до шиї Аліси. М-м-м, вона приємно пахне лавандою і чимось смачно-солоденьким. Від неї віє ніжним теплом. А ще шкіра її гладенька…а там… під цим живим шовком б’ється гаряча кров…я потерся носом о її шию, нічого не можу з собою зробити вона мене манить.

– Хоча...щось померти раптом перехотілося…– додав після паузи я.

– Так…я тобі дам поховати! І дам тобі померти! Хрін тобі, а не смерть, бо я на тебе стільки ліків звела. Що ти лише з поваги до моїх зусиль і цього повинен вижити! – обурилася Аліса, – І тримай свої ікла при собі. Тут крові не наливають… – це вона додала вже тихо-тихо, озираючись на про щось палко сперечающихся подруг.

Але, вони були так приголомшені відриттям про маніяка, що не помічали мої витівки.

А що? Я тільки спробував на кінчик язика чи настільки Аліса смачна, як пахне. Я не спеціально...ну може трішечки…але що можна вдіяти, коли тут поряд таке смачне джерело чогось солоденького…бажаного.

– Єх, яка ти жорстока! Хворому потрібне посилене харчування, а ти жмотися, хоч краплинку своєї життєдайної сили дати, – іронічно кажу я та криво всміхаються.

Відчуваю, як пульс Аліси пришвидшився, вона глибоко задихала, її зіниці розширилися, і вона облизнула пересохлі губи вологим, рожевим язичком і чогось розчервонілася. І почала відводити погляд.

Аж стало шкода, що ми тут не самі і я таке здихаюче зараз. Ще мабуть, вигляд маю, як сова, яку збило вантажівкою. А то…

Але якщо без жартів, я зрозумів, чого таке кволе стало, мабуть дійсно організму не вистачає підкріплення, щоб з’явилися сили.

Не дивлячись на те, що зовнішні поранення ніяк не відчував, мене почало страшенно пекти з середини. Це дуже погано, я знов посмирнів і скрипнув кликами від гострого, тяжкого відчуття, наче в гудині працює розпечений блендер, який перемалює все там.

Я відвернуся від Аліси – не бажаю, щоб вона щось помітила.

Якби міг з силою стиснув руки в кулаки, але вони все ще не відчуваються. І мабуть це не зміниться, поки я не отримаю крові.

– Чим ти взагалі думав? Курячі в тебе мізки! Чого раптом вирішив прикрити мене собою? Ми ж ледь знаємо одне одного! – прошипіла обурено Аліса, вона схопила мене за обличчя і розвернула до себе. Та поглянула в самі очі.

Я побачив, що вона гнівається, але чого? Для неї ж все добре закінчилося. А щодо мене…яка різниця, що стане з мисливцем-найманцем? Я ж їй казав, що ми всі покійники, питання лише в часі і вигляді того монстра що забере життя. Тож я давно звикнув до думки про смерть. Вона мене не лякає, бо є чимось буденним. Єдине… що хотілося б як найпізніше її зустріти. Мене тішить, що моя перша за довгий час подруга залишилася жива і ціла.

– Бо ти ж сказала, що ти моя подруга, а хіба друзі одне одного не захищають? Наче же логічно? Ні? – тихо перепитав я, опустивши погляд.

Якби міг то зараз тяжко видохнув, але все що міг це зморщити чоло. Мені складно описати свої емоції. Але я знаю одне – захищати своїх це моє право. Аліса своя, значить, вона підпадає теж під захист. Навіть, якщо це буде варувати мого життя.

– Йой…ну це мило…звісно...але не треба…ну мені було б прикро, якби я тільки отримала нового друга, а його жорстоко вбили. Просто будь обмеженішим, – якось знітилась Аліса, кумедно округлив очі.

– Кхе-м…вибачте, що заважаємо вашій файній парі з’ясовувати стосунки. Але…Я повинна задати питаннячко…– почала з делікатного кашлю Килина, прищурив хитро очі.

– Гей! Ми ніяка не пара! – обрубилася Аліса та почервоніла.

І знов відчуваю посилений стукіт її тривожного серця.

– Так-так, ви просто друзі...– іронічно сказала Килина та криво всміхнулася.

– Так! – підтвердила палко Аліса, активно киваючи.

