Раді Вас бачити!

Довгі роки Чарльз не усвідомлював чим було його омріяне головування в Ордені. Лише отримавши владу, він зрозумів — це розбита корона. Пожертви збиралися регулярно, проте науковий відділ постійно проводив дослідження ледь не палками. Мисливці ж мусили купувати зброю і набої за власний кошт. Де ж тоді осідали ці гроші?

Фінансовий аудит, у який була залучена половина наглядової ради ордену, виявив ниточки, які вели до голови науковців і головного мисливця Ласка. Але Чарльз був впевнений, що головним принципом розслідування було — не вийти на самих себе. То ж йому довелося зосередити в своїх руках усі фінансові потоки Ордену. Що стало приводом для погроз.

— Ніколи не бачив більш жорстокого батька. — Джордж Ласк очевидно хотів уваги Чарльза, тому ледь не кричав на весь коридор. — Ваша донька зникла безвісти, а ви тут займаєтеся маячнею.

Чарльз зупинився на пів кроці і важко видихнув. Фанні підняла забагато шуму, тепер кожна шавка дорікає йому нелюбов’ю до дочки.

— Схоже, що містеру Ласку недостає манер, аби не лізти до чужих сімейних справ.

— Просто хотів запитати вашого дозволу допомогти леді Воррен з пошуками. — Джордж схилився у поклоні. — Вам, схоже ніколи займатися такими дрібницями, тож мій обов’язок як підлеглого…

— Леді Воррен не потребує допомоги. — обірвав Чарльз. — Не знаю, звідки ви принесли ці чутки, але вони брехливі. Всі мої діти поруч з їхньою матір’ю.

— Тоді дивним видається той факт, що мої мисливці бачили одну з них у Вельсі поруч з брудною старою. — Джордж скоротив відстань настільки, що тепер шепотів на вухо. — Не надто перебудовуйте тут все, аби не завалити всю структуру. Гарного дня!

У той же день Чарльзу довелося написати Даубсех, щоб та нарешті дозволила Фанні побачитись з Шарлоттою. Погодилась вона лише через кілька місяців, коли мисливці Ласка уже почали ошиватися в околицях їх з Шарлоттою помешкання. Тож коли Фанні змогла навідувати дочку і знала напівправду, Чарльзу вдалося зам’яти інцидент зі зникненням. Але конфлікт всередині Ордену тільки наростав.

 І саме щоб пам’ятати про ціну відмови, подумки щовечора Чарльз повертався у ті темні палестинські ночі, коли Дуабсех розказала йому про те, як створила першого з чудовиськ і про те, як створила Орден, аби стримати його і його дітей.

***

Спочатку Анзу думала, що, якщо стримати сили Зіусудри, то цього вистачить аби хвороба не поширювалась. Хто б міг знати, що він почне шукати її, сіючи за собою смерть народам. Століття він присвячував тому, щоб виманити її, винищуючи місто за містом. Йому майже вдалося в Угариті, проте Анзу вислизнула в Єгипет. Де і вимушена була просити у Баала, щоб він дав їй заміну.

Саме у Єгипті вона створила праобраз Ордену – мисливців, покликаних винищувати дітей Зіусудри. Але його армія кровопивць була завеликою. Тож Анзу створила перевертнів. Взявши за основу п’ятого зі стражів закляття, вона примусила об’єднання чаклунів перетворюватися на хижаків, через що вони стали природними ворогами вампірів.

Баал подарував їй жрицю, втілення обіцяної дочки. Анзу піклувалася про неї так, як ніколи і ні про кого. Вона поселила її у храмі Амона, сама навчала всім ритуалам. Допомагала створювати нові. Просувала по владній драбині. Майже добилася того, щоб дівчина увійшла у гарем фараона і стала царицею. Анзу уже готувала ритуал передачі якоря, коли триклятий Зіусудра зруйнував усе.

Анзу не знала, як саме він спокусив її, бо була занадто зайнята підготовкою. Проте вона мала беззаперечні факти: відмову від шлюбу з фараоном і вагітність.

— Неєрт, як ти могла таке зробити? — Анзу остервеніло трясла дівчину за плечі. — Невже ти не бачиш, що він зробив з тобою і твоїм життям? Заради кого ти себе так підставляєш?

