Раді Вас бачити!

Глава 27

Аліса

Ну і нічка була! Капець! Ми так не змогли поспати. Бо треба було швидко забиратися з того будинку, де на нас напали, ми повернулися лише забрати речі. Потім стрімко звалили. Ми всі переїхали в інший дім в секретному місці. Ба більше, довелося притягти і Сову з собою. Бо його як вирубило – він не приходив до тями, був в стабільно тяжкому стані. Наче тримався, але і йому не кращало. Ще треба було це зробити тихо, щоб старші мисливці не дізналися. Що ми возимося з найманцем, якого недолюблюють деякі з верхівки Академії. Ми боялися, що наше перемир’я старшим не сподобаєтеся. Але Сова був потрібен, бо як мінімум міг якось відчувати кислотну погань. Як максимум, в нього була зброя та дрони, які можуть знадобитися майбутньому.

Так ту істоту наче перемогли. Але Килина виказала переживання, що кислотна потолоч могла бути не сама, їх могло бути кубло. Вони могли жити, як вулик. Де є головна королева. А в світ виходять робочі особини. Бо вже раз наче ту бридоту перемогли – моя бабця, а ще раніше Марко добре її перемолов зі своєї зброї. Але воно поверталося.

Того ми не відчували, що знаходимося в безпеці.

Ми вирішили триматися разом. Але в гуртожиток не поїхали, щоб не наражали на небезпеку інших на випадок, якщо чудовисько знов завітає до нас.

Для мене поки що було основною проблемою, як витягти Сову з його стану сплячої красуні. Юлька шуткуючи запропонувала мені його поцілувати, може він прокинеться. Ага, а може в жабу перетвориться. Я так не могла ризикувати. Якщо серйозно, то в мене було мало знань як повертали до життя...те ким б не був Сова. Бо судячи з ікл, яких у звичайних мисливців не було, цей незвичний.

Тягти когось з медиків? А якщо він проговориться? Ризиковано.

І от я стою та голову ламаю – що ж робити, а сама дивлюсь на бліде, але таке спокійне лице Сови.

– Ну от що ти таке, га? І як тобі допомогти? – питала я просто в повітря.

Аж тут помітила як Акакій, якого я теж з собою сюди притягла, почав крутитися біля перебинтованих кистей Сови. Ще з таким задоволенням їх облизує і облизується.

– Акакій, не смій! – я ледь встигла до того моменту, коли цей гриб негідник відкусив шмат від мисливця.– Я так тяжко зупиняла кров, не роби на ньому нових дірок! – і я засуджуючим поглядом подивилася на свого вихованця.

Акакій зтиснув та опустив шляпку, та подивився винувато своїми оченятами ґудзиками на мене, як песик що нашкодив.

Я залізла до сумки та витягла собачий смаколик у вигляді кісточки, та дала грибу, щоб він був зайнятий, а не шкоду робив.

Акакій з радістю вхопив смаколик, і я перенесла гриб на його лежанку. Щоб там він смаковав мій дарунок.

А я взяла довідник з монстрів, повернулася до Сови, і зняла з нього маску. Обережно відгорнула верхню губу цього задохлика, щоб побачити краще форму ікл, я хотіла по ній зрозуміти що перед мною.

Бо у кожного виду монстра та містичної істоти, навіть вільного народу своя неповторна форма ікл, та будова щелеп.

Я великим пальцем проковзнула по іклу, а іншою рукою гортала сторінки довідника. Але нічого не знаходила схожого. Ні на вампірські ікла, ні на перевертя, ні на перелесника.

Я дуже розгубилася і засмутилася.

А ще подумала, якщо робити переливання крові. То я ж навіть не знаю групу крові, цього нещастя, некажучі про резус фактор.

Я тяжко видихнула, та якось випадково вкололася гостим кінцем ікла Сови, проступила кров. Я хотіла відсмикнути руку, але за якусь секунду мене схопили за кровоточачий палець і почали його лизати.

Я смикнулася, і вскрикнула, здивовано просто за цим спостерігала. Словно зачарована. Бо тільки Сова був не рухомий, ледь дихав – а ось якась мить і моя рука в його повній владі. Хоча видно руки його ще погано рухалися. Але навіть мінімальної можливості ворушити пальцями Сові вистачило, щоб міцно тримати мою руку і вилизувати кров.