– Щиро вірю…так ось питаннячко...шановний...а ви хто? Хоча…чекайте...я зараз сама вгадаю: світле волосся, чорний плащ, дрони, та дивна зброя…ви сумнозвісний найманець Сова? – якимсь недобрим тоном проговорила мисливиця, я вишкірився, прищурив очі відчуваючи біду.

А ще в Килини була заряджена, готова стріляти зброя, поки що вона її не навела на мене, але це може помінятися за секунду. А я поки не повернув можливість нормально рухатись. Тож навіть добре увернутися від куль не зможу, та і пістолети свої згубив, там в будинку. Але зашився останній козир, але знов це буде використано в самий останній момент, якщо мені не залишать вибору. Бо так просто не дам себе пристрелити, як побиту собаку. Я нічого доброго від мисливців не чекаю...виключення Аліса.

– Килина...не треба! – почала нервувати Аліса.

– Я не до тебе звертаюсь, дорогенька…а до цього пана, чи пан, вирішив грати в мовчанку? – з викликом в голосі перепитала Килина і подивилася на мене зверху вниз, наче побачила сміття.

– Ні...просто якщо ти і так знаєш відповідь на своє питання, то чого мені зайвий раз витрачати сили на безглузді теревені? – спитав я та підвів погляд на неї.

– О, та ми ще борзі такі, хоча сам ледь дохле…Добре…з цим питанням вирішили...а тепер інше…ти напав на наших хлопців. Ні, звісно я Гордія терпіти не можу, але він наш. А ти йому нашкодив…і Тимку…– загрозливо наблизилася Килина, невідриваючі зловісного погляду від мене.

Ой, зараз почнеться о це нудіння про честь побратимів, і бла-бла… І інша дволична хрінь.

– Вони ж наче живі залишилися…і місцями цілі...то які претензії? – я не бачив логіки в претензіях до себе.

Бо міг вбити тих дурнів, що озброєні полізли до мене, але не став. Але звісно вже починаю жалкували, що не вбив, так хоч було б за що зараз вигрібати. А так…

– Ти очманів? Вони одні з нас, а ми своїх захищаємо і за своїх глотки порвемо. А ти, паскуда, їм нашкодив! Може хоча б перепросиш, га? – випалила зло мисливиця, та все ж навела свою зброю на мене.

– Килина, ти чого? Не треба! Не займай його! Він же ж поранений…так неправильно! – обурилася Аліса та намагалася, схаменути подругу.

Але явно та не думала спинятися. А тільки розпалювалася.

– От і добре тоді доб’ю його! Щоб не мучився! Алісо, він тебе використовує, цей тип не знає що таке честь та гідність! Нещасний найманець, який продається за гроші, – палко заявила мисливиця.

О, казав же! От мабуть, у мисливців по статуту затверджено – кожен раз, коли бачити мене, розповідати про честь та гідність, який я не такий.

Щось від цих балачок мені стає все гірше. В грудині вже палає і не можу зробити глибокий вдих.

Але не дивлячись на це не зміг змовкати і все ж зауважив:

– Дивно чути про честь та гідність від тих хто знущаються над дітьми. Проводять досліди, відривають їх від батьків. Чи гідність можна вимкнути як опцію, коли це треба саме вам? – от мабуть даремно я це сказав, от знаю що нічого нового не почую, але ж якась частина в мені все ж сподівається знайти того хто дійсно чинить по честі та совісті, а не тільки кидається гарними словами. І здається я знайшов…

Я поглянув на зблідну та похмуру Алісу. Вона спитала нащо я поліз її захистити, може я пропащий, але якщо допоможу тому хто дійсно має моральні цінності і їх дотримуєтеся, то може це буде вважатися моєю відплатою за гріхи. Якщо в світі помирає один покидьок – світ стає кращим. Якщо помирає добра, хороша людина – світ котиться в прірву.

– Це коли так було? Що воно мене? – обурилась Килина, вона явно не повірила моїм словам.

– Ну просто Гордій, ти знаєш… занадто запальний. І жорстокий. Він дуже жорстоко ставився до малої мавки. Навіть побив...трохи...вибач, але він вів себе в той момент сам як покидьок. Сам поліз перший до Сови. Ти ж Гордія знаєш – він спочатку робить, а потім думає. А і мавка казала. Що її десь тримали, і вигляд був в неї не дуже. Наче дійсно над нею ставили досліди, – втрутилась Аліса.

