Раді Вас бачити!

Я ледь протиснувся в тісний коридор, завалений коробками з «Нової пошти», тим часом підлога під моєю вагою ненадійно скрипіла. Моя команда зайшла слідом — три тіні, наче темрява насунулася на ляльковий будиночок.

— Валєрік! — верескнула Роксі, відступаючи назад у вітальню. Вона перечепилася через пухнастий килимок, але втримала рівновагу, махнувши рукою. На зап’ясті дзвякнули браслети з AliExpress, заряджені, судячи з аури, на «ізобіліє». — Валєрік, вставай, тут якісь бугаї! Це колектори!

З кімнати, яку, мабуть, гордо називали спальнею, вивалилося тіло. Валєрік. Я впізнав його з інсти. Наживо він виглядав ще жалюгідніше: кволе тіло, розмазане тату на шиї, і в тих самих боксерах, про які я думав — «King of the Castle». Тільки «Король» зараз ледве тримався на ногах і протирав очі.

— Люба, ну я ж казав... не замовляй піцу вночі, я на дієті... — промурмотів він, позіхаючи. Потім побачив мене. Його щелепа відпала. Очі забігали по моєму костюму, по кобурі під пахвою — магічній, невидимій для цивільних кобурі, але він, схоже, відчув загрозу дупою.

— Це не піца, — сказав я. Мій голос прозвучав як гуркіт грому в цій тісній кімнатці, і з антресолі щось впало. — Роксолана Бойко. Згідно з протоколом 247-Б, ви звинувачуєтесь у незаконному використанні бойових чар класу «Титан» та поширенні магічної загрози через соціальні мережі.

Я дістав посвідчення. Голограма Конклаву — срібний вовк, що перекушує змію — зависла в повітрі, освітлюючи її перелякане обличчя синім світлом. Їхню пам'ять зітруть, а дотримуватися процедури необхідно. Порядок — це те, що протилежне сюрпризам.

— Гаааа? — пробурмотіла вона.

— Книга, кажу. Де вона?

Роксі завмерла. Її погляд метнувся до журнального столика. Там, серед свічок і порожніх келихів, лежав фоліант у старій шкірі, руни на обкладинці світилися тьмяним червоним. «Твердиня Титана». Вона лежала розгорнута, і я відчув, що повітря навколо столу вібрує. Закляття було активне. Вона не просто читала його — ця дурепа його запустила і залишила на «паузі».

— Це... це реквізит! — випалила вона, роблячи крок до столу. — Для TikTok! Я не віддам! Це подарунок... е-е... від фанатів!

— Артефакт вилучається, — сказав я і смикнув підборіддям. Агент на знак простяг руку в захисній рукавиці.

— Ні! — крикнула вона.

І тоді все пішло не так.

Вона махнула рукою, в якій тримала отой кришталевий провідник — гламурний фалоімітатор. Вона хотіла, мабуть, відштовхнути агента чи просто злякалася. Але її емоції стали каталізатором. Магія, що висіла над столом невидимою для цивільних хмарою, зреагувала на її страх і жест.

Звук був схожий на тріск високовольтного кабелю. Червоний спалах засліпив мене на секунду, і я відчув, як гаряча та густа хвиля пронеслася кімнатою. Агент встиг поставити щит. Валєрік, певно, вже навчений, із писком пірнув за диван. А я стояв прямо на лінії вогню. Я — Граніт. Я не ховаюся. Я приймаю удар.

Хвиля вдарила мені в груди, але не зупинилася там, а миттєво стекла вниз. Мені вже вливали розплавлений свинець у вени, і то було те саме відчуття.

— Бля... — почав я, але звук застряг у горлі.

Удар нижче пояса був таким сильним, що я ледь не зігнувся навпіл. То важко було назвати збудженням, то була трансформація. Мої м'язи в паху скоротилися спазмом, від якого потемніло в очах. Тканина штанів натягнулася з тріском, що пролунав на всю кімнату. Присутні, мов по команді, звернули погляд на місце шуму.

Я відчув, як мій член стає не просто твердим. Він став каменем. Важким, гарячим, пульсуючим — але каменем. Біль був пекельним, ніби шкіру натягують на розпечений залізний прут. Я хотів закричати: «Взяти її!». Відкрив рота, набрав повні груди повітря, щоб гаркнути так, аби штукатурка посипалася.

— Мммм-гхххх... — вирвалося з моїх губ.

То був глибокий, хрипкий, горловий стогін. Звук чистої, неконтрольованої насолоди, змішаної з солодким болем. Можливо, трохи схоже на березневого кота.