Коли я більше менш прийшла в себе, я хотіла висмикнути від нього свою руку. Але це було не можливо, бо її тримали міцно. Моєму здивованню не було меж, мої брови полетіли верх.

А потім Сова прийнявся чуттєво смоктати мій палець граючись з ним язиком. Я повинна мабуть відчувати обурення, гидливість, але ні. Навпаки, я відчула щось дивне, я такого ще не відчувала, в моїх грудях затріпотіло серце, душа розпливлася в теплій млості, а десь внизу живота приємно потягнуло. Я стиснула ноги, та закусила нижню губу. Так, треба це припинити негайно! Це якось неправильно. Я неповинна це відчувати. А Сова не повинен робити…хоча я з запізненім згадала як він жадібно дивився на мою шию. І зараз я поглянула в його очі, і щось в мене затріпотіло всередині, наче сполоханий птах. Бо його очі світилися дивним синім майже містичним вогнем, хоча зазвичай були просто ніжно голубі. Але в цих очах не було, як в вампірів тупої жадоби крові чи хіті, як в людей, було щось інше, що я поки не могла інфікувати. Спочатку це лякало, а потім тягнуло хотілося цьому відатися належати до останньої краплини крові. Бо це правильно…як би це дивно не звучало, наче зараз моя частина інша, темна бере своє, резонує з тим що прокинулося в ньому.

О ні…Яка я дурна та наївна, я ж бачила що Сова точно незвичний мисливець, і так нерозважливо близько підпустила його до себе. Йой, але це так приємно… Он-ні! Ні…

– Сова…припини...пусти будь ласочка…– крізь глибоке дихання попрохала тихо я.

Бо відчуваю, як думки зовсім кудись відлітають, а внизу живота вже закручується вузол бажання. Мої груди високо вздимаються та падають.

Тримайся Алісо, не піддавайся... Але ж Гордію можна отримувати задоволення, чого мені не можна? Чим я гірша? Я що в монахині подалася? Я ж жива. Тож нічого, мабуть, незвичного та поганого в моїх відчуттях немає. Треба це визнати. Так, в мені палає полум’я бажання. Але все одно, якось не правильно гасити його за допомогою Сови, він же поранений...і не зможе…

Та ось Сова вікдрив очі, і побачив моє розпашіле лице, та його очі округлися. Він відпустив мою руку, та сам відсторонився.

– Чорт пробач! Пробач, Алісо! Я не повинен був...це вже перетин твоїх особистих кордонів! – почав палко просити вибачення Сова, очі знов сталі звичайно голубими, і виражали глибоку провину, він відводив погляд.

Тепер і сліду не було на його прекрасному лиці від недавньої хижості, тільки розпач і провина.

– О...та нічого…я все розумю. Від поранень ти став не в собі...– відповіла я, а у самої голос хрипить, я прихожу в себе.

Та і все ще в середині тремтить. А бажання нікуди не ділося. Я облизала верхню губу та задумливо подивилася на палець, що побував в роті мисливця, крові на ньому не було, він ще був вологий.

– Так...я б волів, щоб ніхто не бачив цю мою сутність. Але, коли я отримую важкі поранення, воно пролинає. Я не поранив тебе? – спитав турботливо Сова, тримаючись від мене по далі, наскільки це було можливо. Хоча дихав він спокійно, але погляд прекрасних очей лихоманливо мерехтів.

– О…яка цікава в тебе виявилася сторона...мені...мені подобається, – зізналася я, встала та пішла мене трохи шатало, я дістала з сумки ніж. І повренулся до ліжка.

– Аліса, що ти робиш? Ти злишся на мене? Ти хочеш мене добити? Якщо так, то…я все розумію, але ножа буде замало, – з гумором сказав Сова, зачаровано дивлячись на зброю в моїй руці, на мої пальці що пестили рукоять.

– Ні, вбивати не хочу…– і я наблизилась дуже близько до ліжка та провела кінчиком ножа між грудьми, я була зараз у майці, чорного кольору з оборами тонкого мережива. Та скинула ножем одну бретельку та полоснула зверху грудей, зробив маленький надріз.

