Раді Вас бачити!

— А я мрію лягти спати, — буркотів Бак, — адресу знаєш? Телефон? Треба подзвонити. Тож якась зірка?

— Та знаю я, — огризнулася Налі, — дзвоню. Біс його знає, де він є? Оперний співак — написано «неймовірно талановитий». Дуже відомий.

- Спить ще після вбивства. Часом заздрю вбивцям: зробив свою справу й спати, а нам потім розгрібай, — говорив Бак у мікрофон навушників.

Напарники гнали свої машини у центр столиці й розмовляли по мобільних телефонах. Налі намагалася зв’язатися зі співаком ла Гранджем.

Врешті коли вона подзвонила на домашній номер, їй відповів прекрасний баритон:

— Ла Грандж, слухаю.

— Добрий день, — привіталася молодша слідча. — Детектив Дені, відділ вбивств. Я можу поговорити з вами?

— А хіба когось вбили? — запитав здивовано Ла Грандж. — Мою похресницю мій син знайшов. Вони приїхали о пів на першу, живі. Ми написали заяву про викрадення. Там усе детально описано.

Налі кахикнула, мала надію, що Бак вже піднімає усі заяви про викрадення за минулу ніч.

— Ваш син їздить на колісній вишневій машині? — уточнила Налі.

- Так, ми з моїм чоловіком подарували йому цього року на день народження вишневий гейнц. Малий давно мріяв про таку машину, — відповів ла Грандж, як Нелі зрозуміла, старший.

- Я можу поговорити з вашим сином?

- Ми провели у центральному поліцейському відділку півночі, панно, мій син не спав, а зараз на репетиції. Він тричі розповідав вашим колегам про викрадення Кікі. Вони назвали це нісенітницею. Твердили, що він під впливом наркотичних речовин чи п’яний.

Мій син — оперний співак. Він п’є вино раз чи два на рік, палить виключно тютюн, хоча йому й цього не можна…

Ви ще раз хочете почути ту нісенітницю й обізвати мою похресницю екскортницею? За вашим уявленням, усі балерини автоматично з виходом на сцену стають елітними повіями? Я вас прошу! Для моєї сім’ї й сім’ї ла Морн ця ніч була вкрай важкою. Я хотів би вберегти Тая і мою похресницю від повторного жаху, — ла Грандж, старший, говорив швидко, вкрай правильно, літературною мовою, але сердився, й голос його почав дзвеніти, наче струни контрабаса.

- Пане ла Грандж. Я наполягаю: я мушу поговорити з вашим сином, й бажано сьогодні.

- Аж ніяк, у нього дві репетиції. Я навіть не скажу йому нічого й кладу слухавку.

На другій лінії Налі почула лайку знервованого напарника:

- Трясця! Гівнюки гівняні! У всіх новинах, трясця!

— Увімкніть новини пане ла Грандже, — порадила Налі. Вона свого напарника розуміла з півслова, адже третій рік вони працюють разом. Почула фоном, як розповідають про масове вбивство високопоставлених осіб і двох охоронців. Це подавалося як велика трагедія.

Налі згадала купу тіл під кам’яною стіною, переплетену з брудом.

— Що це? — запитав спантеличений ла Грандж. — Це ті люди, які викрали Кікі!

- Поки ваш син тільки свідок. Я прошу, скажіть йому, щоб він призначив нам зустріч, пане Ла Грандж, — мовила Налі. Іноді вона ненавиділа свою роботу. Її співрозмовник був вкрай вражений усім, що відбувається, й чудово розумів наслідки.

- Він усе розповів вночі вашим колегам. За ним ще гналися ті охоронці, стріляли у машину. На борту є кульові отвори. Як це поки, свідок?… Він задзвонить вам — зв’язок вимкнувся.

— Налякався дядько, — мовив Бак, який слухав розмову.

— Розумний, — докинула молодша слідча. — Ти запросив ту справу?

- Так, відділок сексуальних злочинів поділився. Я ще не встиг усе прочитати. Але коротко. Кімі Ла Морн викрали вчора увечері біля оперного театру, коли закінчилася репетиція. Свідком була її подруга — Вала Гангек. Подрузі тицьнули у руки чорний конверт, попросили передати ла Гранджу молодшому. Вона передала. Там була адреса.

Ла Гранджи й ла Морни поперли у поліцію. Поліція вирішила, що це жарт. Тоді ла Грандж молодший взяв машину й поїхав за тією адресою, а далі починається якийсь хоррор. Дійсно, цей хлопець наче обкурився.

