Раді Вас бачити!

Я все більше і більше закохувалася у Канаду коли дізнавалося щось нове для себе у процесі життя тут. На скільки це культурна та розвинена країна. У них не прийнято штовхатися і намагатися пролізти без черги, а тим паче сваритися. Відразу вирішується конфліктна ситуація, які тут ну дуже рідко трапляються. Серед мешканців тут не прийнято лаятись, перебивати. Тут немає місця грубості. Ви рідко побачите на вулиці канадців, що кричать. Якщо людина голосно розмовляє чи підвищує голос, то оточуючі думають, що відбувається конфлікт. Канадці спокійний народ. Ніхто тут не вважає себе краще за інших, канадці дотримуються принципу, що всі рівні. Не важливо у тебе дорогий автомобіль преміум класу чи велосипед, ти одягнений у люксові бренди чи футболку із секонд-хенду. Працюєш прибиральником чи начальником. Правила всім одні.

        Мені подобається, що люди рідко ходять в гості один до одного. Вони скоріше воліють витратити гроші на вечерю у кафе чи ресторані. Якщо всі – таки і ходять у гості, то у великі свята і за запрошенням. Гості сплачують самі за себе у ресторанах.

         Канадці дуже поважно ставляться до навколишнього середовища та тварин. Мають багато національних парків з незайманою природою. Добре ставлять до усіх диких тварин, що проживають на території і які запросто можуть завітати до вас на подвір'я. За годування диких тварин чи їх переслідування передбачені дуже великі штрафи. Тут не прийнято викидати сміття посеред вулиці чи з вікна автомобіля. Вулиці прибираються постійно. Дороги ремонтуються вчасно і швидко. Нові будинки будуються майже за рік чи два, в залежності від конструкції. Не менш трепетно тут ставляться до людей з обмеженими можливостями чи пенсіонерів. Вони мають деякі привілеї та бонуси у сферах обслуговування. Не рідко можна побачити пенсіонерів працюючих у різних місцях.

        Серед канадців прийнято давати чайові. Як правило, розмір чайових у канадських ресторанах становить мінімум від 15% до 18%, 20%. Однак чайові прийнято не лише у закладах, а й таксистам, кур'єрам, майстрам манікюру, перукарям тощо. Відмова від сплати чайових, у канадській традиції, вважається неповагою і навіть грубістю. А заробітна плата справедлива по відношенню до цін. Хоч і самі канадці жаліються на високі податки але тут чітко зрозуміло куди ці податки направляються з бюджету потім. Особливо в лікарнях. Де пацієнти не сплачують за жодні аналізи чи тестування; мають можливість провести кілька не серйозних операцій; годуються тричі на день ще й отримують перекуси (щодня різне меню та свіжі овочі і фрукти навіть взимку); під час лікування мають безкоштовно усе необхідне медичне обладнання і матеріали (шприци, крапельниці; памперси, серветки, прокладки, туалетний папір, медикаменти тощо).

        Тому кожного разу, як хтось зі знайомих чи друзів мене питають:

— Чи сумуєш за Батьківщиною?

— Чи плануєш повертатися?

—  Вже пройшла міграційні етапи ейфорії і хочеться до дому?

      Моя відповідь завжди — Ні! По перше, я готувалася до цього процесу морально, а по друге мені тут подобається на сто відсотків. Навпаки забрала б своїх батьків сюди у краще життя. До того ж в мне тут є тепер кохання мого життя, заради якого я і подолала весь цей шлях і зміни. Мене цілком усе влаштовує і я не хочу нічого змінювати у своєму житті, а оточувати себе лише приємними і прекрасними речами.

        Щодо наших стосунків з Крісом, то в нас нічого не змінилося. Ми все також кохаємо один одного і з кожним днем все більше і більше. Бо впевнюємося кожного разу, що зробили правильний вибір у своєму житті, бо обоє варті найкращого.

   Одного разу він повернувся додому після роботи, підійшов до мене і тихо сказав:

 — Дякую тобі за те, що ти в мене така є.

— Яка саме? — здивувалася я, усміхнувшись.

— Така турботлива, любляча... За те, що створюєш цей неймовірний затишок і не забуваєш про себе.

— З чого це раптом такі зізнання? Щось трапилося на роботі? — Просто сьогодні ми розговорилися з колегами. Знаєш, слухав їхні розповіді про сім’ї і зрозумів, наскільки часто люди почуваються самотніми у шлюбі. Багато хто жаліється, що з роками вони з дружинами стали просто сусідами під одним дахом. Мало хто виглядає по-справжньому щасливим.

— Чому так?

— Не знаю. Можливо, вони втрачають цей зв’язок, зариваючись у рутину. Нам із тобою дуже пощастило.

— Тут я з тобою згодна на всі сто відсотків. Але якщо підрахувати всі зусилля та ресурси, то, мабуть, я дісталася тобі дорогою ціною — і в прямому, і в переносному сенсі.

— Зараз ти відплачуєш мені за все це тим, що тримаєш будинок у чистоті, переш, готуєш та купуєш продукти.

— А як же щодо мого кохання? Хіба це не рахується?

— Це взагалі безцінне!

   Відтак, наші стосунки, на яким пророкували протриматися не більше 90 днів чи навіть дехто і року — досі тривають, і нам не набридло. І ті кому я казала, що " Ми доведемо своїм прикладом, що реальне кохання існує навіть в таких умовах і я про це обов'язково одного дня напишу книгу" — Я ЦЕ ЗРОБИЛА! Разом ми це зробили. Дякуючи Богу та всесвіту, які привели мене до цього через певні події та людей, що траплялися на моєму життєвому шляху. Дякую за те що дали розуму зрозуміти усе це зробити правильні висновки, що зробили мене такою, яка я є зараз. Дякую за те зараз де я є. Дякую за найкращого чоловіка, що мене підтримує та усіх тих, хто проявляв і проявляє інтерес до мого життя та творчості. Без вас, не було б цієї книги.

Так, може це не те, що ви очікували і це не казка типу про попелюшку, де він відома чи багата людина. Може й так, але мова тут не про ваші очікування чи знову таки стандартні історії, які ми звикли читати в книжках або дивитися на екранах. Алея отримала те, про що мріяла, у що я вірила та чого прагнула. І ми плануємо жити ще довго та неодмінно щасливо!