Бо там я прикрию якщо що. А от шия це занадто видиме місце, щоб туди кусати. Та і раптом будуть пошкоджені життєві артерії, а помирати від стрімкої кровотечі я не збиралася.

– Що ти робиш? Краще припини! Я все ще погано себе контролюю, я не бажаю тобі нашкодили, – з якимсь важким придиханням відповів Сова, не мигаючи дивлячись на цівочку рубінової крові, і нервово ковтнув.

– А ти не стримуйся. Я дозволяю тобі порушити мої кордони. Дозволяю торкатися мене і що ще забажаєш зробити. Чуєш, от тобі моя згода, – впевненно сказала я Сові.

– Ти мабуть не в собі...це я впиваю на тебе. Вибач, я не можу це контролювати. Але те що тобою відбувається не твоє бажання. Тож ти не можеш давати тверезу узгоджу, – пояснив Сова.

– От чесно, я не настільки дурна, що не розумію де мої бажання, а де на мене впливають. Бо, якби ти на мене впливав, я б не могла здраво мислити. А так, це мої бажання. Я бажаю тебе. Але…я мабуть егоїстка, бо не спитала чи бажаєш ти мене. Пробач. Ти ж казав, що асексуал. А я тут тебе змушую...– раптом я згадала про головне…його згоду. Я занадто самовпевнено себе повела.

З чого я вирішила, що мене бажає Сова? Мабуть навигадувала собі щось. Ой, соромно!

Я тяжко видохнула, та хотіла піти, бо почувалася ніяково.

– Ні, не змушуєш...але я поки, що не можу дати тобі те що бажаєш…– відповів Сова.

– Я розумую, бо ти поранений, хоча хватка в тебе все одно сильна. Можеш взяти мою кров. Вона потрібна для відновлення, як я зрозуміла? – сказала я.

– Так…– тільки відповів він, кивнуши.

– Але за умовою, що як відновишся: з тебе вгадування моєї стпраги. Домовились? – додала я.

Сова кивнув та опинився поряд мене, ніжно змусивши присісти на ліжко і обійняв за плечі, одна його рука, обхопила мою руку за кисть що тримала ніж, підніс його до своїх вуст, та почав зливати з леза мою кров. І це робилося якось ну дуже чуттєво, хоча ж це просте дійство, не розумію як йому це вдається перетворити на заманливе видовище. А потім він облизувшись, проковзнув між моїх грудей і припав до рани, почав злизувати прудким язиком цінну рідину, поглинати її, я відчувала його теплі, ніжні вуста, м’язистий, вогкий язик, який робив затійливі візирунки. Сова поглинав кров не швидко, не жадібно, а повільно, наче смакуя. Мені забрало можливість дихати, бажання вже спалювало тремтячу душу, серце здавалась проломить ребра, так швидко і гулко билося. А внизу живота прокидався мій голод, я почала вихляти стегнами.

Я стогнала, відкинувшись назад.

– Так...як добре…– стогнала я.

Аж тут я відчула як щось гостре увійшло в мене, але нажаль то були ікла, хоча теж приємно, моє тіло вигнуло назад я ще гучніше застогнала. Сова все ще вдумливо поглинав мою кров, більш того з такою обережністю, наче боявся втратити хоч краплину, бо це було для нього щось безцінне, яке він довго шукав. Наче мандрівник що довго блукав безкрайньою, розпеченою пустелею, нарешті знайшов джерело з чистою водою, але треба бути обачним: воно одне, води мало, треба не розплескати життєдайну вологу.

Я відчула як його рука ковзнула по моєму животу, попестило лоно, я ніжно накрила його руку своєю і направила туди куди забажала.

Сова притискав мене до себе, а я тремтіла вся. Я відчула як його рука разом з моєю пестила між ніг, я допомогла його руці вивчати мене де і що краще торкатися.

– Сова…– простонала йому на вухо, – Мені так подобаєтсья продовжуй, – підбадьорила я, щоб він знав що я це заохочую.

І я відчула, що його рухи були більше впевненні, він з цікавістю досліджував мене, але поки крізь тканину шорників. А в мене це викликало настільки велике задоволення, що вже вибило всі думки з голови. Другою рукою я зарилася в його довге, світле волосся і сильно притискала Сову до себе.

Я відчула, як його пальці ковзнули під тканину, та почали спочатку пестити там. Мене наче струмом вдарило. А бажання випалювало мене з середини.