– Ну так…Гордій в нас не взірець доброчесні…але бити дитину…але ж вона нечисть..– якось раптом запал мисливиці занепал.

Ніого собі! Точно не шкодую, що поліз за Алісу в обійми до тої погані. Здається я не помилився в Алісі.

– Так, мавка в нас підпадає під категорію нечисть, але бляха, вона ще маленька. Сирота. Ну якого хріна з нею так жорстоко поводитися?! Я звісно може чогось не розумію. Бо недавно з вами. Але для мого погляду людини зі сторони, Гордій на той момент чинив сам гірше нечисті. І взагалі хіба мисливці не повинні бути кращими за нечисть? Я не про мир та квіти ворогам. Ні, справжнього лихого ворога, треба нищили безжально. Добро повинно бути з кулаками. Але добро не повно бути сліпим! Воно повинно бачити на кого спрямовані ті кулаки. І робити відплату рівноцінну злочину. А мавка та явно не заслуговувала того що з нею зробив Гордій. Тож в тій ситуації, вибачте, Гордій отримав своє. Так теж Сова перестався. Його іноді заносить. Ну не вбивати ж за це зараз. Тим паче Сова зараз не може гідно відповісти. Він в безпорадному стані, а хіба в цьому є честь? – продовжила Аліса і зазирнула в очі подрузі, на її обличчі був осуд.

Так, до зустрічі з Алісою мене не цікавили романтичні взаємовідносини…навіть деякі аспекти викликали огиду…наприклад секс, але ця дівчина пробуджує в мені дивне тяжіння і незвичне солодке тремтіння, там де у людей повинно буди серце. Готовий переглянути заради близькості з нею своє відношення навіть до сексу, бо вона ще пробудила в мені якийсь мерехтливий вогонь в низу тулуба. Спочатку мене притягав її розум, та спостережливість, винахідливість з дедуктивними можливостями, а тепер о ці моральні переконання, та готовність їх відстоювати. Як там кажуть люди, коли бачать те що вони палко бажають? Я її хочу! Мені стало б все одно на присутніх тут, але нажаль, зараз мало що можу. І моя зараз вразливість бісила.

Килина задумалась, їй явно не подобалися слова Аліси, але мабуть мисливиця дуже поважала подругу – того не стала одразу відкидати її слова. І щось все ж закралось в підкірки непробиваємої самовпевненості мисливиці.

А тут ще одна подруга вирішила її добити:

– Взагалі-то він і мене того…врятував…– озвалась раптом до цього мовчазна Юля.

– Що? – здивувалась Килина та здивовано подивилась на подругу

– Ну так...це Сова першим забив на сполох. Я б не зрозуміла, що до нас в будинок суне. А ще Сова порадив як краще діяти. Тож, мабуть, якби не він...то було мінус дві мисливиці сьогодні…Килина, воно розумне, ми для ного цікава забавка. І чогось воно любить жерти дівчат...виключення...ем…Сова…і то мабуть, того що вліз мене рятувати, – запевнила Аліса.

– Що-о? Та бляха…ви серйозно? Ей, якого ти раптом подобрішав? То ти майже вбиваєш наших, а тепер так безстрашно рятуєш? Який в цьому сенс? – здивувалась і навіть обурилась Килина.

– А що не зрозуміло? Мені було по фіг на вас. Вже жалкую, що дарма не довив тих двох. До речі, все ж вбив б, але Аліса втрутилася і мені раптом перехотілось… – почав я.

І тут Аліса сіпнулась, схвильовано прошепотіла:

– Гей, це не допомагає тебе виправдати в очах Килини… краще помовчи, про те що хотів дійсно вбити наших, – крізь зуби процідила Аліса.

– Та по хрін…– кинув я.

– Так що змінилося? – допитувалася Килина.

– Я вже дав відповідь… Аліса. Вона дуже засмутиться, якщо її подруга буде знищена якоюсь поганню. Це вже була справа, як ви любите казати, честі. Але, каюсь, не дооцінив цю потолоч – воно виявилось сильнішим, ніж я думав, – відповів я, дивлячись з-під лоба знизу вверх на Килину.

– Ой, тільки не кажи що тебе змінила сила кохання! Гордій правий у вас з Алісою інтрижка? – далі дивувалася мисливиця.

Аліса зовсім розчервонілася і відкрила рота, щоб мабуть заперечити.