Гравітаційні машини вилетіли на першу вулицю старого центру планетарної столиці Ла. Налі звернула на парковку біля велетенського оперного театру. Пролунав дзвінок. Налі увімкнула зв’язок.

— Слухаю, — мовила молодша слідча.

- Добрий день. Де ви хочете зустрітися? — Чи я маю приїхати до відділка? — пролунав голос: оксамитовий, м’який, впевнений.

Налі навіть розгубилася — їй здалося, що усі їхні пошуки — нісенітниця, головне — мистецтво. Голос наче гіпнотизував її. Трусонула головою скидаючи навіювання:

- Ми припаркувалися біля оперного театру, може, там є кімната, чи оберете якийсь ресторан?

— Заходьте у головні двері — я вас зустріну, — відповів він і розірвав зв’язок.

— Мамцю! — мовила Налі, вийшла з гравітава, подивилася на сонного Бака, — Ти його чув?

- Сказав, що зустріне. Як на вбивцю він надто спокійний — може, маніяк? П’ятнадцять трупаків — то не просто.

— Ти сам у це віриш? — запитала Налі. — Я взагалі про голос: ти чув той голос — не дивно, що він зірка.

- Та йдемо вже, поговоримо з ним і спати. Я навіть не претендую на те, щоб йти додому. Я у нашому кабінеті, на диванчику приляжу трішки.

Налі співчутливо похлопала напарника по плечу.

Поки йшли з парковки до театру Бак перечитував справу:

- Цей співак розповів, що приїхав за вказаною адресою. Там стояв великий будинок з темними вікнами. Ніч, а вікна темні. Він зайшов. Освітлений був вхід у підвал. Хлопець спустився, пройшовся довгим коридором, освітленим смолоскипами — уявляєш фантазію — й увійшов у печеру. — Бак засміявся: — Велику печеру…

Оперний театр був наче місто у місті. За історичними даними, йому вже тисячу років. Перші стіни можна було подивитися у підвалі під час екскурсії.

Двері театру були витвором мистецтва, широкі, старовинні, з чорного дерева, вирізьблені барельєфи, театральні символи, стерлися з часом людськими руками й, може, численними реставраціями.

Налякавшись, вона ввійшла у цей величний храм мистецтва. Наку було байдуже до мистецтва, хоча присвиснув й висловився:

- Ти бачиш, як у них тут гарно усе! У таких місцях вирощують маніяків?

— Часом усе буває, — почули вони знайомий оксамитовий голос.

Володар того голосу був наче казковий персонаж, високий хлопець метри два зростом, смаглявий, з довжелезним, певне, до поясу, чорним прямим волоссям, сині очі уважно вивчали слідчих. Вбраний він був у білосніжну сорочку, бриджі й високі ботфорти. Помітив здивований погляд Бака, пояснив:

- Сценічний костюм, репетиція перед прем’єрою. Вітаю. Тай Ла Грандж — і він вклонився, наче якийсь пер на королівській церемонії.

Налі подумала, що розмовляти з ним, певно, буде Бак, бо вона з таким світком стане вкрай добрим, не уважним, замріяним поліцейським.

Кімната, у яку привів слідчих пан Ла Грандж молодший, була заставлена запиленими декораціями, у кутку стояв старезний пошарпаний століттями диван, і ряд крісел з глядацького залу. Співак запитав:

- Тут вам буде зручно?

- — Так, — Налі на все б погодилась, поспіхом подумала, що потрібно терміново скинути цю облуду чи навіювання, так, молодик неймовірно гарний, але він професійний актор, він навчений впливати на людей, тож не потрібно вже зовсім пускати слинку, наче малолітня фанатка. Вона з видом переможеної подивилась на напарника прошепотіла:

- Поговори з ним.

Бак знизав плечима, сів на диван, закинув ногу за ногу. Ла Грандж сів у крісло, прибрав за вухо пасмо волосся. Налі дивувалася, як людина може бути такою досконалою. Він поклав на диван пачку брендових цигарок, запитав, чи це не зашкодить поліцейським, й запропонував пригощатися. Доклав гарну срібну запальничку. Сам запалив цигарку, стомлено відкинувся на спинку. Спокійний аж надто, враховуючи ніч, яку пережив.

Бак дочитував свідчення, прислані відділом сексуальних злочинів. Підвів очі на ла Гранджа, хмикнув:

- Я ознайомився з вашими свідченнями.

— Я бачу, — відповів співак.

Бак віддав свій телефон Налі, пропонуючи їй дочитати пригоди Ла Гранджа.