Я відчувала як з моїми найчуттевішими місцями там безжально граються. Це викликало знов стон з моїх вуст, я прикрила рот рукою, щоб сильно не кричати.

А потім в мене плавно почали входити пальці Сови, і я вже почала відчувати, як в мені зараз розіллється задоволення. Я відчувала, як ці плавні рухи пробуджували чутливі закінчення і як в мені закручується тугий вузол.

Я рухала стегнами вперед-назад, а потім сама плавно насадилася глибше на його пальці, і знов своєю рукою доламала йому відшукувати мої потаєні місця, що приносили мені палке задоволення. Я відчувала, що навіть моя рука вже волога та тканина шорників.

А потім я відчула гарячу хвилю, що змусила все в моєму тілі стиснутися, а потім розслабилася. І ще деякий час відчувала як в мені все здригається. Але потім я відчула, що заслабла. Звісно я забула. Що від мене паралельно забирали кров, мабуть, багато… не слідкувала. Тож я почала втрачати свідомість. Але відчула як мене втримали, та дбайливо поклали на подушку.

– Пробач…я здається перестарався, але ти така смачна... цілком…– і я побачила як Сова щось з задоволенням злизав зі пальців, – Дякую, – почула, крізь багряний морок.

Я приходила в себе поступово, прокліпалася та озирнулася, я все ще була в кімнаті де знаходився Сова, лежала на тій же кроваті, що він недавно, але його самого не було. Я спочатку не розуміла, що я тут роблю і чого мене розбиває слабкість. А в області грудей палає шкіра. Але згодом згадала і мої щоки почервоніли, я відчула, що моє серцебиття прискорилося, і серце от-от підніметься до горла. Мабуть, пульс прискорився. А між ногами ще відчувалась приємна пульсація. Я хотіла різко підскочити, але із-з слабкості вийшло ледь-ледь.

Ой, невже я все ж наважилася нехай частково втілити своє бажання? З одної сторони було соромно, а з іншої...ті дотики…мені було добре, це головне. От сама там собі вигадала якійсь правила сама себе караю. Я доросла дівчина, та визнаю що в мене є свої потреби. Просто проблема в том, що я однолюбка, і вважала, що секс повинен бути з коханим. А мого коханого не стало. Тож мабуть і сексу в мене бути не повинно. Я не розуміла як це в людей буває просто випадковий секс чи «дружній». Що можна о так просто з кимось за один вечір... Мені треба більше часу, щоб зійтися з людиною і увімкнулося бажання.

Я обережно сіла, спуствши босі ноги на підлогу. Дивлюся задумливо на пальці ніг з червоним педикюром та ворушу ними. Я тяжко видохнула.

Але ж життя продовжується, я жива, і виявилося в мене є бажання, які треба задовольнити. То мабуть, треба перестати себе корити за це. Але тепер питання, які в нас відносини з Совою? Може я нав’язуюсь, а він просто не бажає образити? Бо так-то він спокійний, лиш зрідка в ньому пролинає о та іскра...це не просто хіть, це щось інше. І воно озивається в мені. А так він не поводись себе як звичайні хлопці, які бачать бажану дівчину. Ну там не притискають, не хапають, роблять щось різке. Чи то у мене мабуть, викривлене сприйняття відносин? Може вони бувають різні і є відносни в яких почуття проявляються плавно та ніжно, настають поступово, щоб яскраво запалати.

Щось я заплуталася. Це все так складно. Я знов видихнула і вирішила сходити в душ, взяла рушник та пішла. Я була поглинута в свої думки, так що увійшла в ванну кімнату не одразу зрозуміла що там хтось є.

– Йой, пробач – брякнула я.

– О, Алісо, добре що знайшла. Можеш принести рушник, будь ласка, – почула я голос Сови.

Так він не звалив? Нічого собі! Я гадала він скористався можливістю підкрипитися і тю-тю. А він залишився. І це мене радувало.

– Так, ось, тримай, – сказала я, підійшовши до душової кабіни і подавши рушник.

А цей…бляха нудист різко розкрив двері душової, представ переді мною голим. Я тільки заспокоїлась, а він знов пробуджує в мені всяке.

