Раді Вас бачити!

Наступний сеанс зірвався. Мені повідомили, що Аня захворіла, і я, одразу записався на наступну п’ятницю, на шосту. У мене вже почав вибудовуватися чіткий, бездоганний план. Те, що вона занедужала, мене тривожило. А раптом, її дуже погано? Чи є в неї все необхідне? У середу я купив у кав’ярні каву та той десерт, який вона одного разу їла, хотів зробити, якусь приємність. Доручив занести пакунок Арсену – саме з ним сьогодні працювали. — Це що, новий метод залучення нових клієнтів? – буркнув він, почувши прохання, але погодився. Коли ми вже їхали Арсен, похмуро дивлячись у вікно, здав звіт: — Вона була у халаті, волосся розпущене, виглядала змученою і здивованою. Запитала, чому це я їй щось приношу і хто я такий? — І що ти сказав? — Сказав, що від клієнта, який хоче вибачитися за скасований сеанс. Віддав і швидко пішов, щоб не дивитися в її очі. Ти знаєш, що у неї вбивчий погляд і якби я залишився ще на секунду, то розказав би б усе? Я лише угукнув і посміхнувся сам до себе. Робота того дня затягнулася до пізньої ночі. Один з клієнтів наполіг на особистій зустрічі. Зранку я не поїхав до офісу, хоча знав, що за це мені "влетить", поїхав до неї. Купив дві кави та той самий десерт, і пішов на штурм. Коли двері відчинилися, я одразу оцінюючи глянув на неї, вона була в легкому шовковому халаті, який більше розкривав, ніж приховував, бо швидше за все під ним нічого не було. Тканина м’яко облягала вигини, вона виглядала знеможеною і неймовірно спокусливою. — Матвій, що ти тут робиш?— нервово запитала Аня, глянувши на мене своїми зеленими, магнетичними очима. — І тобі привіт. Ти не вийшла пити каву, тому я вирішив принести її сам. Як почуваєшся?— дивлячись на неї таку, я ледь стримував порив підхопити її на руки, віднести в ліжко й оточити турботою і любов'ю, яку вона зараз так потребувала, вилікувати поцілунками і не відпускати поки її не стане краще. — Дякую... мені вже трохи краще, — Вона несвідомо, тісніше завязала халат, але це тільки підкреслило лінії грудей. — Але сьогодні так спекотно... Навіть виходити нікуди не хочеться, а ще голова болить і мабуть температура. Я простягнув пакунок. — Я б запросила тебе всередину, — вона злегка відкашлялася, прикрившись долонею і прочистила горло — але не хочу, щоб і ти захворів, дякую за каву. Взяла пакунок, і двері почали повільно зачинятися. —До зустрічі, — кинула вона вже крізь щілину. На роботі я одразу пішов до Влада, він мав якусь важливу інформацію. — Матвій. Чому так довго? Я просив приїхати зранку. — він підвів на мене злий, обурений погляд. — Перешкоди. Що там? — Я рушив було до стільця, та Влад різко підвівся й підійшов до мене. — У мене через п'ятнадцять хвилин зустріч, тому тільки суть: за тобою стежать, поки не знаю, хто і наскільки серйозно. Сподіваюся, дізнаюся деталі, як буде інформація — подзвоню. А ти не роби ніяких дурниць і ніяких самостійних розслідувань. Артему теж поки ні слова. Зрозумів? Я занурився в свої думки, тому лише мугикнув в знак згоди. Ми виходимо з кабінету разом, Влад, не зупиняючись, кидає через плече: — Новий, серйозний клієнт, приїжджає через два дні і знову питають конкретно про тебе. Іду до хлопців, бо роботу ніхто не відміняв, хоча вона проходить в роздумах, на автопілоті. О п'ятій я вже за кермом, але мій мозок відмовляється вимикати тривогу. "Чому слідкують? Хто? Можливо, Влад помиляється?" — Я вдивляюся у дзеркало заднього виду, але там лише потік машин, нічого підозрілого. Я не пам’ятаю, як опинився біля її будинку, ніби авто само знало дорогу. Глушу двигун і знову вдивляюся у дзеркала, а там нічого особливого. І раптом — вона. Аня виходить на сонячне світло. На плечі — пляжна сумка. Мої нерви