— Він найдобріший, найшляхетніший і найкрасивіший. — зачаровано бурмотіла Неєрт. — Він ніколи мені не нашкодить.

— Він уже нашкодив!

— Ні! — Неєрт різко вирвалась з рук Анзу. — Він ніколи так не вчинить! Я врятувала його від закляття якоїсь старої, яка не змирилася з тим, що він їй відмовив.

Анзу істерично засміялась. Неєрт не могла зрозуміти, що трапилося з її прийомною матір’ю, адже та ніколи не виглядала такою божевільною. Той чоловік дійсно був надзвичайним, але чому мати не хоче її слухати…

— Скільки ти зуміла зняти печаток? — Анзу підняла на дочку заледенілий погляд. Якби та не звикла до материнської м’якості і ласки, то точно б злякалась.

— Жодної. — чесно відповіла Неєрт. — Але ти така могутня, така мудра. Разом ми б змогли звільнити його від помсти тієї навіженої

Неєрт кинулась у ноги до матері, благаючи її допомогти їм бути щасливими. Анзу нудило від усіх слів ніжності, сказаних у бік Зіусудри. Навіть якщо він не знав, що це їхня воскресла дочка, то як він міг маніпулювати настільки юною дівчиною. Хоча, чи була вона старша коли їхня історія почалась?

Анзу різко висмикнула сукню із рук Неєрт і швидко заговорила:

— Те, що ти не змогла зробити цього — чудово. Значить план все ще працює і ми зможемо все виправити. Тобі доведеться просто позбутися наслідків…

— Ні.

— Вибач, що?

— Я не буду позбуватися «наслідків». Я його кохаю і він мене теж. У нас буде сім’я.

Анзу наче вперше побачила, що Неєрт вже не маленька дитина. Така схожа на неї. Як мати може побажати своїй дитині такої долі? Як може допустити, щоб вона так само розчарувалася?

— Пробач мені, Неєрт.

Кинджал розсік плоть, наближаючись до серця.

— Чому?

— Бути жінкою власного батька — величезний гріх. Намагатися випустити того звіра на волю — ще більший.

Анзу встромила кинджал ще глибше і провернула. Вона б хотіла, щоб їй самій було так само легко померти.

— Пробач, пробач, пробач…

Анзу ридала, притискаючи Неєрт до себе. Крик, від якого похитнулися вікові опори храму, вирвався з її грудей. Весь світ почало трясти. Це кричала Ліліт — матір всіх демонів.

У шумі землетрусу, викликаного Ліліт, почулися оплески і схвальні вигуки:

— Оце вистава! Я і не думав, що в тобі залишилося щось людське.

Її розпач виманив Баала на землю. Він з цікавістю дивився, як тремтить храм. Один з блоків зірвався і впав йому до ніг. Анзу не переставала кричати, все ще тримаючи Неєрт. Крива посмішка відобразилась на обличчі Баала, один помах рукою і все припинилося.

— Поплач, тобі корисно. — він хмикнув, присівши перед Анзу. — Ти була така права. Твоя дочка — грішниця, та і ти не краща. — Баал пальцем зібрав сльози з її щоки, а потім спробував на смак. — Смерть буде поганим покаранням для вас. Тому я вирішив…

— Будь ласка, покарай тільки мене. Будь ласка, вона не винна, вона не знала. — Анзу випустила тіло Неєрт і вчепилася у ноги Баалу. — Це я не розповіла, це я приховала. Вона не винна… Не винна…

— Якщо вона така невинувата, то чому ж тобі вона допомагала зняти твої печаті? — він дивився на Анзу зверхньо. — Розділяй вину, Ліліт. Ти допустила цю ситуацію і будеш покарана. Вона порушувала баланс і теж буде покарана.

— Будь ласка. Покарай лише мене. Молю.

— Молиш? — він гучно розсміявся. — Минулого разу я тебе послухав. Чим все закінчилося? — Баал різко підняв Анзу. — Якщо карати лише тебе, то ти не навчишся. Тому сьогодні будуть покарані всі. — він з силою її поцілував. — Неєрт стане духом передвісником смерті. А її виродок, з проклятою кров’ю, нехай назавжди залишиться бранцем повного місяця. Що ж до тебе, Ліліт, — він хижо провів язиком по зубах. — Тобі доведеться просто дивитися, як страждають ті, кого ти любиш. Довіку.