Тим паче, зараз він виглядав в рази краще. Всі рани та синці зійшли з блідої ідеальної шкіри. Він простяг руку за рушником і я побачила, що на зап’ястках немає і сліду від жахливих поранень.

Я здивовано вирячилася. Всучила йому рушник, а сама схопила його руку, щоб більш краще роздивитися. Ну, точно бачила, там був піпець. Хоча в мене тільки так. Мед. підготовка, але там було місиво з тканин, а тепер. Нічого… навіть рубців не залишилося. Я провела пальцями по гладенький шкірі, як нова. Але навіть при пересадках все одно щось видно.

А цікаво, а що з ранами на стегнах? Я присіла та почала роздивлятися там де повинні бути сліди від жахливих поранень, але на його стегнах теж не було слідів від ран. Нічого собі! Це така регенерація? Блі-ін, чого в людей не так? Тепер я по-доброму заздрю. Але така швидка? Ну навіть у вампірів, ми вивчати, не настільки все миттєво. Особливо, якщо поранення важке. Так в мисливців теж поранення гояться швидше, ніж в звичайних людей, але на все про все йде три дні, в залежності від рівня травм.

– Єм…Алісо, можна я хоча б обітруся, а потім можеш далі мене торкатися де хочеш? – почула я голос Сови над собою.

Я підняла здивований погляд. І зрозуміла, що того… зовсім забула. Сова все ще тільки з душа, мокрий і…голий, тільки рушником прикриває пах, і дивиться на мене розгублено з верху вниз.

Я моргнула. Хвилину потупила, потім вскрикнула. Та різко підвелась, але із-за слабкості хитнулася і ледь не впала – мене притримав Сова за плечі.

– Йой-ки, пробач! Але…але…як так ти швидко відновися? А що з легенями, ти отримав опік від випарування кислоти? Їм повинен бути теж капець! – тараторила я.

– Є…вибач, легені показати не можу, але їм вже теж краще, дякую. І дякую за кров, це завдяки їй я швидко одужав. Мені буд-яка кров не дуже то підходить. Мені треба ще обрати генетично підходящу. Твоя ідеально підходила, – відповів Сова, відпустив мене та почав витиратися.

Я знов кліпнула здивовано. В сенсі йому потріба певна кров? Я думала такі істоти, для яких потрібна кров для регенерації будь-яку хлистають. А цей бачте вибагливий який!

– Як так певна кров? Я думала, будь-яка головне від живого. Он, деякі вампіри навіть кров тварин п’ють, – здивувалася я.

– Так я не вампір. Я щось дещо інше. І мені в екстрених ситуаціях звісно будь яка кров підійде…будь кого…але якщо є вибір, то краще обирати. Чим краще підходить кров. Тим швидше регенерація. Твоя підійшла ідеально, того я оклигав швидко. А так ще б довго приходив в себе, – пояснив Сова.

– А…ага…а так що ти є? – поцікавилася я.

– Можна я не буду на це питання відповідати? Бо я не дуже пишаюсь своєю другою істотністю. Але запевняю, поки я не отримую чергові критичні поранення, воно не з’явиться. Так що я для тебе і друзів безпечний. Тим паче, у нас діє перемир’я, – відповів Сова.

– Ну добре…поки залишмо цю тему...але я все одно не відстану. Бо мені ж цікаво, ти якийсь новий вид, чи просто щось старе, яке не вивчене? – перепитала я, все одно мене це цікавіть, тож я ж не вгамуюсь.

Ще я згадала коли промивала рани, то бачила замість звичайної кістки щось темне, схоже на матовий метал. Але на протез це було не схоже, бо де електрика, яка б живила протез?

– Ну добре… я новий-старий вид, який погано вивчений, – брякнув це іронічно Сова та криво всміхнувся.

– Що? От ти знущаешься? – прошипіла я.

– Алісо, ти лякаєш, взагалі здається ти мене як те жабеня з цікавості почнеш препарувати, вид в тебе характерний, – з іронією сказав Сова.

– А що так можна зробити? – з не меншиною іронією перепитала я.

– Ні, – навіть якось злякано відповів Сова, так про всяк випадок відійшов по далі від мене.

– Шкода...єх, – похмурніла я.

