Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 12. Людина, яка збожеволіла
Після гучного мексиканського весілля нічний Чикаго знову зустрів їх тишею. Святкова музика залишилася далеко позаду, а попереду була лише вузька дорога, що вела до густого лісу на околиці міста.
Яна мовчки керувала службовим автомобілем, не відводячи погляду від дороги.
Поруч сидів Кілліан, задумливо дивлячись у вікно.
— Про що думаєш? — порушила тишу Яна.
— Про Давида.
— Думаєш, Рауль сказав правду?
Кілліан знизав плечима.
— Частково.
— Частково?
— Він щось приховує. Але не схоже, що саме він викрав Давида.
Яна мовчки кивнула.
Її не полишало дивне відчуття, ніби всі люди, яких вони зустрічали, говорили правду... але не всю.
За кілька хвилин автомобіль звернув із траси на вузьку ґрунтову дорогу.
Навколо височіли старі дуби й сосни, а місячне світло ледве пробивалося крізь густе гілля.
— Ми майже приїхали, — тихо сказав Кілліан.
Невдовзі попереду з'явився невеликий дерев'яний будинок із широкою верандою.
Біля воріт стояв старенький пікап.
— Це тут.
Яна вимкнула двигун.
Вони підійшли до дверей.
Дівчина натиснула кнопку дзвінка.
Тиша.
Вона постукала ще раз.
— Перепрошую! Поліція Чикаго! Ми хотіли поставити кілька запитань щодо Давида Левіна.
За дверима почулися повільні кроки.
Замок клацнув.
Двері відчинилися.
Перед ними стояв чоловік азійської зовнішності років сорока.
Його праве око було закрите бинтами, а на щоці виднівся великий синець.
— Ви... містер Кім Мін Джун? — запитала Яна.
— Так...
Його голос звучав стомлено.
— Чого ви хочете?
Яна показала посвідчення.
— Ми розслідуємо зникнення Давида Левіна.
Обличчя чоловіка одразу стало серйозним.
— Заходьте.
У будинку панував ідеальний порядок.
На полицях стояли сімейні фотографії та книжки корейською мовою.
Кім запросив гостей до вітальні.
Яна одразу помітила аптечку й закривавлені бинти.
— Це зробив Давид?
Чоловік тяжко зітхнув.
— Так.
Кілліан здивовано підняв брови.
— Розкажіть усе по порядку.
Кім повільно почав:
— Того дня мій роботодавець, сеньйор Рауль Еррера, попросив мене відвезти Давида після їхньої зустрічі.
— Далі?
— Спочатку все було добре.
Він налив собі води.
— Ми сіли в машину.
Я рушив.
А потім...
Він нервово ковтнув.
— Давид ніби перестав бути собою.
Яна нахилилася вперед.
— Що ви маєте на увазі?
— Він почав кричати.
Потім став бити руками по сидінню.
Через кілька секунд кинувся на мене.
Кім торкнувся пов'язки.
— Ось звідки ця рана.
Яна насупилася.
— Але чому?
— Не знаю.
— Він щось говорив?
— Лише одну фразу...
— Яку?
Кім повільно вимовив:
— «Вони вже всередині... Заберіть їх із моєї голови...»
У кімнаті запала моторошна тиша.
Раптом...
Задзвонив мобільний телефон Кіма.
Він здивовано глянув на екран.
— Дивно...
— Хто телефонує? — запитала Яна.
— Номер прихований...
Він відповів.
— Алло...
Кілька секунд чоловік мовчки слухав.
Потім його обличчя різко змінилося.
Він схопився за голову.
— А-а-а!
Телефон випав із рук.
Яна миттєво підбігла.
— Містере Кім!
Він почав важко дихати.
Його зіниці розширилися.
Очі налилися неприродно червоним кольором.
Кілліан зблід.
— Яно...
— Що з ним?
Чоловік видав моторошний рик.
Наче дика тварина.
Він різко кинувся вперед.
Ледь не збивши Яну з ніг.
— Обережно! — закричав Кілліан.
Він відштовхнув Яну вбік.
Кім з такою силою врізався в стіну, що дерев'яна полиця впала на підлогу.
— Це неможливо...
Яна вихопила пістолет.
— Поліція! Не рухайтеся!
У відповідь пролунав лише ще один страшний рик.
Кім знову кинувся на них.
— Яно, біжимо! — вигукнув Кілліан.
Вони вискочили з будинку.
Чоловік вибіг слідом.
Він рухався неприродно швидко.
— Він наздоганяє! — крикнув Кілліан.
Яна різко обернулася.
Підняла пістолет.
— Стій!
Постріл.
Куля влучила в дерево.
Кім навіть не пригальмував.
— Чорт...
Яна почала відступати.
Раптом її нога ковзнула по мокрому листю.
Вона втратила рівновагу.
— Яно!
Кілліан кинувся до неї.
Схопив за руку.
Підняв на ноги.
— Ти ціла?
— Так...
— Тоді біжимо!
Вони сховалися за величезним старим дубом.
Яна швидко дістала рацію.
— Центральний! Це офіцер Ковальчук!
Потрібне термінове підкріплення!
Нападник поводиться абсолютно неадекватно!
Назвала координати.
— Повторюю! Терміново!
Кілліан тим часом уважно дивився на чоловіка.
— Здається...
Він швидко озирнувся.
— У мене є ідея.
Поряд лежав товстий буксирувальний трос.
— Допоможеш?
Яна миттєво зрозуміла задум.
— Звичайно.
Вони швидко розтягнули трос між двома деревами.
Кілліан голосно свиснув.
— Гей!
Кім одразу кинувся на звук.
За секунду він зачепився ногами за трос.
І з усього розмаху впав на землю.
Яна блискавично підскочила.
— Поліція!
Вона заламала йому руки за спину.
Клацнули кайданки.
Навіть після цього чоловік продовжував вириватися й гарчати.
— Я його тримаю! — вигукнула Яна.
Кілліан допоміг притиснути нападника до землі.
Минуло кілька секунд.
Яна, важко дихаючи, усміхнулася.
— Знаєш...
Вона подивилася на Кілліана.
— Ми з тобою справді непогана команда.
Кілліан усміхнувся у відповідь.
— Для мене велика честь допомагати такій чарівній поліцейській.
Яна відчула, як її щоки злегка почервоніли.
— Не зазнавайся.
— Навіть не думав.
Вони обидва тихо засміялися.
Але радість тривала недовго.
Закутий у кайданки Кім продовжував вириватися з такою силою, що металеві браслети дзвеніли.
Яна з тривогою подивилася на нього.
— Що ж із вами зробили, Давиде... і що тепер зробили з Кімом?
У далині вже почулися сирени поліцейських машин.
Підкріплення було зовсім близько.
Та Яна вже зрозуміла найстрашніше.
Перед нею був не просто агресивний чоловік.
Хтось навчився перетворювати звичайних людей на некерованих живих монстрів. І Давид Левін, найімовірніше, став однією з перших жертв цього жахливого експерименту.
