Спочатку:
На сторінку книги
Додому ми з Гідеоном повернулися вже після опівночі. Свято в королівському палаці промайнуло якось надто швидко. А я… я намагалася зосередитися тільки на розповіді брата.
Ще сидячі в кареті, він розповідав, що фарбою зацікавилися деякі лорди. І запропонували за одну пляшечку більше, ніж п’ятдесят золотих — ціну непоганої кобили на кінному ринку.
— Гадаю, що скоро ми отримаємо ще замовлень, — додав після розповіді Гідеон. — Як тільки чутки рознесуться вітром.
Насправді це була чудова новина. Нам треба мати гроші про всяк випадок. Дві чи три сотні золотих нас, звісно, не врятує. Та все ж таки.
— Ти щось хотіла, — згадав він, коли карета похитнулася і зупинилася біля маєтку.
Сил в мене після свята майже не було, та я кивнула.
— Ходімо, я хочу дещо перевірити.
Гідеон не сперечався. І вже невдовзі стояв у центрі моєї кімнати.
— Ці рослини, — я першою підійшла до горщика з рослинами, попередньо наказавши служниці підійти трохи пізніше, щоб допомогти мені з сукнею. — Що ти можеш сказати?
Брат кашлянув, за мить опинився поруч і насупився.
— Що трапилося з деревом?
— Зверни увагу на ґрунт. Ці паростки висмоктали з нього все. Дереву нічого не залишилося.
— Я вперше чую про щось таке, — брат здивовано скинув брови. — Ти вже зустрічала щось подібне?
Я похитала головою. Видихнула і промовила.
— Я покликала тебе, щоб попросити ризикнути. Судячи зі всього, ці рослини ледве не вбивають мене. Кожного разу, як я з ними контактую, в мене то кров носом їде, то пам’ять зникає, то я свідомість втрачаю. Звучить так, наче вони намагаються мене вбити, так?
— Так, — Гідеон обережно подивився на мене.
А я продовжила:
— Однак граф вибачався переді мною за те, що я так швидко відчула їхній вплив. Він не хотів мені шкодити, казав, що не очікував що це станеться так швидко. І назвав рослини, які допоможуть позбутися наслідків.
— Та-а-ак?
— Вогняна троянда та витяжка з м’яти. Розумієш, брате?
Тоді, коли я тільки почула від графа ці дві назви, ніяк не могла зрозуміти до чого саме ці рослини. Розуміння прийшло пізніше. За їжею у королівській їдальні. Мене тоді наче блискавкою вжалило, коли все склалося в цілісну картинку.
Гідеон хмурив брови, наче намагаючись згадати властивості саме цих рослин. Йому знадобилося трохи часу перед тим, як він здивовано відкрив рота.
— Бути не може, Емілі!
— Здається, може, — я з обережністю подивилася на рослини у горщику. — Граф працював разом з батьком. Лорд Браер взяв магічну обіцянку з лорда Гувін, після того, як той відмовився надалі надавати на це гроші. А ще ті документи, що ти знайшов… закупівля чогось з Південної Детії. Ми мали здогадатися раніше.
Брат виглядав приголомшеним. Він відкривав та закривав рота. А потім поставив єдине запитання, яке мене саму лякало.
— Як нам виплутуватися з цієї історії, сестро?
Я закусила губу і хитнула головою:
— Не знаю.
Гідеон знову поглянув на паростки, які я так бездумно посадила у себе в кімнаті.
— Але воно не має тоді так працювати, — прошепотів він. — В тебе надто сильна реакція. Чому?
— Я тому і вирішила тебе спочатку сюди покликати, — чесно промовила я. — Ще до розмови з графом. Цього я теж не розумію. Я хотіла попросити тебе ризикнути — доторкнися до рослин. Ти щось відчуваєш? Слабкість? Нудоту? Головокружіння? Чому вони так діють на мене?
Брат тільки поглянув на мене, а потім без жодного переляку простягнув руку, щоб торкнутися зеленого листя з тонесенькими шипами. Провів пальцями по рослині, замислився.
— Наче… нічого.
— Поспостерігай за собою цю ніч, — попросила я.
Гідеон підтис губи, а потім зітхнув і відірвав від паростка гілочку з листом та ще закритим бутонами. Я охнула, не встигла його зупинити.
— Що ти робиш?!
— Я покладу його під подушку, — промовив він, випроставшись, і подав мені руку. — Якщо це так діє на тебе, треба точно упевнитися, що і на мене теж. Одного дотику може не вистачити.
— Ти ризикуєш, — видихнула у відповідь та прийняла допомогу, встала.
— Ні, сестро, — Гідеон зараз виглядав надто серйозно, — це ти ризикнула, пробралася на ту плантацію, вкрала рослини й посадили їх у спальні. Я лише хочу тобі допомогти.
— Дякую, — прошепотіла я, відчуваючи, як сльози підступають до очей.
— Відпочивай, — він лише кивнув. — Завтра зранку ми дізнаємося, як це діє на мене.
Сказавши це, він поцілував мене у лоба і залишив саму.