***

Дуабсех втомлено прикрила очі, щоб приховати емоції. Чарльз пойорзав на стільці, перш ніж запитати:

— А що було далі?

Стара важко зітхнула, наче не хотіла більше продовжувати. Проте угоду уже було укладено, тому він мусив знати все.

— Анзу віднесла тіло дочки глибоко у пустелю і запевнилась, що ніхто і ніколи його не знайде. Хоча, — вона усміхнулась, дивлячись прямо в очі, — наразі я б не була у цьому така певна. Бібліотеку ж ви відшукали.

Чарльз присоромлено опустив очі.

— Після поховання Анзу не могла довго залишатися у Фівах. Тому їй знову довелося тікати. З часом мисливців-жерців виявилося замало, тому довелося створити братства. — Дуабсех застигла, тонучи у своїй пам’яті.

Вона бачила зруйноване місто і Зіусудру, який шукав джерело тієї сили, а може все-таки він шукав Неєрт. Згадувала, як істоти все більше відвойовували собі простір у людей. Як доводилося залучати звичайних смертних.

— Сер Воррен, відкрий свій розум, я покажу тобі, як і коли я створила твій Орден.

***

Анзу побувала за цей час у різних частинах світу, навіть у далеких східних землях. То був дивовижний край і люди там були дивовижні. Але довелося повернутися в Єгипет. І саме її повернення пізніше назвали чумою.

Вона знову зустріла Зіусудру і вперше наважилась відкрито йому протистояти. Разом зі створеними нею братствами вони гнали його всією Європою, аж поки не загубили в Індії. У тій бійні вона втратила майже всіх.

Довелося піти у тінь на пів тисячоліття, аби відновитися і підготувати ґрунт для створення потужніших течій. Саме Анзу стояла за рядом чернечо-лицарських орденів. Саме вона відправляла їх на схід, аби знайти Зіусудру, вдало маніпулюючи бажанням влади у королів і пап.

Аристократія швидко підхопила моду на ордени і таємні гуртки, тож Анзу і її мисливці отримали необхідне фінансування і прикриття. Перший орден на Британських островах їй допоміг заснувати особисто Гуго де Пейн. Шкода, що співпраця з тамплієрами не була довгою. Уже за два століття їм довелося ховатися далі і глибше. Але Анзу у цьому участі не приймала, бо знову кинула своє творіння напризволяще.

Коли ж вона повернулася до Англії у 16 столітті, то Орден уже перетворився на державу всередині держави і мало займався саме надприродними питаннями. Масонство дуже допомогло їй непомітно переформатувати Орден і саме у такому недосконалому вигляді він дістався Чарльзу, який мав навести там лад.

* Гуго де Пейн абсолютно реальна особистість і був магістром Ордену Тамплієрів в Британії.

***

У Чарльза від таких «подорожей» боліла голова. Тисячу років за п’ять хвилин. Як таке можливо? Даубсех деякий час сиділа незворушно. Тому він зробив висновок, що їй це теж давалося складно.

— Орден почав ненавидіти таких, як я, занадто давно. І я вже не могла просто прийти і все змінити. — вона криво посміхнулась. — Я не думала, що мене просто зітруть з історії. Бісове прокляття пам’яті…

— Якщо ти знала, що ці істоти такі небезпечні, то чому не знищила? — байдуже, які у неї там рахунки з першим з монстрів, вона могла вирішити цю проблему легко. Чарльзу кортіло знати, чому вона не наважилась.

— Яка мати зможе вирізати всіх своїх дітей?

— Ти! Ти уже вбивала своїх дітей! Ти знищила всіх, аби створити його! — Чарльз підхопився зі стільця.

— Так, вбивала. — здавалося ніщо не може зворушити цю жінку. — Я неправильно виразила свою думку. Чи всі з цих дітей мусять померти?

— Вони небезпечні!

— Звичайні люди теж. —Дуабсех дивилася йому в очі так, ніби хотіла побачити саму душу. — Ось ти, Сер Чарльз. Ти убивав людей. Ти готовий пожертвувати власною дитиною за знання. Чим ти кращий за людину, яка народилася з проклятою кров’ю?