Мене ці побрехеньки дістали! Не розумію як Аліса довго цю дурню про себе терпіла?

– Та ви, бляха дістали! А що тільки один варіант відносин існує, тим паче між мисливицею і мисливцем, тільки романтичні? Чоловік завжди зобов’язаний керуватися тільки членом, будуючи взаємовідносини з жінкою? А інші варіанти не існують? Наприклад: розділяти якійсь спільні ідеї, чи захоплюватися те чим живе жінка? Яка вона особистість в кінці кінців? Ми друзі, я поважаю Алісу, і заради неї вирішив миритися зараз з тим що тут відбувається, – сказав я.

Я з першої нашої зустрічі дивися на Алісу перш за все, як на особистість, це вже потім, коли почав дізнаватися про неї все більше, тим більше захоплювався. І от тільки тепер, після того як відкрив багато в ній цікавих, принадливих сторін, від яких моя істотність тріпоче, я готовий роздивитися її як сексуальний об’єкт і то, якщо вона сама цього потребуватиме. Так воно мені досі не треба. Секс це тільки один вид взаємодії, а їх ще багато.

Килина зверхньо гмикнула і саркастично сказала:

– Ти миришся з нашими закидами і присутністю. Бо поранений і ледь клигаєш. Ти нічого не можеш нам заподіяти, ти безпорадний. Тож тільки від нашої примхи залежить оклигаєш ти чи здохнеш тут! – і мисливиця, що тільки но відвела дуло автомату, знов навела на мене.

Ну що ж...я хотів по-хорошому, але буде тепер по-моєму.

– Хєх...подивися на верх…– тільки промовив я та криво всміхнувся.

– Що? – розгубилася Килина, не розуміючи до чого я хилю.

А от Аліса одразу доперла і зблідла.

– Йойки! Килино…припини, будь ласочка, поки нас не перемололи в фарш, – попрохала Аліса, залишивши мене і підійшла до Килини, вказала наверх.

– Сова, вона пожартувала! Тобі нічого не загрожує! – злякано сказала Аліса. Та опинилася знов біля мене, тронувши легенько за плече.

Я сіпнувся, вона відсахнулася.

– Вибач…але будь ласка… припини. Ти добрий десь в душі…– трохи тихіше проговорила Аліса, дивлячись на мене наче кошеня, що вимагає, щоб йому дали смаколик.

Ну який зараз в неї милий погляд! Взагалі, в неї гарні очі блідо-зелені, мерехтять чарівно як недосяжні заманливі зірки. Шкода, що зараз мої руки не дієздатні, так хотілося погладити її, заспокоїти, мій маленький пульсар в тілі людини.

– Так…добрий тільки по відношенню до тебе. Для інших в мене є тільки кулі...моя люба подруга, – проговорив проникливо я та виразно подивився на Алісу.

Чогось вона ще дальше відсіла, зблідла, а потім почервоніла і почала щось бубоніти нерозбірливе під ніс. Мабуть, щось побачила в моєму погляді.

А мисливиця нарешті задрала голову та побачила як наверху зависли в повітрі дрони. Які хижо прицілювалися до озброєної людини і тільки чекали відмашки атакувати.

– Та якого біса?! І довго ці бляшанки були над нами? – вигукнула Килина, але зборю нарешті прибрала.

Аліса полегшено видохнула.

– І-І-І-І! – запищала кумедно Юлька, побачивши дрони та зблідла від страху, та вирячила очі.– Не хочу помирати!

– Припини лякати моїх подруг, а то ображусь і…не буду більше тебе лікувати! – погрозила мені Аліса.

Так добре, це аргумент, не те що без допомоги Аліси помру, але мені подобається відчувати вперше турботу про себе. Тож втрачати це не бажаю, бо це ще один спосіб з нею взаємодії. Та і насправді моя ціль не знищення мисливиць, якби я хотів це зробити – вони давно були мертві, я лише хотів додати вагу своїм словам. Бо дійсно лише Аліса мене спонукає шукати з ними миру.

– Добре, бруснична, я буду слухняним пацієнтом, буду сумлінно виконувати всі настанови моєї пані медсестри, – відповів я ніжним голосом і подивився на неї з виглядом повної слухняності.

Аліса знов почервоніла і дійно зараз була схожа на соковиту, милу брусничну, яку так хочеться з’їсти.

