Спочатку:
На сторінку книги
Близько восьмої вечора суворе сільське засідання з підгортання картоплі було офіційно закрито, і сторона захисту нарешті отримала право змінити робочу сапу на щось більш відповідне для столичного юриста. Я стояв перед невеликим дзеркалом у кімнаті баби Галі, критично оглядаючи свій зовнішній вигляд. Зваживши всі «за» і «проти», я вирішив не шокувати місцевих строгими сорочками — замість цього вибрав стильну, ідеально випрасувану чорну футболку, темні джинси та ті самі темні кросівки, які вже встигли пройти бойове хрещення дибинськими стежками. Бризок парфуму, швидкий рух рукою по волоссю — і образ київського юриста готовий до виходу у світ.
Марічка вже чекала на мене біля моєї хвіртки. Коли я вийшов на подвір'я, у мене на мить відняло мову. Замість звичного простого сарафана чи робочих шортів на ній була легка, затишна сукня глибокого бордового кольору, яка неймовірно підкреслювала її смагляву шкіру, а пишні каштанові кучері сьогодні були вкладені з якоюсь особливою, дикою елегантністю. Вона тримала руки в кишенях легкої джинсівки й запекло кусала губи, знову повернувши на обличчя свій фірмовий режим головного інспектора.
— Ну що, столиця, я дивлюся, ти вирішив підкорити наш клуб з першого ж судового засідання? — уїдливо, але з неприхованим вогником у карих очах схилила вона голову набік, оцінюючи мій прикид. — Навіть парфумом своїм київським на всю вулицю пахнеш.
— Сторона захисту завжди зобов'язана мати чудовий вигляд, Тарзанчику, — я підійшов ближче, хитрюче примружившись. — Не можу ж я осоромити свого головного екскурсовода. Твоя сукня, до речі, — це стовідсотковий речовий доказ того, що Дибинці вміють вражати.
Марічка від такого компліменту миттєво спалахнула рум'янцем, але відразу ж випустила свої звичні захисні колючки, щоб приховати ніяковість. Вона зробила крок уперед і її голос став набагато серйознішим, коли ми рушили вздовж паркану в бік центру села.
— Ти краще притримай свій столичний пафос, Ілле, — тихо, але наполегливо попередила вона, ковзнувши швидким поглядом по темних кущах біля дороги. — Я серйозно тебе попереджаю: у клубі сьогодні буде гаряче. Про те, що до баби Галі приїхав онук із Києва, вже знає мало не кожен стовп у цьому районі. Сільське радіо працює швидше за будь-який твій інтернет. На тебе всі дивитимуться під мікроскопом. А особливо... — вона на секунду зам'ялася, незадоволено смикнувши плечем. — Особливо наші дівчата. Вони як почули про столичного адвоката, то вже пів дня підбори вибирають. Будуть до тебе чіплятися, увагу приділяти, танцювати кликати... Розкидають свої сіті, а ти й розгубишся зі своїми законами.
Я зупинився прямо посеред стежки, змушуючи й Марічку припинити хід, і голосно, щиро розсміявся на всю околицю.
— Серйозно, Марічко? — я зробив крок ближче, нависаючи над нею своєю статною постаттю й заглядаючи в саму глибину її карих очей. Моя нахабна посмішка повернулася на всі сто відсотків. — Ти переживаєш, що сторона захисту капітулює перед дибинськими дівчатами? Повір моєму досвіду: у київських клубах я не одній дівчині дав відсіч. Я тобі гарантую, що зможу дати відсіч будь-якій надмірній увазі. Моя лінія захисту вибудувана чітко, і жодна провінційна маніпуляція її не проб'є. Навіть без права на апеляцію.
Марічка пильно подивилася на мене, намагаючись знайти в моєму погляді хоч краплю невпевненості, а потім її губи мимоволі розпливлися в запеклій, гордій посмішці.
— Ну-ну, побачимо, як ти заспіваєш, коли вони тебе в коло візьмуть, — підморгнула вона, розвертаючись і прискорюючи крок. — Ходімо вже, а то Артем із близнюками нас зачекалися.
Ми повертали за кут вулиці, де вже виднілися яскраві вогні сільського клубу й долинав глухий, важкий басовий гуркіт колонок. Я йшов поруч зі своїм кучерявим Тарзанчиком, чітко розуміючи, що цей вечір стане початком абсолютно нового, захоплюючого раунду в нашій дибинській справі.
***
Сільський клуб зустрів нас таким шаленим басовим гуркотом колонок, що підлога під моїми темними кросівками відчутно завібрувала. У напівтемряві великого залу миготіли різнокольорові неонові вогні, вихоплюючи з натовпу десятки облич. Сільський танцпол вирував, у повітрі стояв стійкий аромат парфумів, а гаряча атмосфера мало чим поступалася київським літнім майданчикам, на які так наполегливо кликав мене Діма.
