Спочатку:
На сторінку книги
Марічка застигла біля відчиненого вікна, тримаючи в руках кухонний рушник. Її великі карі очі округлилися від такого нахабного ранкового візиту, а пишні каштанові кучері злетіли від різкого повороту голови. Вона явно не очікувала, що столичний адвокат з'явиться на її порозі сам, без офіційного виклику й попередження, та ще й з такою впевненою готовністю працювати.
Тітка Люба першою оговталася від подиву, її втомлене обличчя миттєво посвітліло щирою, добродушною усмішкою.
— Ой, Ілле, доброго ранку, соколику! — сплеснула вона в долоні. — Ну який же ти швидкий! А ми тут якраз про... — вона мимохідь глянула на доньку й кашлянула. — Коротше, снідати збиралися. Заходь до хати!
— Дякую, тітко Любо, я вже поснідав дома, — м'яко відказав я, продовжуючи з легкою хитрістю спостерігати за Марічкою, яка нарешті відімкнула свій звичний захисний режим.
— Допомагати він прийшов, ти дивись... — буркнула кучерява гроза, виходячи з веранди на ґанок, хоча на її щічках усе ще палав той самий зрадницький ранковий рум'янець. Вона підійшла ближче, уперши руки в боки. — І що ти збираєшся робити своїми київськими ручками, адвокате? Дрова ми вже нарубали.
— Сторона захисту готова до будь-яких екстремальних умов, — упевнено заявив я. — Висувайте ваші вимоги.
Марічка замислено прикусила губу, оглядаючи мене, наче вибирала найскладнішу статтю в кодексі.
— Ну добре, столиця... — лукаво примружилася вона. — Раз ти такий сміливий, то нам треба на городі дещо зробити. Там картопля сама себе не підгорне, та й бур'яни після дощу виросли вище мого зросту. Сапу в руки — і вперед. Побачимо, який із тебе агроном.
Я вже відкрив рота, щоб видати чергову рішучу репліку юриста, як раптом у кишені моїх джинсів наполегливо й голосно забризкав рингтон айфона. Я дістав слухавку — на екрані виклику світилося велике й затяте «Діма».
— Вибачте, шановний суде, екстрений дзвінок із головного офісу, — підморгнув я Марічці, провів пальцем по екрану й притис телефон до вуха. — На зв'язку, Дім. Що там у тебе за позов рано-вранці?
В динаміку миттєво залунав шум київського заторів, гудки машин і занадто бадьорий, допитливий голос мого друга.
— О-о-о, Ілюха, привіт! — загорлав Діма так, що мені довелося трішки відсунути трубку від вуха. Тітка Люба й Марічка стояли зовсім поруч, тож я мав діяти максимально обережно. — Ну що там, як твоє елітне заслання? Як там Криве Коліно? Ти ще не вмер від нудьги серед курей та помідорів?
Я мимохідь глянув на Марічку, яка зацікавлено витягнула шию, намагаючись почути хоч слово, і спокійно посміхнувся.
— Ну, по-перше, не Криве Коліно, а Дибинці, — спокійно й розважливо заговорив я, завуальовано будуючи кожне речення. — А по-друге, Дім, паніку скасовано. Нудьгувати мені тут абсолютно ніколи. У сторони захисту зараз з'явилися дуже серйозні, невідкладні справи. Можна сказати, відкрилося нове судове провадження вищої категорії важливості.
На тому кінці дроту Діма на секунду замовк, а потім у динаміку пролунав його переможний, гучний регіт. Він занадто добре знав мій діловий тон, щоб не зрозуміти натяків.
— Чекай, чекай... — сказав друг, явно втішений моєю інтонацією. — Які ще справи в селі? Невже той самий екземпляр із карими очима й кучерями, про якого ти мені днями розповів? Та сама ходяча катастрофа, яка тебе з гамака вигнала? Ти що, прямо зараз поруч із нею? Розказуй, як там твоя вишнева королева, вона досі випускає свої шипи?
Я відчув, як Марічка пильно вп'ялася в мене поглядом, намагаючись розгадати мою міміку, а тітка Люба на веранді загриміла тарілками, але теж притишила кроки.
— Юридична таємниця не дозволяє мені розголошувати імена фігурантів справи, Дім, — абсолютно серйозно, але з тонким натяком відказав я, продовжуючи дивитися прямо в карі очі своєї кучерявої сусідки. — Але можу підтвердити: головний інспектор зараз перебуває в зоні моєї прямої видимості. Процес йде за планом, аргументи сторони захисту прийнято до розгляду. Більше того, ми якраз виходимо на... об'єкт, для проведення польових слідчих експериментів.
— А-а-а, ну все зрозуміло! Оце так адвокат, оце закрутив сюжет! — загорлав від захвату Діма. — Коротше, бро, не буду заважати твоєму судовому процесу. Дивись там, щоб вишнева королева не винесла тобі остаточний вирок без права на апеляцію! Ввечері набереш, розкажеш подробиці!
— Протокол зафіксовано, Дім. На зв'язку, — посміхнувся я й натиснув відбій, ховаючи айфон назад у кишеню.
Марічка відразу ж гордо зробила крок уперед, звузивши очі й підозріло дивлячись на мій незворушний вигляд.
— І що це за завуальовані юридичні дебати? — уїдливо, але з явною цікавістю запитала вона, закидаючи кучері за плече. — Які ще фігуранти? Що ти там своєму київському другові набалакав про інспекторів?