– Ну що? Мир, пані вперта мисливице? – тепер я звернувся до Килини більш серйозним тоном.

– Та біс з тобою! Але руки тиснути не буду, бо не бажаю, щоб твоя культя опинилася в моїй руці! – бурчала Килина, ставлячи зброю на запобіжник, але з явною неохотою.

– І- і-і-, – знов пропищала мило Юлька.

– Що знов? – перепитала Килина подругу.

– Я уявила те що ти зараз сказала, і мені стало бридко та страшно! – зізналась та.

– Йой, Юлька, ну яка ти тендітна душею? Як ти будеш на нутрощі чудищ дивитися? – з іронію перепитала Килина.

– Так то монстри, а це…якби інший мисливець, це різне! – обурилась Юлька.

Але тут я відчув, що груди стискає і почало розпалятися вогнище, грудину звело спазмом і я почав хрипло кашляти. Я прикрив долонею рот і вчасно, бо на долоні з’явилась кров, потім якісь червові згустки. Я більше не міг робити видих, почав, тільки кашляти.

– Йой, та що ж це так…Я думала ти стабілізувався! – злякалася Аліса, та почала швидко ритися в себе в сумці, щось знайшла, та розпечала.

Вона почала щось тулили мені до рота.

– Давай, дихай в маску. Стане легше, – наказувала суворо Аліса.

Я покірно виконав що вона просила. І дійсно через маску, що прикривала тепер і рот, і ніс було легше зробити вдих, але все одно з грудей долинали якійсь вологі хрипи.

– Та що це з ним? Гей, якщо здохнеш, нас ж твої дрони знищать! – бурчала Килина.

Мені навіть стало стидно, що я тут розвалююсь з середини і підводжу їх. Ця пані мабуть і від мертвого буде вимагати виконувати свої зобов’язання.

Я вже не міг відповідати, тож показав знак рукою, що їм нічого боятися.

Та тут я почув як до нас стрімко наближаються машини.

Так, все! З мене достатньо сьогодні спілкування з іншими мисливцями. Я взагалі інтроверт! Треба вже відповзати кудись подалі! А що гусениця може, а я ні? М-мотивація!

Дійсно скоро з’явилися дві машини: новісінькій пікап та джип. Вони різко зупинились і звідти, на моє щастя, вийшло по одному чоловіку. Судячи по всьому мисливці.

Один з них одразу кинувся до Килини та почав її обіймати.

– О ви тут! Добре що з вами все добре! Я так хвилювався, – вигукнув той хлоп.

– Ми були у вашому будиночку, там якийсь гармидер і кров. Ми подумали, що вам кінець, бо вас не знайшли. Але побавивши, що зникла машина, зрозуміли ви просто поїхали, так через тренер знайшли вас! – протараторив другий.

Щось його мармиза здається мені знайомою…мля…згадав. Це отой кого я ледь…трохи покоцав. Він ще що дурне галасував про свою машину.

Що ж мені так «щастить» сьогодні, як покійнику. Я втомлено почав з’їзжати, але мене підтримала Аліса, і я знов з таємним солодким задоволенням пригорнувся до неї. А ні, все ж щастить…бо, коли ще мене пообіймає така ніжна дівчина? Аж легше стало і точно не через ліки…ну хіба, що такі бажані ліки в людські подобі.

– Та ви не повірите, що на нас напало...точніше на Юльку, а потім Алісу! – почала здалеку Килина, коли наобіймалася.

Спочатку Килина, потім Юлька розповіли емоційно наші останні пригоди. А коли повинні були здавати мене, чогось замовчали.

Та і якось вони заступили нас з Алісою, наче прикривають від поглядів хлопців

Аліса, ще більше пригорнула мене до себе, наче намагалась захистити. Та я був не проти, мені було так тепло і спокійно в її обіймах. Але все одно одне око тримав привідчинене слідкуючи за приїхавшими. Аліса ніжно гладила мене по голові, це діяло заспокоюче...мабуть, я як ото побитий кіт, якого збило машиною і викинуло на узбіччя і його підібрала співчутлива дівчина активістка і везе до ветеринара… сподіваюсь, не на присипляння і відрізання бубенців.

– Не хвилюйся, все буде добре, – прошепотіла Аліса, тепер дійсно чухаючи мене по маківці, як кота. Я точно почну зараз муркотіти від задоволення.

