Спочатку:
На сторінку книги
Зосередитися на виставі, яку лорди грали для леді, було досить важко через погляди, які на мене направляли аристократки. Особливо відчутними погляди були від тих дівчат, перед якими не було квітів.
— Я багато про тебе, виявляється, не знала, — промуркотіла збоку Луїза. — Одразу два чоловіки. Ще і принц серед них. Хочеш стати справжньою принцесою?
Я проігнорувала її репліку. Відповідати їй зараз — значить бути у програші. Я обрала тактику мовчання. І для неї, і для інших леді. Сьогодні я жодній з них нічого не скажу, інакше всі мої слова незабаром перетворяться на плітки та зброю проти мене самої.
А лорди тим часом вже були готові продемонструвати глядачкам та і глядачам свої навички у володінні луком.
Навпроти альтанки біля дерев слуги герцога поставили велику мішень. З місця за столом вона здавалася не такою вже і великою, якщо чесно. Та якби мені дали в руки стрілецьку зброю, я б навіть в правильну сторону вистрілити б не змогла, не те що влучити.
Першим лук з рук слуги взяв один із лордів, прізвища яких в моїй голові плуталися між собою. Особисто я, можливо б, і згадала. А так…
Він пройшов вперед, став до альтанки спиною, не озирнувся і вистрілив. Надто швидко, як на мене. Стріла прошила простір і впала на землю, не долетівши до мішені.
— Не надто добрий результат, лорде Лофер, — зі сміхом прокоментував його влучність син герцога. — Наступний.
Наступним був мій брат. Гідеон забрав зброю у попередника, його камзол зник і лорд Браер став перед альтанкою. Він озирнувся у бік нашого з Луїзою столу, кивнув леді де Лое і натягнув тятиву.
Гідеон чекав кілька миттєвостей, перед тим, як вистрілити.
Я затамувала подих і примружилася. Знала, що в Лонтапорі не все навчання займають папери та лекції. Знала, що він займається там і стрільбою, і фехтуванням, і ще чимось таким, чим має займатися лорд. І тепер мені було цікаво…
Стріла прошила простір і встромилася у мішень. Влучила у червону пляму по центру. Зачепила вістрям самий низ цілі.
— Гарний постріл, лорде Браер! — видихнув син герцога. — А ми чули, що ви два роки за книжками просиділи. Неправду кажуть, як я подивлюся.
Гідеон посміхнувся, озираючись у пошуках наступного лорда:
— Не весь час же за книжками сидіти, лорде Ардашта.
До мого брата зробив крок Крістіан. Я побачила, як Гідеон стиснув щелепи, стримався. Що саме він хотів сказати лорду Шерве, залишиться загадкою. Та навряд чи щось приємне.
Крістіан не квапився забирати лук. Він зупинився за крок від мого брата, закотив рукава світло-блакитної сорочки, оголивши передпліччя і взяв у слуги крагу. У повній тиші, лорд Шерве вдягнув рукавичку для стрільби на ліву руку, затягнув ремінці та нарешті забрав в мого брата лук.
Я бачила по обличчю Гідеона те, наскільки йому зараз все не подобається. Однак він все ще мовчав.
— Дякую, друже, — легко відгукнувся Крістіан, поглянувши на лорда Браер. Не став чекати відповіді, знайшов поглядом мене і схилив голову.
— Він вперше з’являється так часто на заходах, — гмикнула Луїза на мить відволікаючи мене від чоловіка з луком. — Цікаво, чи в тобі причина цього, Емілі?
Згадавши, яку саме тактику обрала, я промовчала і зосередилася на чоловікові попереду. Він стояв до мене спиною і я не могла не оцінити його поставу, широкі плечі й ці вени на передпліччях… Чому вони виглядають настільки спокусливо?
Крістіан вже цілився, він видихнув. Це було помітно по тому, як опустилися плечі. І вистрілив.
Я не бачила того, як летіла стріла. Та коли лорд Шерве відступив на крок, я ледве стримала усмішку.
Нова стріла з’явилася прямо у центрі червоного круга.
Крістіан знову повернувся і вклонився мені, виказуючи те, заради кого він зробив цей постріл.
— Гарний постріл! — голос герцогського сина заглушив все. — Дуже гарний. Не знаю навіть, хто здатен його перевершити. Може ви, ваша високосте?
— Я спробую, — м’який баритон пролунав тихо. А від купки лордів до Крістіана зробив крок Доріан. Принц теж був лише у сорочці, знявши верхній одяг. Легкій чорній сорочці з золотою вишивкою. Вона міцно обіймала його руки, а от шнурівка на шиї була послаблена. — Дозволите, лорде Шерве?
— Звісно, ваша високосте, — Крістіан витримав погляд сина короля, поки той забирав зброю. — Бажаю вам вдачі.
— Вдача посміхається лише слабким, — з викликом відгукнувся принц та криво посміхнувся. — Та після такого вдалого пострілу, лорде Шерве, мені треба проявити себе, адже так?
Не дочекавшись відповіді від Крістіана, Доріан повернувся до альтанки та зробив крок усередину. Потім ще крок, ще і зупинився біля столу, за яким я сиділа і намагалася зробити ковток чаю.
— Леді Браер, я бачив зацікавленість у вашому погляді. Не бажаєте скласти мені компанію у стрільбі?
Я приголомшено поглянула на нього знизу, опустила чашку і видихнула:
— Ваша високосте, я не вмію стріляти з лука.
— У цьому і вся цікавість, — його усмішка полонила мене. — Не відмовляйте мені.
В такт своїм словам він протягнув до мене руку і схилив голову, наче запрошуючи на незнайомий танець.