– Ти виявляється теж маєш темну сторону. Яку тихенько собі приховувала. Але мені вона сподобалася,– сказав Сова, вже закінчивши обтиратися, та пов’язав на стегна рушник.

Я намагалися на нього не дивитися, щоб зайвий раз себе не мучити. Але погляд все одно тягнувся в його бік, в нього красиве тіло, не перекачане. А міцно складене, жилясте, явно витесане не тренажерною. А боями з всякою поточчю. Особливо гарно виглядав кожен м’яз, поки був вогкий аж блищав. Але слідів від шрамів нема. А вони повинні бути, я не вірю, що він не отримував поранення, та тільки при мені демони його шматували і та кислотна поточь. Мабуть, це все його регенерація, яка ідеально все лагодить. Блін, я так теж хочу. Бо мені кожне поранення навіть, легке важко дається. І залишає шрами.

Я тут подумала, що вічне життя – то фігня, бо всі кого ти любиш помруть і ти залишиться сам. А от швидка регенерація...ото круто! Ось щоб я бажала. Щоб люба хвороба, чи поранення в мить загоювалася.

– Йой, сама не знала, що на таке спроможна. Але я намагаюся навчитися жити з цим. Пробач, якщо образила, поступила егоїстично і не спитала чи бажаєш ти стати жертвою моєї темної сторони, – відповіла я, опустив очі і відвернулася.

Та ось я відчула як мене при обняли за плечі, та потерлися об маківку, наче кіт, тільки не муркочучи. Сова потерся об моє волосся скулою, відгорнув волосся, почав грати вустами з моїм вушком.

Я аж відчула, струм, що прошив кожне нервове закінчення, від цих хвилюючих доторків. Я важко дихала і наче перетворювалася на гарячий шоколад, що плавився.

– Я казав, що асексуал, мене раніше не дуже хвилювало вгамування хіті. Вона взагалі в мене не прокидалася. Але, мабуть просто я не знав, що втрачаю. Та мені важлива близькість…з тобою. Який вона матиме вигляд, все одно. Якби тебе теж не цікавив секс, для мене це не було б чимось критичним. Якщо це потрібно тобі, я не проти вдовольнити твою жагу. Головне, що ти поряд, – прошепотів Сова, його пестощі перейшли на мою шию, він вказівним пальцем ласкав мої губи, а я схопила їх вустами, та почала втягувати, граючись язиком.

В мене серце затремтіло від його слів. Невже він відповідає мені взаємністю?

– То це означає, що я тобі подобаюсь? – перепитала грайливо я, хитро прищурившись.

Моя грайлива долоня погладила його стегно, яке обіймав пухнатий рушник, я відчула як м’язи Сови напружилися, стали наче сталеві. Тим не менш мої грайливі пальники вже підійняли рушник і долоня ковзнула під нього. Але тільки я вважала, що от намацаю свою ціль, як мою руку ніжно схопили за зап’ястя та витягли руку.

Я невдоволено хмикнула.

– Ну…я бажаю тобі зробити добре і трохи дослідити, як ти мене, – пояснила я.

– Не треба, робити добре… бо мені і так вже досить приємно просто торкатися тебе. Просто, бути поряд. Все… я вже щасливий, більше нічого мені не треба, – прошепотів проникливо Сова, та вхопив мене грайливо за вушко.

Я пискнула та розсміялася.

А ту руку, яка хотіла йому зробити приємно, він ніжно почав цілувати, та посмоктувати кожен пальчик.

– Як там твій шрам від укусу поживає? А добре... відчуваю, – сказав Сова, лагідно гладячи туди куди вкусив. Де все загоїлося і ранка мене не турбувала, уже про неї і забула.

Він прийнявся пестити мої перса, соски яких вже стали чутливі та затверділи. Він ніжно то затискав їх між великим та вказівним пальцем, то робив кола вказівним. То ціле персо тонуло в його долоні.

Я відчувала знов вузол бажання, що закручується в низу живота, та почала стегнами тертися йому о пах.

Але раптом він спинився.

– Що таке? – спитала я.

– Сюди йдуть…твоя подруга, ту що ми врятували, – пояснив Сова.

– Ой і що? – не дійшло до мене з першого разу. Бо думки були зайняти чимось іншим.

– Ти бажаєш офіційно визнати, що ми все ж коханці? І зайнятися цим при сторонніх? Я не буду засуджувати тебе за твої смаки! – перепитав грайливо Сова.

