Раді Вас бачити!

***

Крижаний палац.

— Його величність запрошує вас, — слуга поклонився жінці, яка чекала перед дверима. — Прошу, заходьте.

Леді Фрейвіл пирхнула, нічого не відповівши. Провела долонями по спідниці темно-бузкового кольору і увійшла у вітальню, де було назначено невеличку аудієнцію з королем.

— Матінко? — Оуен злегка нахилив голову, побачивши леді Тріне. — Ви хотіли зі мною поговорити.

— Так, хотіла, — леді Фрейвіл увійшла у напівтемне приміщення, окинувши його поглядом. — Ти був зайнятий вдень. Сподіваюся, що справи королівства не надто тебе обтяжують.

— Все добре, матінко. Дякую, що піклуєтеся про мене, — король знову нахилив голову, на якій мав носити корону. Та не робив це без потреби. 

— Я завжди буду піклуватися про тебе, любий сину, — та, що ще нещодавно була королевою-матір’ю, крокнула до нього. Простягнула руки до своєї дитини. — Саме тому я зараз тут і говорю з тобою. Тобі варто про дещо знати. 

— Про що саме?

— Про твою майбутню дружину, — леді Фрейвіл зупинилася за крок від сина. — Великий підскарбій показав мені документи. Ти, мабуть, вже бачив їх.

— Якщо ви прийшли поговорити про посаг леді Месау, то так, я все знаю, — кивнув король. — Вам нема чого хвилюватися, матінко. Наша скарбниця повна. Посаг леді Месау не потребується.

— Я бачила розрахунки…

— Тоді ми менше витратимо на охорону чи ще на щось. Зможемо заощадити. Не треба говорити мені те, про що ви прийшли говорити.

— Сину, тобі потрібна владна та заможна дружина. Це підсилить наше королівство.

— Королівству, може і потрібна така, — не став заперечувати Оуен. — А мені потрібна леді Месау. Я ухвалив рішення і не зміню його. До того ж через посаг… Це дурість!

— Я не вмовляти тебе прийшла, — хитнула головою жінка, простягнувши руки до обличчя сина і торкнувшись його щоки. — А попередити. Ти ослабиш цим альянсом королівство. Похитнеш трон під собою. Це ризик.

— Я усвідомлюю це, — Оуен посміхнувся матері так, що вона тільки зітхнула і опустила руку. — Матінко, я все розумію. Та мені сподобалася леді Месау. Я не згоден відмовлятися від укладених домовленостей через таку дрібницю, як її посаг. Почуйте мене, будь ласка. Це моє рішення. І воно остаточне. Ви нічого з цим не зможете зробити.

— Я з цим нічого і не збиралася робити, — леді Фрейвіл відступила на крок. — Все що треба, я вже зробила.

— Так, я чув, — король сумно посміхнувся і хитнув головою. — Ви покарали невинного.

— Ні, сину. Цей чоловік про все знав, та обдурив корону. Тому його покарано. Хоч і не так суворо, як він того заслуговує.

— Ви все одно пробачите йому. Хоч і не одразу. Хіба ні?

— Може і так, — колишня королева відповіла на усмішку свого наймолодшого сина. — Та нехай поки побуде у вигнанні.

— На службі, — виправив мати король. — Це не вигнання. І ви це знаєте не гірше за мене.

Леді Фрейвіл зітхнула, поглянула на сина і поклонилася йому. Своєму королю.

А чоловік, про якого щойно йшла мова в одній з віталень Кришталевого палацу, йшов освітленими коридорами, майже не бачачи нічого перед собою. Його очі застилала злість. Та він прийняв своє покарання, стискаючи долоню на ефесі меча, який висів на поясі.

Він раз у раз прокручував у голові ту розмову з леді Фрейвіл. І кожного разу пальці у шкіряній рукавичці зі скрипом стискалися на руків’ї зброї.

Його відсилають у найгіршу країну. У країну, в якій навіть посли непотрібні. На цілих десять років. Південна Детія відтепер стане його новим домом. Принаймні доти, доки місцевий король не вирішить обезголовити його заради власної забаганки.

— Ох!

Чоловік сіпнувся:

— Я перепрошую, — його голос пролунав глухо. Він схилився перед дамами, на яких налетів. — Вибачте, леді, я не помітив вас.

— Нічого страшного, — дзвінкий голос висмикнув посла з похмурих думок. Чоловік випростався і зустрівся поглядом з усміхненою брюнеткою. Вона дивилася на нього з цікавістю, у блакитних великих очах промайнула якась емоція. — Перепрошую, ми з вами зустрічалися? Ваше обличчя мені здається знайомим.

— Ми з вами зустрічалися, леді Месау, — відповів він, знову схиливши голову. — Та не знайомі. Вибачте мої манери… та й мене вибачте. Бо саме через мене ви тут. У Содії.

Він ще раз поклонився і поквапився коридором, не озираючись.

Чоловік не бачив, що леді Месау застигла на місці, проводжаючи його поглядом. А трійко дівчат, які її супроводжували, супили брова.

— Хто це? — Айла озирнулася до своїх леді.

— Це Алар Тормейт, — відповіла їй супутниці із золотисто-каштановим волоссям.

— Так, це він, — підтримала ту леді де Оргі, накручуючи на палець руде пасмо. — Я чула, що він розізлив леді Фрейвіл. І тепер має поїхати з Содії. До того ж у Південну Детію.

— І чим він так насолив королеві-матері? — зацікавлено прошепотіла третя фрейліна. Та одразу ж здригнулася, опустивши погляд. — Неважливо. Нам про це не варто піклуватися.

— Може і так, — задумливо відгукнулася леді Месау, стискаючи руки на спідниці темно-синьої сукні. — Та чому він перепросив? Ще й сказав, що я через нього в Содії?

— Не знаю, міледі. Та можу дізнатися, — з легкою посмішкою відгукнулася Оріса де Оргі. І одразу ж спіймала зацікавлений погляд леді Офори.