— Виключно робочі моменти, Тарзанчику, — я підморгнув їй, впевнено підходячи до кутка веранди й беручи в руки велику залізну сапу. — Ну що, судова колегіє, ведіть на свій город. Столичний адвокат готовий до розбору польотів із дибинськими бур'янами. Побачимо, чиї аргументи сьогодні виявляться сильнішими.
Тітка Люба, яка все чула через вікно, лише тихо й лагідно засміялася, а Марічка, круто розвернувшись, швидко покрокувала в бік городу, хоча її плечі вже більше не були такими напруженими, як учора біля річки.
***
Дибинський город зустрів мене такими масштабами, що моє юридичне серце вкотре за останні дні стиснулося від невимовного болю. Рядки картоплі тяглися кудись за горизонт, а бур'яни після нічного дощу стояли такі горді й впевнені в собі, наче вже приватизували цю землю й підготували пакет документів на право власності.
Я перехопив важку залізну сапу обома руками, випрямив спину й зробив перший удар. Ну що ж, робота проти дибинської флори офіційно оголошується відкритою. Марічка працювала на сусідньому рядку — швидка, спритна, її каштанові кучері кумедно здригалися в такт кожному руху сапи, а на щоках знову з'явився той самий здоровий вишневий рум'янець. Я щосили намагався тримати марку й не відставати, хоча вже за двадцять хвилин м'язи дали про себе знати, а піт безжально заливав очі.
— Ну що, столиця, як твої київські рефлекси? — лукаво гукнула Марічка, навіть не припиняючи роботи. — Сапа з рук не випадає? Чи твій адвокатський кодекс забороняє нищити пирій без попереднього офіційного попередження?
— Сторона захисту діє виключно в межах чинного законодавства, Тарзанчику, — задихаючись, але тримаючи на обличчі фірмову нахабну посмішку, відказав я. — Усі шкідники будуть ліквідовані без права на апеляцію.
Тишу гарячого ранку раптом порушив гучний, бадьорий свист із боку дороги. Ми одночасно підняли голови й сперлися на сапи. Через низький плетений паркан прямо на город, весело перестрибуючи через межу, йшла наша вчорашня нічна підтримка — Артем та близнюки, Максим із Матвієм.
— Опача! Подивіться на цей агро-союз! — здалеку загорлав Артем, широко посміхаючись і по-господарськи закидаючи руки в кишені. — Доброго ранку, робітникам!
— Привіт, народ, — підійшли близнюки, синхронно киваючи нам обом. Максим хитрюче примружився, розглядаючи мою мокру від поту футболку й сапу в руках. — Ну що, Ілюха, як тобі дибинський фітнес після київських тренажерок? Земля не надто сира?
— Нормально, хлопці, — посміхнувся я, витираючи чоло тильним боком долоні. — Проводжу польові слідчі експерименти.
Артем раптом перевів погляд на Марічку, потім знову на мене, голосно засміявся і з повагою похитав головою:
— М-да, адвокате... Дивлюся я на цю картину й розумію: Марічка — це просто стихійне лихо. Вона вже й тебе заставила на себе працювати! Не минуло й тижня, як приїхав, а кучерява гроза вже експлуатує столичну робочу силу на своїх грядках.
Марічка від такого наклепу аж сапу в землю встромила, гордо підняла підборіддя й демонстративно закинула пишні кучері за плече. В її карих очах миттєво спалахнули знайомі бойові іскри.
— Чуєш, Артеме, ану притримай свої висновки! — обурено, але з явною хитрістю в голосі відказала вона. — Хто це тут кого заставив? Він взагалі-то сам напросився! Прийшов уранці, хвірткою гримнув, заявив, що сторона захисту прибула на позиції. Я його силою на цей город не тягнула! Він навіть коли з другом своїм київським телефоном розмовляв, то розмова у нього була короткою, завуальованою — буквально дві хвилини, щоб часу не гаяти й швидше за сапу взятися! Так що не треба мені тут про експлуатацію розповідати.
Близнюки дружно пирхнули, а я лише задоволено примружився, дивлячись, як запекло Марічка захищає свою репутацію перед друзями. Мої аргументи, схоже, капітально пустили коріння в її думки.
— Гаразд, гаразд не сваріться, — примирливо підняв руки Артем, переходячи до головної мети їхнього візиту. — Ми насправді чого прийшли... У нас сьогодні ввечері в сільському клубі дискотека планується. Весь район збирається, я йду з хлопцями, дівчата підтягнуться. Короче, збирайтеся й ви обидва. Приєднуйтесь до нашої компанії, посидимо, потанцюємо, розвіємося після цього городу. Ілюсі треба ж місцевий колорит показати на повну потужність.
Марічка на мить затихла, її погляд автоматично ковзнув по мені, ніби перевіряючи мою реакцію. Новина про клуб миттєво повернула в повітря спогади про вчорашнього Кирила та слова тітки Люби, що я буду для нього тепер ворогом номер один. Але тепер, коли поруч стояли троє міцних дибинських хлопців, а сторона захисту міцно тримала в руках залізну сапу, в її очах замість страху з'явився зовсім інший — запеклий, азартний вогник.
— Ну що, столиця, — лукаво подивилася вона на мене, кусаючи губу. — Ризикнеш змінити білі мешти на танцпол нашого клубу, чи знову в гамак заховаєшся?
Я спокійно посміхнувся, заганяючи сапу в землю прямо біля її ніг.
— Протокол вечірнього виходу затверджено, Тарзанчику. Сторона захисту приймає запрошення. Побачимо, які закони діють у вашому дибинському клубі.