Артем і близнюки, Максим із Матвієм, уже чекали на нас біля великого підвіконня у кутку. Побачивши Марічку в її бордовій сукні, хлопці синхронно забасили щось схвальне, а Максим навіть легенько штовхнув брата ліктем, киваючи на мою чорну футболку. Ми підійшли, обмінялися рукостисканнями.
Проте мій внутрішній адвокатський радар миттєво спрацював, коли я кинув погляд через увесь зал.
Біля самого виходу, спершись спиною на залізні бильця, стояв Кирило. Він приїхав сам, тримав у руці невідкриту пляшку й здалеку, не кліпаючи, прискіпливо слідкував за нашою компанією. Його погляд буквально випалював простір навколо Марічки, але підходити ближче, зважаючи на міцні фігури Артема та близнюків, він поки не наважувався. На його обличчі грала та сама зверхня, вичікувальна посмішка.
І привід для цієї посмішки з'явився швидше, ніж я думав.
Не минуло й десяти хвилин, як сільське радіо, про яке мене попереджав кучерявий Тарзанчик, спрацювало на повну потужність. Зі щільного натовпу танцюючих відокремилася компанія з трьох місцевих дівчат. Вони явно готувалися до цієї події: високі підбори, яскраві сукні, ідеальний макіяж. Впевненим, синхронним кроком вони попрямували прямо до нашого кутка, і їхні цілеспрямовані погляди були прикуті виключно до моєї столичного постаті.
Кирило здалеку помітив цей маневр. Його посмішка стала ще ширшою, уїдливою, наче він подумки говорив:
«Ну давай, адвокате, покажи свій київський пафос. Побачимо, що ти зараз робити будеш, коли тебе в оборот візьмуть».
Марічка поруч зі мною миттєво напружилася, її карі очі звузилися, а пальці стиснули край джинсівки. Шипи були готові вистрелити в будь-яку секунду.
— Ой, хлопці, привіт! — сказала перша дівчина, блондинка на високих шпильках, повністю ігноруючи близнюків і дивлячись прямо на мене. — А ми бачимо — якесь нове обличчя в нашому клубі. Ти ж Ілля, правильно? Онук баби Галі? А ми чули, що ти з самої столиці приїхав, юрист, наче! Розкажи, як там Київ? Мабуть, після Хрещатика наш клуб тобі здається зовсім маленьким? Нам так цікаво послухати про київське життя!
Дві її подруги закивали, підступаючи ближче й фактично відрізаючи мене від хлопців. Вони розкидали свої сіті професійно, чекаючи, що я або почну зарозуміло критикувати Дибинці, або навпаки — розгублюся під їхнім тиском.
Я спокійно зняв сонцезахисні окуляри, які досі висіли на вирізі футболки, і посміхнувся своєю фірмовою посмішкою, яку дівчата з моєї компанії називали “Зараз буде відмова”. Час для вибудови лінії захисту.
— Доброго вечора, дівчата, — м'яко, абсолютно спокійно й без жодної краплі образи чи зверхності заговорив я, дивлячись на них із максимальною ввічливістю. — Приємно, що моя скромна персона викликала такий інтерес у місцевого суду. Київ, звісно, великий, але я вам скажу: такої щирої атмосфери, такого чистого повітря й таких колоритних краєвидів, як у ваших Дибинцях, на Хрещатику точно не знайти. Тож я тут не сумую, а навпаки — з великим задоволенням вивчаю місцеве законодавство. Дякую за увагу до моєї персони, ви виглядаєте чудово, але сторона захисту сьогодні вже має чітко визначений регламент дій.
Дівчата на мить заніміли від мого вишуканого, суто юридичного спілкування. Вони явно чекали простого сільського флірту чи грубої відмови, але я закрив цю справу настільки технічно й красиво, що вони навіть образитися не змогли — лише розгублено посміхнулися й закивали.
Здалеку я помітив, як Кирило зблід, а його нахабна посмішка миттєво злетіла з обличчя. Його план капітально провалився.
Я не став гаяти ні секунди. Швидко повернувся до Марічки, яка здивовано й неймовірно гордо дивилася на мене, намагаючись приховати задоволену посмішку. У цей самий момент із колонок клубу з гуркотом вирвалися перші затишні, повільні акорди відомого ліричного треку. Танцювальний зал миттєво змінив світло на глибокий синій відтінок.
Я зробив крок до своєї кучерявої сусідки, плавно й упевнено протягуючи їй руку.
— Ну що, головний інспектор Дибинців, — тихо, але так, щоб чув і Кирило здалеку, мовив я, заглядаючи в саму глибину її карих очей. — Сторона захисту офіційно запрошує вас на цей повільний танець. Побачимо, чи діють твої колючки під час ліричного засідання.
Марічка на секунду затримала подих, її пишні кучері хитнулися, і вона повільно, з повною, беззаперечною довірою поклала свою тендітну долоню в мою руку.
