Спочатку:
На сторінку книги
Василина ковтнула — карти продовжували тихо світитися, ніби під ними лежав маленький кишеньковий світанок.
— Гаразд… перше запитання? — обережно спитала вона.
— Про кохання! — вигукнула знахарка Маїса.
— Про долю! — крикнув алхімік Велс.
— Про те, виженуть мене після іспитів чи ні… — пискнула Олівія.
— Про те, чи прийде Мілс, — видихнула Марра так тихо, що, звісно, почули всі.
— Ні, — буденно сказав один із бойовиків. — Давай краще дізнаємося, коли мене почнуть поважати.
— Коли перестанеш усе ламати, — не підіймаючи очей від конспектів, відказала Тайра.
Василина підняла руки:
— Стоп! По одному. Інакше карти образяться.
Вона глибоко вдихнула, торкнулася першої карти — і та сама перевернулася, ніби хтось невидимий подув.
На столі лягла карта «Подвійний Шлях».
— Це… цікаво, — пробурмотіла Василина.
— Що означає? — насторожено спитала Олівія.
— Що сьогодні долі… переплітаються. — Василина обережно посунула карту, ніби та могла вкусити. — Цей знак означає, що кілька людей отримають… е-е… взаємний вплив.
— У якому сенсі «взаємний вплив»? — буркнув бойовик.
— У поганому?! — Олівія зблідла.
— У… магічному, — зітхнула Василина і виклала другу карту.
У каміні раптом спалахнуло надто яскраво, іскри полетіли просто в стелю, і хтось із вогневиків обережно сказав:
— Е-е… я цього не робив.
З кутка тихо нявкнуло.
Студенти дружно озирнулися.
Кота, звісно, не було.
— Так… — Василина перевернула наступну карту. — Це для… Олівії.
Олівія здригнулася:
— Для мене?!
— «Рівновага сил». Хм. Карта каже, що в тебе буде стільки магії, скільки… е-е… у того, хто знаходиться поруч.
— Це як? — кліпнула Олівія. — Якого «поруч»?
У цей момент двері аудиторії відчинилися, і на порозі з’явився староста першого курсу — розмірений маг води: високий, зібраний, ввічливий і дратівливо ідеальний.
І абсолютно нічого не підозрюючий.
— А я вас шукаю, — сказав він. — Декан просив допомогти прикрасити Академію, раз ми тут лишилися. Хоч би сніжинок десь понавішали.
Він замовк.
Тому що в ту ж мить Олівія, яка зі страху підскочила, вирішила начарувати щось зовсім безпечне — довести, що магія води її інколи слухається.
Це мала бути слабенька іскорка. Ледь помітна. Реально кілька сніжинок.
Та спалахнуло так, що половину людей біля каміна осліпило. А на голову старості впав добрячий замет снігу.
— Е-е… я… здається… це було трошки більше, ніж сніжинка, так? — прошепотіла Олівія.
Староста ледь перевів подих.
— Здається, — повільно сказав він, — не те слово.
А десь у глибині коридору щось задоволено муркнуло.
— Це точно не я! — пискнула Василина. — Але карти кажуть, що сьогодні долі будуть… е-е… перекидатися. Магія — мінятися. Впливи — збігатися.
— А конкретніше? — спитав бойовик. — Я хочу знати, коли перестану все…
Він не договорив, бо в нього в руках раптом спалахнув ідеальний щит, рівненький, як на ілюстрації в підручнику.
Він, приголомшений:
— Ого. Я так ніколи не вмів.
А поряд чхнула алхімічка й випадково підпалила край килима.
— Е-е… — промимрила вона. — Це що, вогняна магія?!
Вогневики витріщилися на неї так, наче вона зазіхнула на їхню родову гордість.
Василина глянула на карти.
Карти глянули на неї.
І світилися.
— Так… друзі… — вона обережно відсунула колоду. — Мені здається, магія сьогодні жартує з нами.
— Магія не жартує, — обурився Велс.
За його спиною тінь кота піднялася на задні лапи, облизнулася і зникла за шафою.
— …зазвичай, — додав він тихо.
Василина потягнулася до останньої карти — підсумкової. Але карта сама перевернулася. І на ній був золотий знак, якого студенти раніше не бачили.
— Це… що? — прошепотіла Марра.
Василина ковтнула:
— «Втручання». Це дуже рідкісна карта. Вона означає, що… хтось сьогодні вирішив втрутитися. І це не студент, не викладач і навіть не магія.
— Хто? — спитали всі разом.
У цей момент:
Світильники спалахнули рівно через секунду після того, як хтось сказав «хто?»
Іскри з каміна зметнулися вгору.
По стіні прослизнула тінь з хвостом.
А десь угорі почувся дзвін.