напружуються до межі, вона ж казала, що не хоче виходити через спеку? Брехала? Грала? Мені це не подобається. Сьогодні вона йде пішки, немов хоче розтягнути цю прогулянку, а я їду на відстані і намагаюся не впустити її з поля зору. Її вчинки мене дуже дивують. Або вона хороша актриса? Або її з ранку, справді було погано? Вона знаходить вільний лежак, миттєво роздягається і йде в море, а я милуюся нею. Це не просто красива жінка — це катування. У неї зовсім не модельна фігура — є лишні кілограми, але вона вміє підкреслити свої принади і замаскувати недоліки. Сьогодні на ній був сміливий відкритий купальник. Глибокий V-образний виріз верхньої частини акуратно обрамляв та підтримував її повні груди, мабуть третього розміру, привертаючи увагу до виграшної лінії декольте. А знизу — високі трусики-танго, які лише підкреслювали апетитну округлість стегон і пружні сідниці, створюючи образ неймовірної, природньої сексуальності. Мої штани миттєво стають тісними. Кров ударяє в голову, коли я бачу її оголену спину, округлість сідниць, які так просили моїх долонь. В уяві я вже з нею, я притискаю її до себе, відчуваю пісок під колінами, її стогони змішуються з шумом хвиль. Я трахаю її так, як хотів з того самого дня, без жалю, з тією ж дикою енергією, що накопичувалася тижнями. Наяву вона робить кілька плавних кругів у воді і виходить. Вода стікає з неї річками, обливаючи груди, стікаючи між ніг. Мій "друг" наполегливо нагадує про себе, пульсуючи у такт її рухам. Я хотів би зараз бути поруч, відчути смак солі на її шкірі, провести язиком по її хребту, животі зупинитися там, внизу... Злизати кожну краплю води, що котиться по цих заборонених територіях. Вона лягає на живіт, дістає книгу. Я слідкую за кожним її рухом. Де її подруга? Чому вона завжди одна? Ця самотність робить її ще більш бажаною. Приблизно через годину плавання і засмагання, вона дзвонить комусь і починає збиратися. Я так і не наважився з'являтися. Слідкую, як вона ловить таксі, і тільки тоді йду до своєї машини. Добре, що не пішов пішки... Наступні два дні я по-горло загружений роботою. Але кожен вечір я знаходжу час приїхати під її будинок. І що дня — одна й та сама картина: вона йде на пляж, купається, читає, і завжди одна. І в її позах, у погляді, зверненому у порожнечу, я читаю щось, схоже на сум. Я не підходжу, просто слідкую. Милуюся. Нарешті субота, домовляюся з Артемом, щоб усе тримати в секреті. Надя світилася від щастя, коли почула, що ми їдемо на море, мало не затанцювала. Домовилися їхати після шостої, коли спека нарешті спадає і починається справжній кайф. Артем в курсі мого плану, і, поки я малюю йому деталі, він хитро посміхається: — Не хвилюйся, мовчатиму, як партизан. Ми йдемо узбережжям, я вдаю, що шукаю ідеальне місце, водячи їх вздовж ряду лежаків. Моє серце б’ється частіше, і ось я бачу її. Вона лежить на спині, загоріла, стрункі ноги простягнуті. — Ось тут добре, — кидаю я Артему, ніби випадково зупиняючись буквально за кілька кроків від неї. Я розстилаю рушник, але мій погляд повністю належить Ані. Підходжу до її лежака, вдаючи щире здивування, хоча кожен м'яз мого тіла напружений від бажання. — Аня? Привіт. Ти тут... сама? — мій погляд ковзає по її тілу, що вигрівається на сонці. Вона припіднімає окуляри, і в її очах миготить щось, схоже на розвагу. —Матвій? Як бачиш, сама, — вона обводить рукою пусті лежаки. — А ви прийшли компанією?