Так хотілося відповісти – що мені і так добре поряд з нею, і так не хочеться, щоб цей момент теплої взаємодії припинявся. Але звісно я промовчав.

Але той плаксій за машиною все зиркав в нашу сторону, на хмурився. А потім побачив Алісу, та бридотно посміхнувся.

– О, я гадав що цю сучку найманця нарешті вбили, а ні… вижила! Ото живуча, ну дає! А казали, що на неї страхополоха якась напала, – вигукнув на смішливо цей упир.

Я сіпнувся, як це почув, всі мої м’язи напружилися і я готовий був, вже втрутитися. Звісно не знаю, що б з того було. Бо я вже говорити не можу, але точно спокійно не можу терпіти зневаги до моєї доброї подруги. Але Аліса ніжно, мене опустила знов до себе на груди і почала заспокійливо гладити, поправила маску.

– Тихо, не треба, я знаю, що ти лютуєш. Але не треба. Ти ледь тримаєшся. Ну рухайся, бо буде гірше, – почала тихо, але таким приємним тембром говорити Аліса, що я заслухався, – Я так переживаю за тебе, в мене вже закінчуються ліки, так що я вже мало чим зможу тобі допомогти.

Я відчув як вона кістяшкаи пальців гладить мене по скулі.

– Гордій, замовкни! – обурилася Килина, – Не неси дурню! І досить ображати Алісу, бо це добром не скінчиться!

Видно і мисливиці не подобалися слова цього покидька, але чогось його прибивати вона не поспішала. Мабуть, якщо ти покидьок, але свій то тобі можна усе. Кулю отримає зазвичай чужий покидьок.

– Та годі, на правду не ображаються! Так, а хто це там такий? Га? – почав допитуватися Гордій і підходити до нас.

Тут я вже знов напружився та і Аліса занервувала, я чув як її серце ледь не вистрибувало з грудей, які високо вздималися.

– Гордій, не лізь, це не твоя справа, – намагалася перегородити йому вид Килина.

Але той придурок не чув і підійшов до нас.

– А хто це тут у нас такий дохленький? Аліса, тебе вже на мерців потягло? Воно ще живе чи вже все? – продовжувало це дурне далі нариватися.

Бо я вже почав розглядати варіанти як конкретно цього дурня змусити заткнулися. Дрони не підходять – можу зачепити інших мисливиць, а ми домовились про перемир’я. І тут заворушилася шабля, коли я подивилася на неї.

– Так, Гордій! Припинив швидко! Відійди! Не наближайся. Я ледь його стабілізувала! – обурилася Аліса, я чув гнів і в її голосі, який перетворився на сталь, хоча до цього так приємно пестив мій слух.

– Та чого ти! Мені ж просто цікаво кого ти там так палко ховаєш? Хвильку...світлі, довгі патли…чорний плащ…а ну ка дай глянути на цю пику... – сказав Гордій.

Я відчуваю, що він тягне свою загребущу лапу до мене. Якщо він мене торкнеться, я відріжу йому руку. Бо нікому не дозволю себе торкалися, окрім Аліси.

Шабля вже загрозливо блиснула і заворушилася.

Але тут пролунав глухий звук.

– Ай, Алісо, чого дерешся?! – обурився Гордій.

– А ти чого лізеш, куди не просять? Не торкайся, сказала геть звідси! А то швидко отримаєш! Я така зла, не біси мене! – почала гримати Аліса і знов вчувся удар.

Це Аліса щось жбурнула в Гордія.

– Да ти навіжена! Що мало твій найманець тебе трахав, що ти зла така?

Все! Він мене точно дістав! Але я придумав як дістати його. Моїх вуст торкнулася посмішка. А на смартфони присунім мисливцям прийшло відео.

Пролунали різні сигнали про надходження повідомлень і мисливці зі здивуванням почали дивитися, що ж там таке та ще майже одночасно прийшло.

– Що там….юху…та ти гонеш! Нє, ви таке бачили?! Годній, в мене є пара питань…– почав той хлопець, що обіймав Килину, дивлячись то на екран смартфона, то на того придурка і хитро всміхаючись.

– Га? Що? Ти про що? Що там вам прийшло? – почав здивовано озиратися той придурок та кумедно вирячив очі.

– Нє, ти диви як кіноматаграфічо! Тут все і драматизм, і еротичні вигини, нє ну воно канєшно! – навіть де що захоплювалася Килина та посміхалася.

