Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 9. Вимушені союзники
Яна різким рухом завела Кілліану руки за спину й клацнула кайданками.
Металевий звук пролунав на всю вулицю.
— Кілліане Венсе, ви заарештовані, — холодно промовила вона. — Ви маєте право зберігати мовчання. Усе, що ви скажете, може бути використане проти вас у суді. Ви маєте право на адвоката...
Кілліан кілька секунд мовчки дивився на сріблясті кайданки, а потім криво посміхнувся.
— Серйозно?
Він перевів погляд на Яну.
— І за що ж мене заарештували? За те, що образив симпатичну українку?
Яна навіть не кліпнула.
— За шахрайство, ухилення від сплати податків, незаконні фінансові оборудки та перепродаж товарів. Якщо обвинувачення підтвердяться, вам загрожує реальний тюремний строк.
Посмішка Кілліана повільно зникла.
Він зрозумів, що цього разу все набагато серйозніше.
Та вже за мить він узяв себе в руки.
— Гарна спроба, офіцере. Але у вас немає жодного доказу.
На обличчі Яни з'явилася ледь помітна усмішка.
— Ви так думаєте?
Вона дістала з кишені невеликий цифровий диктофон.
Натиснула кнопку.
Одразу пролунав знайомий голос Кілліана:
— «...Цього місяця знову приховаємо прибуток. Податкова нічого не помітить...»
Потім почувся сміх його приятеля.
— «І покупців обдурили чудово...»
Запис закінчився.
Кілліан завмер.
— Це...
Він не міг повірити своїм вухам.
— Коли ти встигла це записати?
Яна самовдоволено усміхнулася.
— Хороший поліцейський завжди думає на кілька кроків уперед.
У цей момент із-за рогу визирнув той самий карлик.
Побачивши Кілліана в кайданках, він голосно розсміявся.
— Ну що, друже! Оце тебе зробила дівчина-поліцейська!
Він ледь не впав від сміху.
— Я ж казав, що одного дня дограєшся!
Карлик помахав рукою.
— Бувай, легавий!
І, продовжуючи реготати, швидко зник у натовпі.
Кілліан лише тяжко зітхнув.
— Друзі називаються...
Він подивився на Яну вже зовсім іншими очима.
— Я не можу сісти до в'язниці.
Яна мовчала.
— Що ти хочеш?
— Відповідай лише на одне питання.
Вона показала фотографію.
— Де Давид Левін?
Кілліан уважно подивився на фото.
— Я не знаю, де він зараз.
Яна насупилася.
— Але...
— Але я бачив, куди він поїхав того дня.
Очі Яни засвітилися.
— Серйозно?
— Так.
— Тоді ти зараз же покажеш це місце.
Кілліан задумався.
Він чудово розумів, що іншого виходу вже немає.
Через кілька секунд він усміхнувся.
— Домовилися.
Яна відчинила дверцята службового автомобіля.
— Сідай.
Кілліан слухняно сів на пасажирське сидіння.
Яна завела двигун.
Кілька хвилин вони їхали мовчки.
---
«Цікава дівчина...» — подумав Кілліан, дивлячись крадькома на Яну.
«Розумна. Уперта. І зовсім не така наївна, як я думав.»
Він усміхнувся сам до себе.
«Схоже, у мене з'явився шанс дізнатися її ближче.»
Яна тим часом міцно стискала кермо.
«Не подобається мені працювати із шахраєм... Але якщо він справді допоможе знайти Давида, доведеться потерпіти. А там буде видно.»
---
Через п'ятнадцять хвилин автомобіль зупинився біля сучасного центру йоги та медитації.
На вході стояв напис:
«Inner Peace Yoga Center».
— Саме сюди приходив Давид, — сказав Кілліан.
Вони зайшли всередину.
У просторому світлому залі лунав спокійний східний мотив.
Посеред кімнати, схрестивши ноги, медитував молодий чоловік із довгими дредами.
— Ом-м-м...
Він навіть не розплющував очей.
Яна несміливо кашлянула.
— Перепрошую...
Чоловік повільно відкрив очі.
— Намасте.
Він усміхнувся.
— Чим можу допомогти?
— Ви Радж?
— Саме так.
Яна показала фотографію Давида.
— Ви не бачили цього чоловіка?
Радж уважно роздивився світлину.
— Бачив.
Яна миттєво пожвавилася.
— Де він?
Радж похитав головою.
— Не знаю.
Він усміхнувся.
— Але є людина, яка знає.
— Хто?
— Ходімо.
Вони пройшли довгим коридором до іншої зали.
Там медитував літній чоловік із сивим волоссям.
Його звали Ганг.
Радж тихо звернувся до нього:
— Учителю, пробачте, що турбуємо.
Ганг повільно відкрив очі.
— Що сталося?
— Ви пам'ятаєте чоловіка на ім'я Давид Левін?
Ганг задумався.
Потім кивнув.
— Так.
Яна швидко підійшла ближче.
— Він зник. Нам дуже важливо знати, що сталося.
Старий кілька секунд мовчав.
— Я бачив, як він вийшов із центру.
— І що було далі?
— Біля входу його чекала чорна машина.
— Ви запам'ятали номер?
— Так.
Ганг повільно продиктував номерний знак.
Яна миттєво записала його у блокнот.
— Ви навіть не уявляєте, наскільки допомогли нам.
— Дякую вам, — додав Кілліан.
Вони попрощалися з Раджем і Гангом та вийшли на вулицю.
Кілліан усміхнувся.
— Ну що, офіцере? Тепер навіть новачок у поліції швидко встановить власника автомобіля.
Він показав на диктофон.
— Я свою частину угоди виконав.
Яна хитро усміхнулася.
— Можливо.
— У сенсі?
— До завершення розслідування залишилося тридцять дві години.
Вона зачинила дверцята автомобіля.
— Допоможеш мені знайти Давида до кінця — і я повідомлю слідству, що ти добровільно співпрацював. Це значно зіграє на твою користь.
Кілліан уважно подивився на неї.
Потім усміхнувся.
— А знаєш...
Він простягнув руку.
— Я згоден.
Яна потиснула її.
Так шахрай і принципова поліцейська стали вимушеними напарниками, навіть не здогадуючись, що попереду на них чекає змова, яка набагато небезпечніша за звичайне зникнення однієї людини.
