Раді Вас бачити!

Увага! Книга 18+. Містить відверті еротичні сцени, насильство та психологічно напружені моменти.

2247 рік. Орбіта астероїда 16 Психея.

Шатл «Лакшмі-9» наблизився до станції без увімкнених вогнів. Лише червоні навігаційні маяки мерехтіли на величезному кільці, що повільно оберталося в безмежній темряві.

Зовні станція «Червона орбіта» скидалася на гігантський рубін: вісім кілометрів у діаметрі, тридцять два рівні насолоди, чотири тисячі тіл на будь-який смак.

Офіційно — «центр психоемоційного розвантаження для шахтарів Поясу».

Неофіційно — найдорожчий і найнебезпечніший бордель Сонячної системи.

Шатл відстикувався безшумно, залишивши мене на силіконовій платформі приймального шлюзу «Червоної орбіти». Навколо пахнуло застояним озоном, дешевим синтетичним тютюном і мастилом перегрітих регенераторів повітря.

Я вийшла із шлюзу останньою.

Платинова блондинка, очі кольору рідкого азоту, губи, ніби після довгого поцілунку,

коротка червона сукня з розумного латексу. Для всіх на цій станції я — Нова-47. Дорога іграшка для тих, у кого накопичилося забагато кредитів і забагато самотності. Але під латексом, у прихованому зрізі внутрішньостегнового імпланта, чекали свого часу мононіж та деактиватор нейромереж.

​Мене зустріла не господиня закладу. На шлюзі чекав начальник служби внутрішньої безпеки станції — кіборг на ім’я Вейн. Його ліве око було замінене на багатофокусну оптику, що клацала й тихо дзижчала при кожній зміні освітлення.

​— Ви запізнилися, Ново, — замість привітання зарипів його мовний симулятор. — У нас уже троє мертвих шахтарів. І якщо ви приїхали сюди просто розважатися, то обрали найгірший час.

​— Корпорація вважає, що це серія нещасних випадків, Вейне, — м’яко відповіла я, копіюючи безтурботний тон викличної блондинки. — Шахтарі з Поясу п’ють забагато психостимуляторів і занадто виснажують серце. Хіба ні?

​Вейн сплюнув на металеву ґратку під ногами.

​— Вони помирають із блаженними усмішками, від яких у моїх хлопців волосся дибом стає. Жодної отрути в крові. Жодних слідів насильства чи важких токсинів. Медичний блок наполягає на зупинці серця через атиповий сплеск ендорфінів. Але людина не може отримати такий удар по нервовій системі природним шляхом. Тільки якщо їй не випалили мізки прямо під час оргазму.

​Він провів мене до автономного секційного мору на технічному рівні.

​На металевому столі під неоновою лампою лежав перша жертва — шахтар із Церери. Обличчя розслаблене, застигле в агонії найвищої насолоди.

​Я непомітно для Вейна активувала свій вбудований аналізатор і сканувала потилицю трупа. Зовні — жодних ушкоджень. Але на глибокому рівні нейронних зв’язків я виявила дещо дивне: локальне випалювання мозкових капілярів, ніби через голову пропустили надто потужний електричний або емпатичний імпульс.

​— Хто був із ним в останні хвилини? — запитала я, оглядаючи комбінезон загиблого.

​— Кожен раз нові дівчата й хлопці, — відрізав Вейн. — Ми перевірили всіх куртизанок. Усі чисті. Я вважаю, що це диверсія конкурентів із корпорації «Арес-Синтез». Хтось запускає в систему вентиляції новий синтетичний нейропаралітик.

​Він явно щось приховував або просто намагався спрямувати розслідування у зручне для себе русло.