Юля просто червоніла дивлячись в екран і відверталася. А потім знов поверталася і знов відверталась.

– Сова...ти про щось знаєш...– тихо спитала Аліса яка ще не дивилася що ж так таке цікаве всім прийшло.

А я що? Я нічого, я той-во взагалі помираючий. Власне вигляд якого старанно робив. Точніше мені дійсно було погано, вже не було сил зовсім ворушитися. Лише лежати поклав голову на груди Алісі, м’язі зовсім розслабилися, а кінцівки все ще не відчував. У грудях все ще пекло, але менше, все ж та маска трохи допомагала. Тож я просто прикрив очі і насолоджувався…ні тим що зробив прикрість тому придурку. А того що мені добре поряд з Алісою, в її обіймах, від того що вона пестила мене по голові, та скулі, інколи по плечу, та спині. Я чув її заспокійливе серцебиття, та як кров тече артеріям…та…на це треба менш зважати, бо прокидається те що я б волів і далі спало.

І мені не було діла вже що там з тим придурком, але все ж вистава продовжувалася.

– Гей, та що ви там роздивляєтеся! Показіть! – волав цей притрушений.

– А ти не казав що знімаєшся в еротичному кіні, – сказала Килина та вміхнулася.

– Яке еротичне? Це звичайне порно! – другий хлопець був більш категоричним.

– ЩО-О-О?! – кумедно заволав цей зірка помаранчево-чорного сайту.

Гордій кинувся дивитивися в смартфон іншого мисливця. А як подивився, зблід і нажахано відсахнуся.

– Це…це…відео генерація Ші! Це наклеп! Це хтось так по дурному жартує! – волав пищаво придурок.

– Так-так…ми це одразу зрозуміли…– з явним сарказмом проговорила Килина,– Тож...значить про Алісу ти всякі бридкі нісенітниці ніс, а сам в той час…– і мисливиця зло подивилася на придурка.

– Та ні…Аліса хоч товаришує з нехай притрушеним, але ж все-таки мисливцем. А Гордій...фу…з нечистю! – додала гнівно Юлія.

О...як мило, мене майже вже рахують за свого і навіть вже не проти нашої з Алісою дружби.

– Сова…ти мені нічого не хочеш сказати? – більш наполегливо перепитала Аліса і легенечко постукала мені по тім’ячку.– Аліса викликає Сову. Прийом, і досить прикидатися полудохликом, я відчуваю що ти там тихо ржеш.

Яка спостережлива.

Я підняв на неї голову та подивився в очі з видом: а що? Я тут не причому. Але все ж і їй прийшло те відео.

Аліса подивилась, і…на її обличчі був весь спектр емоцій від здивування, до гидливості.

– Ти...як це примудрився зняти? А головне...коли? Ми ж сиділи в полоні у лісовика? – тихо мило шипіла Аліса, нагадуючи злого вужика.

Я знизав плечима, очима показав наверх.

Аліса подивилась на дрона, що завис над нами.

– А, зрозуміло…дрони… ти...матір дронів! Ну я так можна? Тобі не соромно? – обурилася Аліса.

Я вигнув іронічно брів і потерся скулою о її груднину.

Аліса тяжко видохнула.

– Ясно не соромно. Це порушення приватних кордонів, це стаття за незаконну зйомку, і розповсюдження хтивих відео, – далі намагалася достукатися до моєї совісті Аліса, але совісті там не було – тільки притрушеність, злобність, зараз втома та біль.

Мій маленький обурений пульсарчик знов тяжко видохнула.

– Ти не переборний! Але дякую…дякую за все…я дуже це ціную...– сказала раптом Аліса, а її голос забринів, вона почала уривчасто дихати.

Я знов підвів на неї погляд, її очі блищали. Чого це вона раптом? Все ж наче добре.

– Останній хто про мене так палко піклувався був Марко, але його не стало…не треба більше так будь ласка ризикувати заради мене…я більше не хочу втрачати тих хто мені дорогий, – проговорила тихо Аліса, її голос знов бринів, вона торкалась долонями моїх скул, а потім з ніжністю погладила їх кістяшками пальців.

Я відчув наче теплі доторки крил метеликів на своїй шкірі, стало приємно, але тут перед очима потемніло, і мене затягнуло в густу пітьму…