Раді Вас бачити!

Страх та тривога стягували мені горло зашморгом. Повітря не вистачало, і тугий корсет тут взагалі був ні до чого. Справа була в іншому. Зовсім в іншому. У тому, що сьогодні настав той самий день, який змінить мою долю. Змінить геть усе. І від цього серце б’ється так голосно, затьмарює всі думки. Заважає помічати деталі.

— Все добре, Айло, — шепотіла Оріса, поправляючи мою зачіску.

— Посміхайтеся, міледі, — наставляла мене Лейла, вдягаючи браслети на руку.

— Ви маєте чудовий вигляд, — запевняла Даяна, вкладаючи білий флакончик за широкий сріблястий пояс на сукні.

Елісса нічого не казала. Тільки крутилася навколо, намагаючись допомагати іншим фрейлінам. Подавала мені воду та чай. І посміхалася так широко, що заражала своєю радістю.

А я ніяк не могла зібратися з думками, не могла зосередитися. І боялася… до трясучки боялася, що все це мені просто наснилося. Наснилися ті кілька місяців у Содії. Наснилися ті погляди, посмішки та дотики найвродливішого та найдобрішого чоловіка у всьому світі. І зараз сниться, що я стою у центрі своїх кімнат у пишній сріблястій сукні і готуюся до весілля. 

До весілля, святкування якого вже почалося.

Ще позавчора у замок почали з'їжджатися гості. І з Содії, і з Ретільванії, і навіть з Лонтапору. Я бачила так багато прапорів і гербів, що в очах починало мерехтіти. 

— Дихайте, Айло, — Оріса спіймала мій погляд. — Сьогодні ваш день. Вам нема чого хвилюватися.

— Є чого, — чесно відповіла я, вчепившись в руку фрейліни. — Ти ж пам’ятаєш, що сталося на маскараді?

— Вісники не наважаться зіпсувати королівське весілля, — втрутилася в розмову Лейла. — Вони хоч і вбивці, та все ж таки мають свої принципи.

— До того ж, — Оріса знову заговорила, — скільки вже часу минуло. Вони не з’являлися з того маскараду.

— Саме це мене і бентежить, — прошепотіла у відповідь. — Вісники не відступають. Я серцем відчуваю, що щось не так.

Леді Мейрі тихо кашлянула:

— Якщо бажаєте, міледі, я можу спробувати зазирнути у майбутнє. Але не обіцяю, що вийде. Цей дар не надто надійний, не завжди відгукується.

Мені здалося, що щойно я побачила, як боги простягають мені руку допомоги. І нехай його величність не вірить у все це, може хоч слова леді Лейли зможуть мене заспокоїти перед початком святкування.

— Так. Будь ласка. Так.

Фрейліни затихли, а я тільки тоді помітила відображення у дзеркалі. З нього знову на мене дивилася неймовірної вроди жінка. І знову це була я. Тільки цього разу у сріблястій сукні, яку прикрашали сотні крихітних блискучих камінчиків, ніби крапельки роси. Із зібраним у високу зачіску темним волоссям. І кришталевою тіарою з гострими зубчиками, яка довершувала образ.

Мене зібрали у вісім рук, а я цього навіть не помітила. Настільки піддалася емоціям.

— Час ще є, — леді Лейла перехопила мої долоні і провела до крісла. — Сідайте, міледі. Я спробую зазирнути у майбутнє для вас.

Я вдячно їй кивнула і сама собі подякувала за те, що дала цій жінці шанс. Що не вигнала, коли дізналася, що вона родичка Тріне Фрейвіл.

Леді Мейрі сіла навпроти мене і взяла за руки. Я гадки не мала, як зазвичай чарівники зазирають у майбутнє. Як створюється магія та ті дива, про які мені доводилося тільки чути.

Фрейліни зібралися навколо нас, від запаху їхніх парфумів в мене почало свербіти у носі. Але я настільки боялася поворухнутися чи заговорити, що вирішила потерпіти. А леді Мейрі заплющила очі та глибоко вдихнула.

Кілька миттєвостей нічого не відбувалося. Ми просто сиділи одна навпроти одної і мовчали. Лейла морщила лоба. Елісса голосно дихала, а Оріса переступала з ноги на ногу, від чого спідниця її червоної сукні шелестіла.

— Я не бачу небезпеки, — пробурмотіла Лейла, не розплющуючи очей. — Свято бачу. Людей бачу. Багато-багато. Всі усміхнені. Щасливі… Але це не весілля, міледі. Не ваше весілля. Ви там. І поряд з вами… дитина. Я бачу вашого сина.

В мене перехопило подих від почутого. 

Син? В мене і короля буде син?! Боги! Це чудова новина! Неймовірна новина!

— Ви бачите тільки мене, Лейло?

— Я бачу тронну залу, — прошепотіла жінка, наче не почувши мого питання. — Бачу вас. На вашій голові корона, Айло. Ваш маленький син поряд. Стоїть поряд. І люди… люди дивляться на вас. Та кланяються. 

Вона відпустила мої долоні і розплющила очі. Перехопила мій погляд та підтисла губи.

— Вибачте, міледі. Я не змогла зазирнути у сьогодення.

— Ні, Лейло, ви дали мені спокій. І навіть більше, — я посміхнулась у відповідь, перехопивши долоню фрейліни та накривши її рукою. — Ви сказали, що в нас з королем буде дитина. Син. А це означає, що сьогоднішнє свято не порушать Вісники. Адже нашому сину ще якось треба… кхм…

Я почервоніла, не договоривши. Та жінка тільки посміхнулася мені у відповідь і випросталася:

— Я рада, що змогла заспокоїти вас, Айло. А тепер треба поквапитися. Запізнюватися на власне весілля не найкраща традиція.

Елісса розсміялася. Оріса простягла мені руку, допомагаючи встати з крісла. А Даяна поквапилася відкрити двері.

Двері, які відкрили дорогу у нове майбутнє.

Стук підборів та шурхіт спідниць. Це все, що я запам’ятала. Далі були зачинені двері, які переді мною відкрило двійко вартових, попередньо уклонившись. А потім…

— Скільки ж тут гостей, — зітхнула Елісса, крокуючи трохи позаду. — Обирай собі майбутнього чоловіка, — з тихим смішком відповіла їй Оріса. — Саме час.