Спочатку:
На сторінку книги
Коробку вона помітила не відразу, а коли вже зняла пальто, поставила пакет із овочами на стіл, скинула взуття. Соня гралася в кімнаті. У кухні пахло лише освіжувачем повітря, вечерю вона тільки збиралась готувати. Роззирнулася. Усе звичне, все її. Але коробка — не її.
— Відкриєш чи будеш свердлити її поглядом? — Олена, розвалившись у кріслі, жувала яблуко.
Відкрила повільно і обережно, наче всередині могла бути пастка.
Сукня була біла. Точніше, не просто біла, холодно-біла, як молоко на склі. На рідкість, їй пасував саме такий відтінок. Шовк, мереживо, шлейф, що тягнеться, наче дим. Вона провела пальцем по тканині — м’яка, але тримала форму. Аліса додатково помила руки і затамувала подих, вдягаючи цей шедевр, щоб нічим його не заплямити.
Сукня підійшла ідеально. Навіть виріз сидів так, ніби хтось колись тримав її ретельно виміряв для неї.
— Звідки вони знають мої розміри?
Вона не знімала мірок і не ходила в салони, навіть не бачила себе в дзеркалі у повний зріст тижнями. І все ж ця річ знала її тіло краще, ніж вона сама.
— Недарма він тебе у коридорі обмацував! — пирхнула Олена. — Все й поміряв. Або ворожка в нього на зарплаті.
— Не смішно, — буркнула Аліса, але куточки губ здригнулись. А в уяві непрохано прокикнулась згадка про його руки під футболкою...
Дзвінок у двері перервав ї спогади. Їй подобався Ваців, але його поява на порозі без попередження вже дратувала.
— Весілля за графіком. Підпишіть оновлення контракту.
— Які ще оновлення? — спалахнула Аліса, а Олена реготнула, очевидно чекаючи повернення зневаженого пункту 7.
— Нічого такого, — усміхнувся адвокат. — Тут лише про додаткові заходи безпеки і дату весілля.
— А сукня? — Аліса стиснула кулаки. — Хто її шив? Звідки розміри?
Ваців недоречно кивнув, ніби вона спитала про погоду.
— Усе під контролем, пані Алісо.
Вона підписала, але стало гірше. Олена, проводжаючи Ваціва поглядом, шепнула:
— Якщо шлейф зачепиться, я тебе витягну. Тільки скажи.
Соня пильно подивилась на маму і серйозно заявила:
— Давай ти будеш супергероїня. Їм усе одно, яка сукня.
***
Соня носилася між гіркою й гойдалками, тягла за собою м’яча з намальованими очима. Аліса сиділа на лавці перевіряла новини в телеяоні. Ваців повідомив, що може знайти в них себе, і що все під контролем. А тоді вона спершу відчула рух збоку, і завмерла. Влад. Пішов до дівчинки, але та втекла від нього до Аліси.
Той самий голос, масляний, трохи тягучий — який так колись подобався.
— Соню, пам’ятаєш тата? Я тут іграшку приніс.
Він стояв із пластиковим пакетом і дешевою усмішкою, вновій сорочці та з пригладженим волоссям. Готувався.
Соня насупилась і притислась до Аліси.
— Маленька, біжи до собачки, ми з татом поговоримо.
Але Соня трималася Аліси і сердто зиркала на нього з-під лоба.
— Біжи, біжи, це ненадовго, — підштовхнула її Аліса.
— Ти настроїла її проти мене? — сердито сказав він.
Аліса встала і навіть не збиралася відповідати.
— Ти що тут забув?
— Ти ж зірка тепер. Думала, я не дізнаюсь? Він наблизився, а очі вже не усміхались.
— Йди геть, Влад. Я тебе не боюсь.
— Справді? — Його голос став загрозливий, а тілом наче виріс над нею втричі.
Тут з’явився чоловік у чорному — охоронець Макса. За ним ішов сам Макс, неквапливо, з руками у кишенях. Його погляд був спокійним, але Влад зблід, ніби побачив привид.
— Проблема, Алісо? — спитав Макс, зупиняючись поруч.
Влад відступив, бурмочучи:
— Це ще не кінець.
— Йди, — кинув Макс, не підвищуючи голосу.
Влад зник за рогом, і Аліса підкликала дочку.
— Мам, він якийсь липкий, тільки не як цукерка.
Аліса стиснула її руку, відчуваючи Максів погляд. Він стояв дуже близько.
— Ти завжди так вчасно? — вичавила, дивлячись на Соню, щоб не зустріти його очі.
— Завжди, — відповів він.
Вона ковтнула. «Він усе вирішить. Але якою ціною?»
***
У телефоні чекало пекло. Двадцять вісім пропущених. Мама Надія дорікала: «Чому не сказала про весілля?» Степан реготав: «Зірка, давай автограф!» У новинах було її фото: не старе із соцмереж, а зняте кілька днів тому просто на вулиці. Від розуміння, що за нею стежить якісь папараці, а не лише люди Дам'яна, вона зблідла. Заголовок був: «Таємна наречена Дам’яна». Здавалося, вона взагалі нічого не врахувала із наслідків свого рішення, а зараз вони лиш визирнули з-за небокраю.
Олена, сидячи на підлозі з Сонею, радила:
— Видали акаунти соцмереж. Інакше заклюють.
— Це нічого не змінить, — буркнула Аліса.
— Сумніваюсь, що він тобі дозволить вести інсту.
— Ще нічого не забороняв.
— Ти й ще не його дружина.
Ну чому не можна просто підтримати, а не щоразу нагнітати страхи?
Знову дзвінок мами, Степан п'яно белькоче поруч. Хочуть грошей.
— Я ще не вийшла заміж, звідки візьму?
— Ну нареченого маєш, діло в шляпі, вже коли в ЗМІ засвітили — назад дороги нема. Присилай гроші.
Вона кинула слухавку. От точно, що не до них зараз, і тепер дзвонили й у двері, минувши домофон.
— Пан Дам’ян просив передати, це ваша нова SIM-карта. Телефон для особистого користування.
— У мене є телефон, — сухо.
— Так безпечніше. Ми мали інциденти. Пан Дам’ян не бажає, щоб ви відповідали на зайві дзвінки, — здається, це начальник охорони «Дам'ян Груп».
— Ви взагалі чуєте, як це звучить?
— Дуже чітко.
«Сукня пасує. Але я не буду виконувати всі твої забаганки». Відповідь прийшла миттю: «Побачимо».
Вона згадала, як він це сказав, коли викреслив пункт 7. Уявила його насмішку в очах після поцілунку. Вона смикнула себе: «Чи й не справді уявила себе принцесою! Це контракт!»
— Чортів Макс Дам’ян! — буркнула вона, а Соня підхопила:
— Чортів Макс Дамням!
Олена розсміялась, але Аліса не могла. Вона глянула на коробку з сукнею, і шлейф раптом здався важчим, ніж уранці.