– Йой! Точно! Ні, не готова…все зрозуміла, вибач… пока, – нарешті до мене дійшов сенс слів Сови і я знітилася та виплутавшись з його обіймів чкурнула з ванної кімнати, наче за мною черті гналися.

Я не могла швидко збагнути куди дітися, тож просто зайшла в кімнату де одужав Сова. Я прийшла до дзеркала і привела себе в порядок, але все одно – рум’янець, блискучі очі з розширеними зіницями та глибоке дихання, мене видавало

Вчасно, бо трохи згодом увійшла Юлька, і щось принесла.

– Йой, Юлька, а що ти тут робиш? – запитала я та дурнувато посміхнулася.

– Я змінний одяг Сові принесла. Його, мабуть, порвався під час бою з тою почварою. Ох, а де він? – поцікавилась Юлька.

– Та в душ пішов! – відповіла я та посміхалася. Намагалася робити найбезтурботніший вигляд, наче не я щойно…йой. Спокійно, а то знов почервонієш.

Але тут з’явився сам Сова.

– Ого...ти вже ходиш, наче і слідів від ран не лишилося. Це як?– здивувалась Юлька.

– Це все завдяки вашій цілительки, в неї руки цілющі...і не тільки руки...– відповів Сова якимось неоднозначним тоном. За що я йому показала кулак, я якраз знаходилась позаду Юлії і вона не бачила що я роблю.

– Хіба? Не знала таке про Алісу, – здивувалася Юлька, – Але тим не менш, ось тобі змінний одяг на випадок, якщо треба.

– Дякую! О, це форма мисливців, – сказав Сова, прийнявши акуратно складену стопку одягу, а на рукаві вишитий шеврон де сова сиділа на мечі. Мисливець задумливо погладив кінчиками пальців шеврон.

– Так. Вибач, іншого поки нема. Це змінка напарника Богдана, думаю він буде не проти, сказала Юлька, – Перевдягайся і спускайся, у нас збори в залі.

Юлька пішла.

– Що таке? – я помітила яким дивними поглядом Сова дивився на форму мисливця.

– Не зважай...просто якійсь дивні відчуття…А скажи…а що з моїм плащем? Його не викинули? А зброя? – спитав Сова, мотнувши головою наче проганяв якійсь думки.

– Йой, плащ твій дуже подертий. А зброя ціла. Але вона в Килини, – відповіла я.

Мені чогось стало сумно зараз дивитись на Сову. Він був який наче розгублений. Може все ж не до кінця оклигав? Бідний, мені так шкода його.

– Принеси плащ, будь ласка, нехай він подертий, але він мені дорогий, бо його подарувала дорога для мене людина. Він наче був оберегом, – попросив Сова.

– Йой, але в цей раз він не спрацював, – помітила я.

– Та ні…якраз раз я ж живий….зате він постраждав, – сказав Сова.

– Скажи, з тобою точно все добре? Ти точно вилікувався? Щось ти блідий, та якийсь сумний, я хвилююсь, – сказала я, мабуть я схожа на бабцю, яка переживає про своєму за любого онука.

Я підійшла до Сови, та стала на в шпиньки, бо він був вище мене на дві голови, обережно спочатку одними подушечками пальців, торкнулася його лиця, наче без слів питаю чи можна його торкатися в даний момент. Він не відштовхнув мене, тоді я більш впевнено погладила його по скулі і щоці. Він примружився наче від задоволення.

– Ні, все зі мною добре, не зважай, – відповів Сова, потершись об мою руку.

– Ну добре...я тоді полагоджу твій плащ! А ти поки переглядайся, – пообіцяла я.

Я не буду без церемонно лізти в душу до Сови з питаннями. Якщо він забажає – він мені все розповість, а поки все що я можу це підтримати його в дрібницях. Якщо йому дорогий цей плащ – я його приведу в нормальний вигляд.

– Та не треба… я потім здам його в майстерню. Не заморочуйся, – відповів Сова, – Ти і так багато для мене зробила, саме цінне відала, дякую. Я не знаю як відплатити за це тобі.

– Нічого ти мені не винен. Я хотіла допомогти від чистого серця, – запевнила я та посміхнулася.