— вона обводить нас пильним поглядом. — Якщо розмова буде довга, я піду сполоснуся, Тьома, ти зі мною? — Надя говорить різко, її голос видає напругу, звичайно, вона пропонувала зупинитися біля першого вільного лежака... — Так, кохана, — Артем миттєво підлаштовується. — Мабуть, ми зупинимося тут? — Я не проти, — Аня легко згоджується, і її посмішка змушує моє серце битися частіше. Вони йдуть до води, а я, навмисно, повільно, роздягаюся. Відчуваю на собі її погляд, коли скидаю футболку, потім шорти. Лягаю на лежак поруч. — Як самопочуття? — питаю, вдивляючись у її профіль. — Краще, але ще турбує кашель і відчуття, слабкості. — Піду спробую воду, складеш компанію? — пропоную, сподіваючись. — Можливо, пізніше, — вона відводить погляд і береться за книгу, але я бачу, як тріпочеться пульс на її шиї. Вода справді тепла. Я пропливаю кілька метрів, але мої думки лише з нею. Повертаюсь і бачу картину, що перехоплює дихання: вона лежить на животі, зав'язка купальника тоненькою ниточкою, ледь видніється на її сонячній спині, але найбільше мене вабить випукла дупка. Боже, я б зараз із задоволенням ляснув по ній долонею, відчув би пружність під шкірою... Підходжу непомітно і струшую над нею вологі коси. Вона аж підстрибує з лежака, обертається з іскрами гніву в очах. — Матвій, ти що, здурів?! — Хотів підняти настрій, — посміхаюся я, не відводячи погляду від її грудей, що хвилююче здіймаються. Вона вже хоче щось відповісти, але підходять Надя з Артемом. — Звідки ви знайомі? — цікавиться Надя, влаштовуючись на лежаку. — Аня... лікує мої мізки, — випускаю я з іронічним смішком. Аня лише загадково посміхається. — Ооо, бачу, у неї чудово виходить! А то я вже думала, що колишнього Матвія вже не повернути. Та п'явка всі соки з тебе випила... — Надю, — Артем ніжно, але твердо перериває її. — Ой, добре, — вона відхиляється на лежак і закриває очі. — Гормони, — пошепки вибачається за неї Артем, підсуваючи свій лежак ближче і кладучи руку на її живіт. Аня встає і мовчки йде до води. Я проводжаю її поглядом, цілком оцінюючи всю грацію її рухів, а потім йду слідом. Вона вже пливе назад, коли я заходжу у воду. Зупиняється, коли вода сягає її грудей. Я наближаюся майже впритул, нахиляюся і шепочу їй на вушко: — Поплаваємо разом? — Матвій, не думаю, що це хороша ідея, — вона робить крок назад і йде під воду... Коли вона виниряє, я миттєво підхоплюю її на руки. Вона інстинктивно хапається за мою шию, її тіло притискається до мого. Вона на мить застигає, наші погляди зустрічаються, потім вона відштовхується, відходить, більше не дивлячись на мене, і йде до берега. Мені доводиться залишитися у воді, щоб приховати очевидне збудження. Коли я виходжу, Аня вже збирає речі. — Було приємно познайомитися, — говорить вона, коли я підходжу. Її голос холодний, а погляд вбивчий. — Куди поспішаєш? Побудь ще, я всіх завезу. — Матвій, я вже викликала таксі. Дякую. До зустрічі, — ці слова для мене. І додає: — Бувайте! — вже Артему та Наді. — Мені здається, чи вона втекла від тебе? — сміється Артем, коли вона йде. — Матвій, це вона, та сама причина, чому ти знову став адекватним? — допитується Надя. — Не впевнений... Думаю, я їй не подобаюся, — зітхаю я. — Що? Та вона тебе так пожирала очима, коли ти йшов у воду! Твоя Віка тобі мізки запудрила. Ти їй подобаєшся, це очевидно, запроси її кудись, думаю, не відмовить. — Обов'язково, — відповідаю я, і ця думка розпалює в мені вогонь. Годиною пізніше, коли я завозжу Артема з Надею, дзвонить Влад. — Клієнт приїхав, давай їдь терміново в офіс. Клієнтом виявляється впливовим чиновником. Він стискає мою руку міцно, звіряючись очим — Потрібно, щоб ви приблизно на три дні полетіли зі мною у Польщу, справа серйозна. Завтра виліт о 12:15, беріть тільки найнеобхідніше.— Він виходить, залишаючи мене з думками. Я часто супроводжую клієнтів, але цього разу все інакше. В голові крутиться лише одна думка: я повинен бути в п'ятницю на сеансі. Я вже придумав, як зробити цей сеанс незабутнім.