Раді Вас бачити!

Про своє спілкування з новою українською дівчиною, Кріс нікому не розповідав. Лише його кращий товариш, з яким він дружив ще з самого дитинства і то, без подробиць. Такі моменти його не цікавили. Важливим було лише те, щоб він почувався добре і був щасливим. В канадському суспільстві так було заведено, що якщо ти сам не розповіси щось особисте від загальної теми спілкування, то ніхто тебе не стане допитувати. Нікого не цікавить твоє життя і всім байдуже. А в його компанії всі й досі були впевнені, що він все ще заручений з тією українкою, яку зустрів на відпочинку кілька років тому. Ніхто не ставив ніяких уточнюючих питань заради своєї цікавості чи то заради свіжої теми для обговорення у компанії. Я думаю, багато хто зі мною погодиться, як наприклад в Україні, це було святе діло допитати людину про усі подробиці, навіть якщо ти не дуже тісно з нею спілкуєшся. А ти собі тоді думай, з якою цілю та людина цікавиться. Чи то дійсно порадіти за тебе або поспівчувати, чи шукає нову тему для обговорення на найближчому для неї застіллі. Бо застілля без свіжих пліток то дарма проведений був час у селі. Ти обов'язково дізнаєшся щось нове, що трапилося або повинен поділитися свіжими новинами-плітками, щоб їх передали далі.

      Чим більше Кріс спілкувався з канадками або чув скарги колег на їхні невдалі стосунки, тим дужче його тягнуло до своєї українки Аріни. Власний досвід спілкування з багатьма дівчатами лише підтверджував висновок: вони виховані в зовсім іншому світі з іншими пріоритетами. Поки місцеві красуні часто зосереджувалися на зовнішніх атрибутах успіху — будинках біля озера чи авто останніх моделей, — українки вбачали сенс у чомусь глибшому. Вони дбали про родину як про спільний проєкт, були готовими працювати пліч-о-пліч із чоловіком заради єдиної мети. І при всьому цьому вони володіли дивовижним даром: навіть у найважчі часи виглядати бездоганно, зберігаючи ту особливу витонченість та доглянутість, яка завжди виділяла їх серед інших.

       Він би дуже хотів зустрітися з нею у рідному місті та бігати на побачення як хлопчисько, а не долати щоденний багатогодинний бар'єр лише для спілкування. Але чого тільки варте було для нього з ранку…

— Доброго ранку, мій любий друже! Чи добре тобі спалося? — від таких повідомлень ще в ліжку завжди ставало радісно на душі.

— Доброго дня, моя дорога Арінка! Як пройшов твій день? Сподіваюся добре?

— Як завжди у мій вихідний, плюс збори у ділову відпустку до Києва завтра на два дні.

— А чому завтра? Це ж неділя. Чому у вихідний?

— Тому що мені їхати далеко. Спочатку з мого села до міста автобусом. Потім знову автобусом усю ніч, бо на потяг не було квитків. А навчання починається у понеділок з ранку.

— А не простіше використати літак? Всього година і ти на місці. Чи ваш банк на стільки бідний?

— Я б сказала жадібний!

— Дивно. Тобі хоч квитки виплатять?

— Звісно! Я б ніколи не погодилася їхати за свої власні кошти.

Майже так проходили усі наші щоденні бесіди. Обговорення буденного життя. Але останнім часом ми обоє були зворушені темою нашої майбутньої зустрічі. Кожен щось обдумував своє, намагався робити плани на цей час...

— Як довго ти плануєш бути в Україні на весні коли приїдеш? Тиждень? Два? Місяць? Якщо не втечеш в перший же день нашого знайомства у реальному світі.

— Ми обговоримо це ближче до нашої зустрічі. Залежить від того на скільки тебе зможуть відпустити з роботи. Але я б хотів мінімум днів 8-12.

— Я не можу лишити роботу максимум на 14 днів раз на пів року.

— Прекрасно! Я теж не зможу довше, бо маю дві роботи і з кожною потрібно домовлятися окремо.

— Може ти мені не сподобаєшся і доведеться повернутися в перший же день, — жартувала я.

— Смішна ти така. Я все ще можу залишитися у місті та дослідити його. Та сумніваюся, що подібне з нами станеться.

— І то вірно. Чого відпустці пропадати. А раптом зустрінеш дівчину своєї мрії там. Я жартую.

— А як ми оселимося? Одна квартира чи дві? Одна квартира і дві кімнати чи готель?

— Дві квартири на різних куточках міста! Бо я знаю себе, тому переживаю за тебе! — додала кілька смішних смайликів і відправила, а потім відразу ж дописала, — Готелі дорогі для такого терміну, краще квартиру але з двома кімнатами. Який тоді сенс нашої зустрічі, щоб жити в окремих будівлях та знову вести переписки? Ми обмежені в часі для романтики та слідуванню правил.

— Ти як завжди права. Тоді вирішено — одна квартира з двома кімнатами!?

— Звісно!

— Тоді підберу щось цікаве у центрі міста.

— Це хороша ідея поближче до центра міста. Бо це єдиний район де я орієнтуюся більш менш. І взагалі, у місті немає нічого особливого з туристичної точки зору.

— Я нічого не знаю про твоє місто, але я досліджу щось цікаве перед поїздкою.

— Та немає там чого досліджувати.

— Ну, все що має значення — це наша зустріч. Це наша головна ціль. І ми завжди знайдемо чим зайняти себе. А як ти поясниш синові свою відсутність на тиждень два?

— Для нього я буду у діловій відпустці. Йому не потрібно знати усіх деталей! — Бо знаючи, як малі діти полюбляють виносити усе з дому на ігровий майданчик. У їх присутності нічого не можна розповідати бо знатимуть усі сусіди навколо, діти у школі, а ці діти вдома... так і ширяться за звичай балачки по селу. А якщо хтось там щось і не дочув чи взагалі не було то люди завжди до дадуть кожен на свій смак.

— Звичайно, він не повинен знати доки ми не зустрінемося і не вирішимо як розвиватимуться наші відносини у майбутньому.

— Або скажу, що поїхала на зустріч зі своїм іноземним товаришем і знайомлю його з українською культурою. Без детальних пояснень.

— Згоден.

— Яка у вас сьогодні погода? У нас ще тепло, можна навіть позасмагати.

— Чого не скажу про нашу погоду. Я можу зліпити сніговика сьогодні.

— Що? Сніг у вересні?

— Так! Ми самі у шоці цього року. Не багато але це дуже не передбачувано. Та все ж, це Канада. Єдиний плюс цієї погоди в тому, що на наступні кілька тижнів передбачається великий сніговий шторм у Саскетчевані та Манітобі, саме там де планувалася моя ділова поїздка. Було б чудово якби її відмінили і я міг залишитися вдома цей тиждень.

— Як я тебе розумію. Мені хоч і подобаються поїздки але набагато приємніше коли ти їдеш у подорож за новими враженнями, а не на нудні курси.

— Згоден. Маю покинути тебе на деякий час, дорога моя подружко, маю їхати на доставку деталей.

— Я мабуть буду відпочивати вже, завтра дальня дорога. Я сподіваюся, що матиму гарний сон у дорозі.

— Ти ж мені обов'язково напиши як доберешся.

— Та я писатиму тобі усю ніч, ми маємо покриття зв'язку усюди.

— Добре, домовилися. Солодких тобі снів, Арінка!

— Дякую! Гарного тобі дня!