— Я не убиваю невинних! На війні солдати гинуть.

— Колись я знала одного солдата, який продав свою душу за те, щоб відстояти свою батьківщину.

— Це гідна жертва.

— Але ж ти кажеш, що він гідний лише смерті, бо став монстром… Сер Чарльз, світ складніший, ніж ти вважав.

— Ти не дала відповідь на моє питання.

— Орден був створений тому, що я не хочу вбивати невинних. Діти не винуваті, що їх батьки вовкулаки. Ши не винні, що люди заходять у їх угіддя, виганяючи їх. Але ти правий, вони небезпечні. І тих, хто перейшов межу, треба вбити. Саме тому ви існуєте.

— Це не пояснює, чому ти не можеш сама просто прибрати їх.

— Усе має свою ціну, сер Чарльз. Коли все почалося, я не мала сил, аби їх знищити. А за тисячі років вони стали невід’ємною частиною цього світу. Тому я не можу просто прибрати всіх, хто переступив межу. Бо я мала б знищити світ. — Дуабсех втомлено прикрила очі. — Спробуй подивитися на це питання під іншим кутом. Не чому я поклала цей обов’язок на людей. А чому були ті, хто зголосилися мені допомогти. — вона помовчала деякий час і продовжила. — Не існує правильної відповіді. Хтось прийшов, бо зіштовхнувся з надприродним, хтось — бо шукав гроші і славу. Були і ті, хто шукав знання. Усі вони погодилися нести цю ношу разом зі мною. Так само погодився і ти, коли добровільно увійшов до наукового відділу Ордену.

— Я не погоджувався виправляти чужі помилки! — Чарльз ходив у наметі. — Я мріяв знайти панацею від монстрів і позбавити світ зла.

Дуабсех розсміялася.

— Сер Чарльз, ти можеш дурити інших, але не мене. Тебе цікавить лише влада.

— Я не… Я… — він аж задихався від обурення.

— Сер Чарльз, мене не хвилює моральна сторона цього питання. Просто не грайся зі мною. Коли прийде час ти головуватимеш у Ордені і повернеш його до витоків. Це і буде твоя панацея.

***

Джордж Ласк, не дивлячись на супротив ради, пішов з поста голови мисливців восени 1882 року. Його наступником став Абрахам Ван Гельсінг. Який виявився геть не легшим у спілкуванні. Будучи людиною надто прямою, Абрахам часто конфліктував з радою. Йому не подобалось усе від заточки кілків до того, як на нього дивились люди.

Чарльз страждав від такої принциповості. А потім доля підкинула йому неприємності в обличчі Лаури Гемптон-Льюїс. Ця жінка не тільки проникла у раду, а і зажадала стати мисливицею. І Абрахам її підтримав.

За шість років ці двоє перетворилися на злагоджену команду, і Чарльз не міг сказати, що це було погано. Але його тріснута корона остаточно розвалилася, коли він розповів правду Абрахаму.

— Сер Воррен, боюся, що нашу з вами співпрацю доведеться завершити. — Ван Гельсінг повільно підвівся з крісла, явно приголомшений почутим. І Чарльз його чудово розумів.

— Я можу дізнатися причину вашої відставки?

— Ваш покірний слуга не схожий на сера Воррена і не здатен прийняти такі умови існування у цій структурі.

Вони застигли по різні боку столу. Чарльз у зосередженому спостереженні, Абрахам — натягнутий, як струна. Хотів би Чарльз мати стільки ж впертості, щоб просто відмовитись. Проте, це його хрест і він буде змушений нести його.

— Ви ж не розкажете іншим?

— Ви вважаєте, що люди не мають знати у що їх втягують? — Ван Гельсінг дивився прямо в очі Чарльзу.

— Інколи краще не знати…

— Не вам вирішувати, що краще для інших…

Двері зі стуком відчинилися і у них влетів один з мисливців.

— Перепрошую, — він хекав, схоже, що від бігу, — леді Лаура. — ще один глибокий вдих. — Вона пішла на полювання сама.

Абрахам вклонився Чарльзу і вибіг з кабінету.